І хоча до становлення художника Георгія Малакова ще було далеко — попереду були роки життя, сумлінного навчання, творчого зросту — коріння його індивідуальності, його мистецького світогляду сягає саме у роки тридцяті, у роки воєнні та перші повоєнні.
Наділений надзвичайною спостережливістю, пам’яттю, що мов губка вбирала все бачене довкола, він водночас захоплювався всім, чим захоплювалися хлопці його віку: читав і перечитував пригодницькі повісті й романи, де діяли відважні герої та лицарі, жваво цікавився сучасною тоді технікою, особливо військовою.
А події героїчної оборони Києва, страшної окупації та радісного визволення в його віці сприймалися попри всю їхню драматичність ніби у двох вимірах, залишаючи незліченні яскраві та захопливі враження. Вони на все життя залишать глибокий слід у душі Г. Малакова, відчутно позначаться на його інтересах і творчій діяльності.
Успішне навчання і в художній школі, і в художньому інституті пройшло під знаком незмінного зацікавлення воєнною темою. Воно виявлялось і в його перших творах, і в постійній увазі до пам’яток минулих подій: експонатів, зібраних на трофейній виставці, а ще більше — до танків, літаків, гармат, полишених війною на шляхах і ланах України. І перш за все — на Букринському плацдармі над Днiпром, під Радомишлем на Житомирщині, під Немировим на Вінниччині — місцях, якими Георгій Малаков багато мандрував, з якими в нього пов’язано чимало вражень і спогадів.
Перелік цих місць — не просто випадкова географія, це невід’ємна частина життя митця, без уваги до якої годі й сподіватися на правильне розуміння його творчості. Так само, як і без уваги до більш далеких його мандрівок — до країн Бенілюксу та довкола Європи, в тому числі до Неаполя й Парижа.
І якщо закордонні подорожі задовольняли його зацікавлення лицарською романтикою, епохою європейського Середньовіччя, то мандри рідною землею глибоко сколихували почуття любові до Батьківщини, гордості за героїчний подвиг її народу.
Феномен творчості Георгія Малакова полягає в тому, що в усіх його малюнках і гравюрах більш чи менш виразним є зв’язок з його особистісними уподобаннями, з особистим життям і, що найхарактерніше, з роками його дитинства і юності. Все, чим свого часу захоплювався підліток Гога, органічно увійшло у творчість художника Георгія Малакова. А звідси — і сюжетний зміст його робіт, і їхня відверта щирість.
Маючи до феноменальної пам’яті ще й неабияку спостережливість, Малаков з особливою закоханістю (іншого слова тут годі й шукати) ставився до світу речей, що людину оточував і людиною був створений. Це могли бути і старовинний посуд, і старовинні меблі, і корабельні гармати, і лицарська зброя та чимало іншого.
З винятковим інтересом він зображував військову техніку — від стародавніх вітрильників до сучасних літаків. Речі в його творах — не просто частина побуту героїв, вони живуть майже самостійним життям, сповнюючи твір особливим змістом. Вони так само активно входили в його власне життя, як і в життя його героїв. Тому майстерня художника мала неповторний вигляд. А відвідання її незмінно викликало гостре зацікавлення кожного, хто лише переступав поріг.
У майстерні стояли, лежали, висіли моделі літаків, кораблів, танків, старовинні келихи, гарматні снаряди і мінометні міни, солдатські каски, креслення знаменитих вітрильників, модель старовинної гармати, що й зараз могла стріляти, справжнє корабельне стернове колесо, уламок авіаційного гвинта тощо.
Але світ речей аж ніяк не відвертав художника від живої природи: в його творах серед людей і створеного ним матеріального світу завжди присутні тварини, пташки і навіть комахи. «Вони населяють землю разом із нами, — любив говорити художник, — і завжди є всюди й не питають на те нашого дозволу». Риса ця, здавалося б, дрібна, та вона характерна для творчості Малакова, її не можна обминути, особливо зараз, у час, коли людина, на жаль, постійно порушує екологічну рівновагу Землі.
Звичайно, і гостра зорова пам’ять, і наукова доскіпливість у художника багато чого варті лише за умови, якщо він вільно володіє мистецтвом своєї праці, якщо сам процес творення, втілення образів уявних в образи зримі для нього — насолода. Георгій Малаков був відмінним рисувальником, досконало володів технікою малюнка пером, олівцем, фломастером. Він артистично відтворював найтонші повороти форми, найвибагливіші звиви ліній, найпримхливіші порухи думки.
У творчості художника виразно проглядаються декілька тематичних ліній, які він постійно розробляв, бо саме вони й були виявом його захоплень. Найвиразніша з них — лінія, пов’язана з Києвом, яка, у свою чергу, найтісніше пов’язана з темою війни.
Можна уявити собі Київ без Георгія Малакова, але Георгія Малакова без Києва — неможливо. Так само, як Фідія без Афін або Огюста Ренуара без Парижа. У Києві Малаков виріс, тут був свідком вікопомних подій. За вікном його майстерні у лісах ПущіВодиці проходили колишні рубежі боїв. Звідти принесена була не одна воєнна реліквія, як і з мандрів іншими укріпленнями усього КиУРа (Київський укріплений район).
Чимало на цю тему було здійснено, ще більше лишилось у задумах. Навіть у такій, здавалося б, завершеній серії, як «Київ у грізний час» (1967), художник за браком часу перед виставкою не завершив надзвичайно цікаво задуманий аркуш «Цивiльна оборона» з аеростатом повітряного загородження у центрі композиції, а також киянами, які будують укріплення довкола міста, і безліччю інших типових для літа 1941 року подробиць.
Дарма, що роботи створював Георгій Малаков через багато років після подій. Він, ніби живий нерв часу, реагував на них, як на пекучу сьогоденність. Так вони й сприймаються — як правдиве свідчення сучасника, висловлене по гарячих слідах баченого й пережитого.
Інша лінія, яка є не менш виразною у творчості художника, — захоплення пригодницькою тематикою та мотивами європейського Середньовіччя. Навіть вибаглива промислова архітектура побудованих у Немирові в минулому столітті млинів інтерпретувалася Малаковим у малюнках як архітектура середньовічних замків.
Третя тематична лінія, що виразно пройшла через усю творчість Георгія Малакова, — дитяча. Зберігаючи в душі справді незайману чистоту дитячих захоплень і уподобань, він вносив їх у свою творчість, яка завжди знаходила вдячну аудиторію і насамперед в особі молодшого брата Дмитрика, а пізніше — дочки Оленки.
Чимало творів узагалі було задумано і виконано саме для них. Зокрема, це вигадувана і мальована день по дню серія про життя й пригоди іграшкових ведмедів. У малюнках, естампах, ілюстраціях до казок Ш. Перро, Г. — К. Андерсена, братів Грімм постійно зустрічається знайоме обличчя, дуже подібне до доччиного.
Усі ці тематичні лінії були втілені і в численних книжкових ілюстраціях, в ілюстраціях до періодичних видань, зокрема до журналу «Україна», а також в екслібрисах. Екслібрис посів особливе місце у творчості художника. Ним він почав займатися після оволодіння технікою естампа. Відтоді він створив чимало надзвичайно цікавих мініатюр.
Були серед них зроблені на замовлення, де доводилося задовольняти бажання власників, але більшість усетаки втілила власне ставлення автора до рідних, близьких, друзів, добрих знайомих. Ці малі шедеври сповнені веселої вигадки, в них, незважаючи на малий розмір, завжди багатозмістовна розповідь, влучно знайдені і досить промовисті деталі.
Життя Георгія Малакова являє яскравий зразок найтіснішого зв’язку митця з Батьківщиною, зі своїм часом, відданості улюбленій справі, сповненій творчого горіння. Він завжди захоплено працював і встиг багато зробити. Але на самому злеті творчих можливостей, у пору щедрої зрілості таланту тяжка хвороба невблаганно стала на перешкоді.

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ