За словами самої артистки, вона змалечку любила співати. Скільки себе пам’ятає, завжди співала: спочатку — в шкільному хорі, потім — у сільському, районному Будинку культури... Цікаво, що її доля спростовує думку, що у співаючих батьків і діти такі ж. Бо ж у неї все не так — батьки Лілії не співають. А ось її бабуся дуже добре співала і танцювала. Саме вона прищепила онуці любов до пісні...
1977 рік став знаменним у творчому зростанні талановитої співачки. Вона стала лауреатом спершу Республіканського, а потім і першого Всесоюзного фестивалю самодіяльної творчості, на якому Лілія Сандулеса виборола золоту медаль і диплом першого ступеня. Згодом виступила на Центральному телебаченні у концерті з нагоди Олімпіади-1980.
У цьому ж році почала виступати на професійній сцені, отримавши запрошення до ансамблю «Жива вода» Чернівецької обласної філармонії.
Потім молоду співачку запросили до ансамблю «Світязь» Волинської обласної філармонії, де пісня справді стала її долею. Почалися наполегливі пошуки свого творчого обличчя. I свіжими барвами заграла її мистецька палітра, приємний соковитий альт і витончений артистизм, що привертав дедалі більшу увагу шанувальників естради.
У 1981 році Лілія Сандулеса взяла участь у Республіканському конкурсі «Молоді голоси». А наступного року їй присудили першу премію на Республіканському конкурсі артистів естради.
Влітку 1982 року на Всеросійському конкурсі виконавців у Сочі Сандулеса була лише третьою (і це при чотирьох перших і трьох других місцях), та вже у вересні перемогла на конкурсі артистів естради України в Чернівцях (випередивши сестер Ротару, Олександра Сєрова, Віталія Білоножка і Павла Дворського).
У 1984 році Лілію Сандулесу запросили до Київського мюзик-холу, тож з’явилася можливість частенько записуватися на радіо. У 1985 році вона досягла першого справді великого успіху — з піснею Володимира Бистрякова «Гончарне коло» пройшла у фінал всесоюзного телефестивалю «Пісня року», її почали запрошувати в новорічні «Вогники», пісні зазвучали в «Ранковій пошті» та інших популярних телепередачах. Фірма «Мелодія» випустила її міньйон «Спочатку ти».
1986 року Лілія Сандулеса повернулася дипломанткою з Дрезденського шлягер-фестивалю, a 1987 року їй присвоєне звання заслуженої артистки України.
У цей період свого творчого зростання Лілія Сандулеса працювала в ансамблі «Серпанки» Чернівецької обласної філармонії, духовому та естрадно-симфонічному оркестрах України. З гастролями й виступами побувала в багатьох містах України та колишнього СРСР.
Згодом співачка повернулася до Чернівців, де було створено новий вокально-інструментальний ансамбль «Селена». Цей крок відкривав більші можливості для розширення її репертуару та розвитку притаманної їй творчої манери.
В 1990-му вона знов у столиці — в Театрі «Етюд». Нова хвиля популярності Лілії Сандулеси піднімається у 1992 році, коли вона заспівала разом з Іво Бобулом. Дует багато виступав за кордоном, де і вийшов їхній компакт «Берег любові». З часом у репертуарі Сандулеси з’явилися сильні драматичні пісні — «Несу свій хрест», «Зраджене кохання».
У 1997 році Лілії Сандулесі було присвоєне звання народної артистки України. В 2002 році, після десятирічного спільного творчого, а потім і сімейного життя Сандулеса розлучилася з Іво Бобулом.
У 2004 році вийшов її сольний компакт під назвою «Співає Лілія Сандулеса».
За час активної творчої діяльності співачка побувала з гастролями в США, Канаді, Франції, Нідерландах, Німеччині, Чехії, Угорщині, Польщі, Румунії та Південній Кореї. З особливою теплотою зустріла її концерти українська діаспора США, коли Лілія Сандулеса виступала там у 2003 році на День українського радіо.
А ще вона любить живопис. У неї чималенька збірка картин, більшість з яких їй подарували син і друзі. Переважно це — пейзажі, що й невипадково для людини з мальовничої Буковини.
Взагалі Лілія Василівна, за її власним визнанням, любить інтенсивний, насичений ритм життя. Їй необхідний постійний рух. У всьому і скрізь. Тому що якщо артист затребуваний і йому потрібно весь час кудись поспішати, значить, усе нормально, життя триває. Отже, нехай навколо Лілії Сандулеси все кипить ще багато років!
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ
