У результаті виявляється, що цей зв’язок необхідний обом, а в потерпілого є шанс на вісім тижнів стати не самотнім, а, можливо, навіть щасливим. Здавалося б, у такій ситуації просто не можуть не виникнути почуття. Але що робити таким різним людям?
Напевне, слово «гра» зовсім не підходить до цієї вистави. Леся Островська та Олександр Данильченко живуть на сцені. Вони не грають, а проживають вісімдесят годин із життя своїх героїв. Олександр — це вже не актор, а літній, втомлений від життя чоловік, пригнічений невеселими життєвими обставинами. З волі сина він залишив свою країну, але не знайшов за океаном спокою та благополуччя. А Леся трохи нервова американка, яка намагається не відстати від шаленого темпу життя, тепер змушена «загальмувати» на кілька тижнів, доглядаючи за самотнім, пораненим чоловіком у літах.
Як це часто трапляється у старих добрих комедіях, після взаємних образ та сварок вони начебто знайшли один в одному близькі душі і навіть потягнулися назустріч. Проте у житті не все так просто. Виявляється, свого часу Гольдинер (у минулому житті Семенов) вчинив підло у ставленні до її батька. Чи зможе після цього утворитися тандем двох таких різних людей? Режисер та актори не дають прямої відповіді на це запитання, проте залишають надію, що все в їхньому житті ще може скластися.
Справжня література не ділить персонажів на позитивних і негативних. За дві години перед глядачами проходить буквально все життя літнього єврея, який залишився на узбіччі життя. З одного боку, образ старого викликає співчуття, але як сприйняти його слова «Такий час був, а ми тут ні до чого»? Невже життєві обставини можуть виправдати підлість? Тут дійсно є над чим замислитися.
Тандем Островської-Данильченка гармонійно доповнює молодий актор Стас Мельник. Пісні емігрантів з колишнього Радянського Союзу в його виконанні допомагають краще зрозуміти атмосферу, в якій опинилися персонажі, глибше зрозуміти їхні думки та почуття. Декорації доволі прості, але водночас достовірні. Глядач наче опиняється у квартирі бідного емігранта, над якою постійно рухаються поїзди метро.
Напевне, кожен зробить після вистави свої власні висновки. Однак при цьому не треба забувати, що за всі свої помилки рано чи пізно доводиться відповідати.
Едуард ОВЧАРЕНКО