Це цілком закономірно, адже людиною Кохан був творчою, небайдужою. За спогадами акторів, яким випало щастя працювати з ним, Григорій Романович буквально на ходу придумував цілі сцени, дуже точно пояснював стан того чи іншого персонажа у різних життєвих ситуаціях. І хоча Кохан був вимогливим режисером, кожне його пояснення або зауваження було вельми тактовним.
Народився Григорій Кохан у 1931 році, в селі Бортків під Золочевим, у великій родині, де був п’ятою, наймолодшою дитиною.
Він не відразу прийшов у велике кіно. З дитячого віку любив малювати, і це захоплення привело його до Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова. Після отримання диплома успішно працював в одному з видавництв Єревана. І невідомо, як би склалася його подальша доля, якби він, волею випадку, не потрапив на Київську кіностудію науково-популярних фільмів.
Тоді ж, без відриву від виробництва, закінчив Вищі режисерські курси у ВДІКу. А коли на екрани країни вийшла його робота «Створи своє сонце», молодому режисерові-початківцю зателефонував класик української літератури Михайло Стельмах і, подякувавши за фільм, несподівано запропонував екранізувати його роман «Хліб і сіль».
До речі, саме цю картину, що вийшла в прокат у 1970 році, Григорій Романович вважав своєю найкращою роботою в художньому кіно. З фільму «Хліб і сіль» почався його довгий і плідний шлях на кіностудії ім. О. П. Довженка.
«Жива вода», «Народжена революцією», «Ярослав Мудрий», «Кармелюк», «Циганка Аза», «Прискорення», «Убити шакала» — це далеко не повний перелік стрічок, створених Майстром за роки роботи на студії.
Коли в 1990 році вийшов шестисерійний фільм «Війна», знятий Г. Коханом разом з Тимофієм Левчуком, практично вся країна була прикута до телеекранів. Картина справила тоді величезне враження на глядачів, про неї захоплено відгукувалися учасники Великої Вітчизняної війни, що добре пам’ятали події, відображені у фільмі.
«У своїх роботах я дуже часто використовував те, що довелося пережити самому, — згадував Григорій Романович. — Адже не секрет, що пережите самим легше перенести на екран. Я бачив війну і намагався якомога правдивіше показати її у своїх фільмах.
Звичайно ж, в історії нашої країни було багато різних періодів, які не завжди легко пояснити. Але як раз у цьому і полягає завдання художника — у своїх роботах зуміти донести глядачам історичну правду».
І Григорій Романович намагався дотримуватися цього принципу. Коли вже був відомим кінорежисером, він не забував і своєї першої професії художника — свідчення тому персональні виставки Майстра, високі оцінки професіоналів його творчості. Стрічки останніх років були переважно детективно-пригодницького жанру. Сам Кохан зіграв кілька епізодичних кіноролей.
А ще він викладав у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого, був членом Національної спілки кінематографістів України.
У 2007 році про життя і творчість режисера Григорія Кохана була знята телепередача (у 3-х частинах) «Улюблений момент» циклу культурологічних програм «Портрет» телекомпанією «ГЛАС».
Григорій Кохан був заслуженим діячем мистецтв УРСР (1981), народним артистом України (1998). А ще були ордени, медалі і грамоти. У 1978-му став лауреатом Державної премії СРСР, у 2011-му був удостоєний Державної премії України імені Олександра Довженка за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва.
Помер Майстер 3 січня 2014-го на 83 році життя. Упокоївся на Байковому кладовищі в Києві.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ