Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Сiчень 21, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 03 Червень 2016 11:33

Дід Панас, якого знали всі

Rate this item
(0 votes)

10 ЧЕРВ­НЯ — 105 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ ПЕТ­РА ВЕС­КЛЯ­РО­ВА (1911—1994),

УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО АК­ТО­РА ТЕ­АТ­РУ І КІ­НО, ТЕ­ЛЕ­КАЗ­КА­РЯ

Дід Панас щовечора приходив у кожен дім, де зустрічі з ним чекали впродовж багатьох років не тільки діти, але й дорослі. Діти — зрозуміло чому, адже він їм казку на ніч розповідав.
А ось чому і дорослі часто разом із малюками засиджувались у блакитних екранів? Напевне, тому, що від його колоритного образа народного оповідача віяло щирістю і мудрою простотою, яких так усім нам не вистачало у той час. Він був живий і справжній — на противагу нескінченним балакаючим головам тодішнього ТБ.
Та все це було пізніше, а народився майбутній всенародно відомий теледідусь 28 травня (10 червня за новим стилем) 1911 року в містечку Тальне, нині Черкаська область.

Подробиць його дитинства та юності встановити не вдалося, а може, і сам Петро Юхимович не хотів згадувати про ті буремні і не завжди доброзичливі часи революції, громадянської війни і розрухи, голоду й невизначеності.
Але вже у 1932–1940 роках Петро Вескляров — актор Черкаського робітничоселянського театру, начальник клубу і художній керівник у станиці Гребінка.
У роки Великої Вітчизняної війни він опинився в полоні, втік із табору в окупований Київ. Влаштувався на роботу на залізницю. Там же організував драматичний гурток і аж до визволення міста у 1943 році ставив вистави. Після звільнення був змушений залишити Київ і влаштувався в Луцьку артистом Волинського українського музичного театру ім. Т. Шевченка, де працював у 1946–1959 роках. Там же в Луцьку познайомився з майбутньою дружиною Галиною, яка працювала секретаркою театру, тут народився його син Богдан, який також став актором.
Згодом у 1959–1982 роках Петро Юхимович працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Тут він зіграв у 44 художніх фільмах. Серед них такі відомі стрічки, як «Роман і Франческа», «Циган», «Серце Бонівура», «Вій», «Стара фортеця», «Юркові світанки» та інші.
Але незважаючи на солідний доробок у кіно, найбільшу популярність Петру Весклярову принесла роль Діда Панаса, в якій він більше двадцяти років — у 1962–1986 роках — читав вечірні казки спочатку на Українському радіо, а потім і на телебаченні у програмі «На добраніч, діти».
Дід Панас розповідав казки, які часто ілюстрував. Сценарії писав сам, казки розповідав напам’ять. Його традиційне звернення «Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка!» запам’яталося кільком поколінням маленьких глядачів.
Дитячі листи адресувалися саме йому: «Індекс: 252001, Куди: Київ1, Хрещатик, 26, телебачення. Кому: Дідусю Панасу». Листи на телестудію приходили центнерами, бо Петро Юхимович не грав для дітей, він посправжньому жив у кадрі, а в затверджений сценарій телепередачі завжди додавав від себе щонебудь цікаве.
За спогадами заслуженого журналіста України Володимира Заманського, який працював разом із Петром Юхимовичем впродовж десяти років як редактор телепередачі «На добраніч, діти», актор виступав у вишиванці, через що постійно накликав на себе звинувачення у націоналізмі, але спроби зняти його з ефіру в 1970х роках закінчувалися нічим. «Ми познайомились у квітні 1970го, коли я прийшов у дитячу редакцію заступником головного редактора. Працювали разом 10 років. Я писав для Весклярова сценарії.
На знімках він у перуці. Хоча волосся в нього було точнісінько таке ж. Чомусь він вважав, що у перуці красивіше. Тоді телебачення було бідним. У Весклярова не було костюмерів, гримерів. Передачу вів у вишиванці, яку приніс із дому», — згадував Володимир Заманський.
Колосальна популярність серед дитячої аудиторії мала і зворотний бік — Дід Панас закрив акторові Петру Весклярову шлях у кінематограф, адже в якій би ролі не з’являвся на екрані Петро Юхимович, публіка відмовлялася сприймати його інакше, як Діда Панаса.
А от письменники брати Капранови перейняли привітання Діда Панаса як сімейну традицію. Наприкінці 1990х років, зрозумівши секрет успіху Діда Панаса, брати випустили збірник «Казки Діда Панаса» на п’яти VHSкасетах.
Про Діда Панаса ходить чимало історій. Але Володимир Заманський переконував, що всі вони — вигадка. А ось на думку братів Капранових: «Якщо через стільки років про людину пам’ятають і навіть розповідають різні небилиці — це справжній національний герой».
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».