— Свого часу поцікавилася в Руслани: «Хто першим відкрив Ваш артистичний талант?»
— Звісно, мої батьки. А інакше й бути не могло, адже вони — професійні музиканти. Батько працює директором Будинку культури у моєму рідному селищі Сигнаївка, що в Шполянському районі Черкаської області, а мама — художній керівник цього закладу.
Тому нічого дивного не було в тому, що, збираючись вступати на філфак Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, я, тоді ще школярка, підготувала власну творчу роботу про народні пісні рідного краю.
Завершила свої роздуми так: «Хочу співати, як Ніна Матвієнко і Раїса Кириченко, щоб довести: це мистецтво — не забуте, не втрачене, вічно живе!»
Свій атестат про середню освіту одержувала, вже тримаючи в руках диплом Музичного фестивалю «Боромля», на якому народний артист України професор Анатолій Авдієвський вручив мені першу премію в номінації «Народний спів».
Саме з тієї перемоги мої життєві плани кардинально змінились: я вступила до Національного університету культури і мистецтв, який успішно закінчила, як і магістратуру Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, де нещодавно захистила кандидатську дисертацію. І зараз виховую студентів у народнопісенній традиції.
— Тобто Ви зі співочої родини...
— Так! Ще й якої! До всього у мене ще три рідні сестрички! І всі голосисті! Після народження старшеньких Валі та Лілі всі пророкували, що третьою дитиною буде хлопчик. А народилась я! Після мене також дівчинка Тамара.
Тато мріяв продовжити рід Лоцманів, тому козацьке прізвище не мінятиму ні на які псевдоніми. Коли ми подорослішали й роз’їхалися з рідного дому, батьки засумували за дитячим галасом і... не повірите — взяли під опіку п’ять хлопчиків!

Проект «Народна філармонія»
Саме цей проект з’явився з громадського руху під час подій на Майдані, коли стало зрозуміло, що в Україні мало хто займався пропагандою української пісні.
З метою збереження цілісності нашої держави, забезпечення миру і єднання народу, підняття бойового духу української армії, підтримки вимушених переселенців із Криму та Донбасу з 5 квітня 2014 року було проведено близько 500 концертів у рамках мистецького проекту «Народної філармонії».
— Руслано, «Народна філармонія» — це ноу-хау? Хто був ініціатором?
— Ідея була моєю. Але що то одна лише ідея без підтримки колег? Більшість — українські патріоти ще з часів Майдану, коли ми разом виступали на сцені.
Причому наша філармонія на колесах, яка об’їздила з концертами практично всі області України та побувала в багатьох частинах зони проведення АТО, об’єднала і народних артистів, і артистів із народу.
Ми поставили перед собою амбітні цілі — за півроку провести всеукраїнський тур, поєднати Північ із Півднем, Захід зі Сходом, показати, що Україна — одна-єдина для всіх українців.
— Вас підтримали багато відомих людей?
— Так. Наприклад, Раїса Недашківська — легендарна актриса українського кіно і театру. Вона завжди поруч із моїми колегами — і на виступах у польових умовах, і тоді, коли доводиться ночувати в солдатських наметах та казармах або працювати на концертних майданчиках по кілька годин поспіль.
Серед учасників нашої філармонії — Ірина Кириліна, Володимир Гонський, Фемій Мустафаєв, Олександр Гурець, Леся Горова, Тарас Компаніченко, гурти «Горлиця», «ТаРута», композитори, співаки-барди, історики, викладачі та студенти, журналісти, громадські активісти.
— Які твори люблять слухати наші захисники?
— Хлопці із задоволенням слухають різну музику: на сцені звучать старовинні піснеспіви, повстанські пісні, авторські твори. Траплялося, під час концерту митці передавали військовим улюблений солдатський інструмент — гітару — і ті співали.
Одна з останніх музичних новинок — композиція, яку між собою жартома називаємо «Батальйон «Маруся»». Ну а мене, відповідно, називають «комбат Маруся». Коли на полігоні під час виступу вимкнулося світло, ми не розгубились і заспівали вживу, запрошуючи до співу і танців хлопців.
Ці своєрідні «вечорниці» всім так сподобалися, що «філармоністи» такий діалог зі слухачами почали використовувати на кожному концерті. А згодом між переїздами на концерти я написала пісню «Я люблю військових», яку досі виконую разом із солдатами. Кращих співаків-вояків ми вже записали до свого колективу під творчою назвою «Батальйон «Маруся».
— У Вас навіть вийшов перший диск «Народної філармонії» з патріотичними піснями під назвою «Героям України».
— То була збірка пісень, а також цілий блок пісень, які присвячені Героям Небесної сотні та сучасним лицарям духу. Понад 1000 примірників дисків із піснями розповсюдили по військових частинах та в зоні бойових дій на Сході. Мета акції — щоб лунала українська пісня. Українське слово, український дух. Як же ми не розуміємо, що тільки через культуру можемо сформувати націю. Наші діти, військові, весь народ мають знати свою українську пісню.

...Той зі мною на рушничок стане
— У зоні АТО Ви дали понад 200 концертів, зняли документальний фільм і... зустріли свою долю — Дмитра?
— На одному з концертів перед бійцями я виконувала народну пісню «Туман яром». Вона дуже довга — 11 куплетів. Я вирішила закінчити на шостому: «А хто теє відерце дістане, той зі мною на рушничок стане...»
Тільки я зупинилась, як Дмитро підхопив і продовжив: «Обізвався козаченько з гаю. А я теє відерце дістану і з тобою на рушничок стану». Через три місяці ми одружилися. На весіллі головна страва була — козацький куліш! Тепер волонтерством займаємося разом.
— Тобто Дмитро також із Майдану?
— Так, його звати Дмитро Глухенький. Це унікальне українське козацьке прізвище, був колись такий глухенький козак. Дмитро за фахом відеооператор, закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого.
Коли я прийшла знайомитись зі свекрухою, вона мені сказала, щоб не переживала: у них дівчата глухенькими не бували. Так і вийшло. Першою народилась у нашій родині донечка Оріяна, другою — Милада.

Найдовший пісенний марафон
— Руслано, у Вас багато чудових і успішних починань. Наприклад, нещодавно з успіхом пройшов проект «Диво UA».
— Так, у червні ми презентували збірку українських дитячих пісень «Диво UA», присвячену Дню захисту дітей, і проект Музею живої української пісні.
Фестиваль «Диво UA» проходив у травні у концертному залі Національного центру ділового та культурного співробітництва «Український дім» за інформаційної підтримки Українського радіо, Міністерства культури України та багатьох партнерів, серед яких — Громадська організація «Федерація жінок за мир у всьому світі».
На фестивалі було встановлено рекорд України — за найдовший дитячий пісенний марафон, що тривав 4,5 години. Наше мистецьке об’єднання «Народна філармонія» отримало сертифікат встановленого рекорду України.
Також на прес-конференції було представлено новий проект «Музей української пісні», що стартує як мандрівна виставка-експедиція по селах та містах України, який буде презентовано в серпні цього року в Києві.
Народними силами організатори планують зібрати унікальний архів нотних, аудіо- та відеоматеріалів про історичний розвиток української пісні до сучасних виконавців народних перлин.
До Дня Незалежності України, 24 серпня, плануємо відкрити першу експозицію Музею української пісні в Києві.
— У травні цього року на ХІ міжнародній конференції «Роль жінок у поширенні культури миру», що проходила під орудою МГО «Федерація жінок за мир у всьому світі», Ви отримали визнання — «Жінка року» у номінації — «Жінка-волонтер».
— Так, вважаю, що це — заслуга всього мого колективу, рідних і близьких. Через музику, через пісню даруємо тепло наших сердець тим, кому це потрібно більше за всіх. На сьогодні наша команда волонтерів провела близько 500 зустрічей та концертів у зоні АТО.
Як солістка Руслана Лоцман виступає з кращими державними художніми колективами, зокрема з Черкаським заслуженим народним хором, Національним оркестром народних інструментів України. Записує та інтерпретує фольклор, а також пише власні твори в співпраці з видатними композиторами та поетами України.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ