Борислав Брондуков у 1988 році був удостоєний звання народний артист Української РСР. А в 1995-му став першим лауреатом Державної премії України імені Олександра Довженка.
Народився Борислав Брондуков у перший день весни 1938 року в селі Дубова Поліського району Київської області у сім’ї військовослужбовця. Ріс майбутній улюбленець публіки дуже кволою і хворобливою дитиною. У ранньому дитинстві він переніс коклюш, який на той час вважався смертельною хворобою.
Медицина не могла допомогти хлопчикові, але його врятувала місцева знахарка, котра лікувала Борислава травами і водила дитину дихати повітрям біля болота. Хвороба відступила.
Борислав навчався спочатку вдома, а потім у церковно-парафіяльній школі при римсько-католицькому костелі. У більш дорослому віці він став відвідувати загальноосвітні класи. У ті роки підліток навіть у думках не пов’язував себе з кіно. Після школи в біографії Брондукова з’явився Київський будівельний технікум, після якого хлопець деякий час працював на будівництві, дослужившись до виконроба.
Потім молодий чоловік влаштувався на завод «Арсенал». І ось саме там майбутня зірка екранів уперше зіткнулася з мистецтвом: він став відвідувати репетиції заводського драмгуртка, в якому працівники організували аматорський народний театр.
Поступово в душі Брондукова зароджується мрія вступити до театрального вишу. Він подає документи у Київський інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого, правда, кар’єра Борислава могла закінчитися, не розпочавшись. Справа в тому, що у приймальній комісії в нього не хотіли навіть приймати документи, досить грубо заявивши, що з такою зовнішністю потрібно йти не в артисти, а в будівельники.
Але тут вступникові пощастило — втрутився випадок. Михайло Задніпровський, який, виявляється, бачив гру Брондукова на сцені, був вражений його талантом. Викладач голосно сказав приголомшеним дамам у приймальній комісії, що цей молодий чоловік ще стане знаменитим і популярним і фактично змусив прийняти документи. Усі іспити були здані з першої спроби, навчання пролетіло як один день, після чого стартувала творча біографія Борислава Брондукова.
Після закінчення театрального інституту в 1965 році актор був розподілений на Київську кіностудію імені Олександра Довженка. Саме там вийшов перший фільм за його участі — виробнича драма про шахтарів «Квітка на камені».
Після неї протягом 10 років було кілька десятків робіт, у тому числі і соціальна картина-притча «Камінний хрест», за яку Брондуков був нагороджений у 1968 році дипломом на ІІІ Всесоюзному кінофестивалі (Ленінград) як кращий виконавець чоловічої ролі. Цікаво, що озвучував персонажа Брондукова інший актор, а ось співав Борислав у фільмі самостійно.
Однак слід зауважити, що в підсумку таку успішну кінострічку заборонили до показу. Однією з причин стала щира мова артиста під час прес-конференції, присвяченій його нагородженню. На запитання, яку роль йому хотілося б зіграти після образу соціального дисидента, Борислав Миколайович наївно повідомив привселюдно, що хотів би перетворитися на Володимира Леніна, причому подати його як комедійного персонажа. У залі запанувала мертва тиша, а пізніше Брондукова навіть викликали в КДБ для дачі показань.
У фільмографії Борислава є чимало головних ролей, наприклад начальник застави майор Костянтин Гребньов у кіноповісті «Я служу на кордоні», ветеринар Павло Дежкін із легкої мелодрами «Вас чекає громадянка Никанорова» або бригадир будівельного колективу Михайло Степчак із виробничої картини «Велика розмова».
Але найбільшу славу принесли акторові другорядні ролі різноманітних недотеп, пройдисвітів і навіть алкоголіків, які в його виконанні виходили незмінно привабливими.
Багато фраз персонажів Брондукова перетворювалися на крилаті вирази. У комедії Eльдара Рязанова «Гараж» герой-наречений кричить: «Випустіть мене, у мене сьогодні шлюбна ніч!», у циганській драмі «Табір іде в небо» його Бучі вимовляє філософські слова: «Мордою не вийшов для справ добропорядних!», але найзнаменитішими словами виявилася репліка з нетлінної картини «Афоня»: «Жени рубль, родич, мені Афоня рубль винен був!»
Крім цих картин, глядачі полюбили такі фільми Борислава Брондукова, як «Пригоди Шерлока Холмса», де він грає невдаху-інспектора Лестрейда, і «Зелений фургон», у якому зображує сільського міліціонера Грищенка.
Також тепло зустрічали прихильники радянського кіно і фальшивого капітана Колбасьєва з музичного фільму «Ми з джазу», і кранівника Ізмайлова з іскрометної комедії «Раз на раз не випадає».
Дуже цікаво і незвично, що Брондуков часто відмовлявся від головних ролей, якщо вважав героїв не яскравими, а ось за епізоди брався незмінно: він сам собі робив виклик — перетворити хвилинну появу на екрані на таку феєрію, щоб люди запам’ятовували цю роботу назавжди.
Останнім фільмом Борислава Брондукова стала пригодницька комедія «Хіпініада, або Материк кохання», що вийшла на екрани в 1997 році, а всього на його рахунку більше 150 кінопроектів.
10 березня 2004 року після тривалої хвороби, що катувала його протягом десятка років, Борислав Брондуков помер. Його поховано на Байковому кладовищі у Києві.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ
