2010 року на сцені театру у фойє побачив світло рампи спектакль «Серенада Полішинеля, або Забави для Фауста», постановку та інсценізацію якого здійснив В. Кучинський за романом «Злочин і кара».
Через два роки Камерна сцена ім. Сергія Данченка театру представила виставу «Сон смішної людини» за однойменним оповіданням Ф. Достоєвського. Інсценізація — П. Панчука, постановка — М. Голенка.
Творчість Федора Достоєвського цікавить режисерапостановника Юрія Одинокого вже досить давно. Ще 2004 року на сцені франківців він здійснив інсценізацію роману письменника «Брати Карамазови».
Постановка мала великий успіх. Вистава була визнана кращою і отримала відзнаки престижного Театрального фестивалю «Київська пектораль» у восьми номінаціях.
Як і в романі, центральною фігурою постановки є образ князя Мишкіна та історія, що сталася з ним після того, як він повернувся до СанктПетербурга після чотирьох років лікування у Швейцарії. З перших хвилин Мишкін потрапляє у вир неймовірних подій, що стрімко затягують наперекір бажанню, перетворюючи його на співучасника.
Неординарність Мишкіна, правдолюбство, безпосередність, дитяче сприйняття, сповнене добрих намірів, розпалюють, провокують шаленство в кожного з оточуючих і мчать у прірву катастрофи.
Свята віра в добро, людину штовхають головного героя палко доводити всім і кожному, що ненависть, користолюбство, безчестя не тільки руйнують душу кожного, але й спроможні розчавити світ як такий. І в цьому запалі він утрачає відчуття реальності...
Суголосними роману можна вважати слова Блаженнішого Любомира Гузара, який писав: «Моє велике бажання — бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей — людей у повному значенні цього слова.
Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина — це особа, яка якщо не під кожним, то під багатьма оглядами справляє на нас враження. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращим...»
Переглянувши виставу, відчуваєш, настільки актуальним залишається роман, написаний 150 років тому. І сьогодні цей твір заворожує глибиною психологічної відвертості, художньою довершеністю та майстерністю геніального літератора.
Як візуально, так і психологічно достовірно вдалося створити образ Льва Миколайовича Мишкіна заслуженому артисту України Олександру Печериці. За роки служіння в Театрі ім. І. Франка на творчому рахунку молодого актора вже досить багато цікавих ролей, але в цій він зумів поновому розкрити своє творче обдарування.
Напевне, надовго запам’ятаються глядачам нові роботи народних артистів України Олександра Задніпровського (Іван Федорович Єпанчін), Людмили Смородіної (Єлизавета Прокопівна Єпанчіна), Олега Стальчука (Ардальйон Іволгін), Тараса Жирка (Афанасій Іванович Тоцький); заслужених артистів Дмитра Рибалевського (Парфен Семенович Рогожин), Анжеліки Савченко (Настасія Пилипівна Барашкова), Володимира Ніколаєнка (Фердищенко); актриси театру Дар’ї Легейди (Аглая Єпанчіна) та багатьох інших.
Завдяки професійній роботі художникасценографа Олександра Друганова та художника по костюмах, заслуженого діяча мистецтв України Наталії Рудюк удалося передати дух тієї доби, в яку відбуваються події роману.
Цікава знахідка — на сцені ніби бачимо два виміри. Приміром, коли герої їдуть у поїзді, то на задньому плані немов пропливають зимові краєвиди тих місць, що перебувають поблизу залізниці. В іншій сцені на задньому плані можна побачити петербурзькі будинки. Отож дія наче відбувається у форматі 3D.
Перед творцями вистави стояло досить непросте завдання, адже за один вечір потрібно було втілити на сцені досить об’ємний твір. Отже, спектакль триває майже чотири з половиною години. Можливо, під час подальшої роботи над постановкою будуть зняті менш важливі сцени, що надасть їй більшого динамізму.

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото надано театром