Колись (уже таки минуло років багатенько) Раїсу Степанівну запитали журналісти: «У кіно Ви грали азербайджанку, вірменку, молдаванку, польку, туркменку, узбечку, росіянку, єврейок...» «Так-то воно так, — відповіла актриса. — але початок був рідний — зіграла українку — Мавку в екранізації «Лісової пісні» Лесі Українки».
Тоді, за спогадами самої Недашківської, режисерові Віктору Івченку сказали, що є одна школярка на роль Мавки, яка дуже добре танцює... індійський танець. Завдяки вмінню танцювати вона і була запрошена на роль казкової Мавки, що полюбила на свою погибель сільського хлопчину з дудкою.
«Я добре пам’ятаю, як буквально літала після такої пропозиції», — розчулюється й досі Раїса Степанівна. А день першої зйомки збігся для неї зі вступними іспитами до Київського театрального інституту. І цю дату — 19 серпня 1960 року — Недашківська пам’ятає, як пам’ятають день народження.
Насправді ж Раїса Степанівна Недашківська народилася 17 лютого 1943 року в селі Старі Вороб’ї Малинського району на Житомирщині.
Шкільну освіту здобувала в Києві (вчилася у середній школі № 87). У дитинстві Раїса Недашківська, як уже нам відомо, захоплювалася танцями, була солісткою хореографічного ансамблю Палацу піонерів, де її і зустрів кінорежисер Віктор Івченко, який шукав юну актрису для втілення образу Мавки у фільмі «Лісова пісня». Пізніше закінчила Київський театральний інститут імені І. Карпенка-Карого і працювала акторкою Кіностудії ім. О. Довженка.
Згодом, коли постановою Ради Міністрів УРСР від 9 січня 1979 року був заснований Театр-студія, то Раїса Степанівна почала працювати там. До речі, у Театрі-студії кіноактора разом із Недашківською почали свою діяльність Микола Олялін (художній керівник), Микола Грінько, Борислав Брондуков, Іван Миколайчук, Маргарита Криницина, Володимир Воронін.
Однією з перших вистав Театру-студії кіноактора стала постановка п’єси бразильського письменника Г. Фігейреду «Лисиця і виноград» («Езоп»). Слава про неї прокотилася по всьому Києву, її подивилася не тільки вся творча інтелігенція Києва, а й театральні сноби, і це не дивно, тому що створили її тоді молоді, але вже прославлені творці: режисером був Леонід Осика, художником — Юрій Іллєнко.
Пізніше на сцені цього театру Раїса Недашківська зіграла моноспектакль «Канте хондо» за творами Гарсіа Лорки (постановка Миколи Мерзлікіна і Миколи Казакова).
Режисер Аскольдов у 1969 році сказав про актрису Недашківську: «Вона не любить ні красуватися на екрані, ні позувати. Якщо потрібно, зіграє і стару, і потворну, і горбату. Образ, характер — ось що її тягне». Саме за роботу у фільмі «Комісар» Недашківська отримала «Ніку» за кращу роль другого плану.
Тож багатьом здавалося, що найдорожчими серцю актриси мають бути саме ролі у фільмах «Лісова пісня» та «Комісар». Утім, сама акторка зазначає, що улюблених кіноролей у неї значно більше. Адже кожна робота — а всього їх у неї понад 30 — близька по-своєму.
А ось у театрі тоді було незатишно Недашківській. На початку 70-х цікавих пропозицій не було. Навколишня атмосфера — духовна розруха. Акторка розуміла, що врятувати її може тільки робота. На численних зустрічах із глядачами, де вона часто читала вірші та уривки з прози, народилась ідея вистави за творами Марини Цвєтаєвої.
А після фашистського перевороту в Чилі з’явилась ідея моновистави у двох діях: перша — доля і поезія Гарсіа Лорки у фашистській Іспанії, друга — чилійські поети. Назва вистави — «Канте хондо», тобто «глибинна пісня».
Цей жанр народної пісні відомий в Іспанії ще з доісторичних часів. Спектакль, що складається з танців, пісень, віршів, був і її акторською сповіддю. З’явились у Раїси Степанівни творча радість і надія на майбутнє.
Її родзинка, її особистий підпис під власним жіночим портретом — це неодмінні оригінальні головні убори, «тюрбани» Недашківської. Попри образ недоступної княгині Раїса Степанівна — жінка надзвичайно щира, відкрита. З 1980-го по 1993 рік Раїса Степанівна грала у Молодому театрі, де зіграла прекрасні ролі у виставах «Сірано де Бержерак», «За двома зайцями». Але згодом пішла з трупи через містичні обставини.
Вона мала грати Вірджинію Вульф у виставі за п’єсою «Хто боїться Вірджинії Вульф». Репетиції були вражаючі. акторка сама не вірила, що вона — це чудовисько, яке грала. Але дуже небезпечно входити у цей стан. На виставі про смерть Марата партнер Недашківської так крутнув її на сцені, що вона сім місяців пролежала в лікарні. Це був наче якийсь знак. Господь не дозволив їй грати ні у «Вірджинії Вульф», ні в «Польоті над гніздом зозулі».
А ще Раїса Степанівна любить сама дарувати подарунки. Від Марії Капніст, за її словами, вона перейняла звичку на день народження пекти жайворонків із записками всередині.
Ці жайворонки — річ, виявляється, містична. Вони проходять крізь вогонь і мають магічну силу. Колись у планетарії роздавала жайворонків, так одному хлопцю потрапила записка: «А щастя поруч». Він подивився — поруч сидить вродлива дівчина. І потім виявилося, що вони одружилися.
А іншим разом Недашківська із кошиком жайворонків прийшла на день народження до Ліни Костенко, а тій потрапила записка: «Твою роботу за тебе ніхто не зробить». Усе — ніяких ювілеїв, ніяких бенефісів, твою роботу ніхто не зробить.
Мабуть, такий жайворонок цілком законно міг потрапити й самій Недашківській. І помилки б тут не було жодної, бо, вітаючи з ювілеєм улюблену актрису, ми від щирого серця бажаємо їй — побільше роботи, яку за неї ніхто не зробить. А отже, нам залишається чекати й вірити — попереду нові подарунки від майстра!
Ярослав ШЛАПАК, Укінформ
