Хоча прискіпливий аналіз законотворення доводить, що найзнаковіші рішення парламенту восьмого скликання були ухвалені уже після суттєвого скорочення чисельності згаданої коаліції. Приміром, конституційне закріплення євроатлантичного курсу нашої держави. Або ухвалення Закону про функціонування української мови як державної...
Та й нинішній розгляд Виборчого кодексу, котрий триває уже майже місяць, також може завершитись успішно. І тоді це буде справді жирна успішна крапка від чинної Верховної Ради.

Де­сять днів до на­бут­тя чин­но­сті...
Утім, сьогодні ми маємо намір детальніше розглянути саме мовний закон, котрий парламент ухвалив у травні, а підписати його встиг ще попередній Президент Петро Порошенко. Окремі норми цього документа мають набрати чинності вже зовсім невдовзі — 16 липня нинішнього року, тобто через два місяці після його опублікування.
Однак, по суті, й досі невідомо, яку позицію щодо мовного питання займає команда нового Глави держави. Єдине, що було озвучено з цього приводу самим Володимиром Зеленським ще в травні, це вельми розпливчаста обіцянка зробити «ретельний аналіз цього закону, щоб пересвідчитися, що в ньому дотримані всі конституційні права та інтереси всіх громадян України».
За великим рахунком, це не більше, ніж ритуальна фраза, тож можна було б сподіватися, що на цьому все й закінчиться. Але, з іншого боку, не можна відкидати спроби проревізувати цей документ і знівелювати правила, які в ньому встановлено.
Адже попри те що більшість пунктів закону є нормами прямої дії й вони почнуть діяти після того, як він набуде чинності і працюватимуть автоматично, усе ж таки є певні моменти, які потребуватимуть додаткових зусиль з боку уряду та інших державних структур.
По-перше, значна частина статей набуває чинності пізніше і в різний час: через півроку, рік, два, три. До того ж у документі передбачено зміни до інших законів. З них свого часу було вилучено норми про захист української мови й тепер вони повертаються, а деякі ще й підсилюються.
Також у деякі закони внесено додаткові поправки, щоб вони не суперечили новому закону й не виникало розбіжностей. Але всі ці зміни також набувають чинності не відразу. Зокрема, статті, в яких прописано відповідальність за порушення мовного закону, попередження та штрафи, запрацюють аж через три роки, тобто орієнтовно у липні 2022-го.
«Якщо не буде ніякої ревізії закону, — висловлює припущення один із розробників мовного документа Тарас Шамайда, — то вони набудуть чинності автоматично. Але щоб запрацювали відповідні передбачені інституції, потрібні рішення уряду».

Уря­до­ві кло­по­ти
Зокрема, у найближчі місяці після набуття чинності Законом про функціонування української мови як державної Кабмін повинен буде сформувати Національну комісію зі стандартів державної мови. Чинний уряд цього робити ще не може, оскільки закон на даний момент усе ще не набув чинності.
А після 16 липня залишатимуться буквально лічені дні до парламентських виборів, тому незрозуміло: чи перейматимуться у Кабміні, котрий от-от завершить власні повноваження, даним питанням. Хоча було би цілком доречно зробити всі необхідні кроки, пов’язані з функціонуванням української мови як державної.
Втім, повернемося до нашої теми. Отже, Національна комісія зі стандартів державної мови — це дев’ятеро осіб, чиї кандидатури подаються Міністерством освіти й науки. Коли уряд схвалить їх, Комісія зможе приступати до виконання своїх обов’язків.
Серед іншого це — затвердження стандартів мови, правопису, методів та процедур перевірки рівня володіння мовою... Відповідно, порядок складання іспитів потім також має затвердити Кабінет Міністрів.
Так само впродовж трьох місяців уряд повинен призначити уповноваженого із захисту державної мови. «Саме він буде тією інстанцією, до якої кожен громадянин зможе звернутися щодо захисту своїх прав і який, власне, через три роки й почне видавати попередження та приписи про усунення порушень закону, а в разі повторних порушень виписувати штрафи, — пояснює Тарас Шамайда.
Усе це — компетенція уряду: створити інституцію, призначити уповноваженого і сформувати апарат. І саме тут може пройти та лінія, де, з одного боку, опиняться прихильники закону, люди, які вимагатимуть його дотримання та відповідних рішень від уряду, а з іншого — влада, котра, якщо захоче вставляти палиці в колеса закону, то зможе його саботувати».

Три потенційні загрози
Отже, спробуємо проаналізувати: як можна саботувати закон або ж зробити його недієвим, чим звести всю працю нанівець. Тут «рецептів» чимало, однак усе, власне, вкладається в три варіанти. Перший — це саботаж та ігнорування своїх обов’язків з боку уряду. Країна наразі не знає, що це буде за структура і якими «персонажами» наповниться.
Ще більшою загрозою може стати новий парламент, якщо наважиться здійснити ревізію самого закону. Тут усе залежатиме від результатів позачергових парламентських виборів. Як відомо, вони мають відбутися 21 липня, а це менш ніж через тиждень після набуття законом чинності.
Не варто забувати також, що мова — це надто важлива зброя в гібридній війні. Тому якщо справді здійсняться погані припущення з приводу реваншу «дореволюційних» еліт, які зможуть прийти до парламенту під брендами різних партій, тоді мовне питання знову стане розмінною монетою в їхніх іграх.
Новий Президент під час своєї інавгураційної промови мимоволі чи навмисне на це навіть натякнув, продемонструвавши, що досі вважає, нібито мова може стати інструментом поділу, а не єднання.
Хоча уже згадуваний Тарас Шамайда вважає, що втручатися в цю сферу Зеленському нині не з руки. «Те, що він не буде вести активну лінію на захист української мови, це зрозуміло. Думаю, він намагатиметься винести цю тему взагалі за дужки.
Для Президента Зеленського, який має велику підтримку суспільства, атакувати українську мову, створювати лінію розколу навколо спроб ревізувати закон означає втратити підтримку патріотичної частини свого електорату.
Якщо він аж настільки буде йти на поводу в якоїсь проросійської групи зі свого оточення, щоб втрачати цю підтримку й провокувати конфлікт, він цим нашкодить і собі, й українській державі. Тому я сподіваюся, що здоровий глузд у цьому питанні візьме гору».
І, зрештою, третій варіант, як можуть спробувати поглумитися над мовним законом, так це руками Конституційного Суду. Для цього вистачить подання Глави держави чи групи депутатів. І тут зовсім необов’язково, щоб суд визнавав увесь закон таким, що не відповідає Конституції. Достатньо вилучити з нього лише деякі норми й він стане недієвим.
«Вони можуть його або змінювати, або скасовувати через парламент чи через Конституційний Суд, доводячи його неконституційність, — продовжує Тарас Шамайда. — Усе, безумовно, залежатиме від того, що в голові цього «парткому», і від того, наскільки суспільство готове захищати свою мову.
Людям треба розуміти, що ні Москва нікуди не поділася, ні ті сили реваншу, які діють в Україні, теж нікуди не поділися. А вони можуть навіть значно посилити свої позиції у владі в найближчі місяці й українцям потрібно буде реально боротися за цей закон, який такими складними зусиллями був ухвалений».
Звісно, перелічені песимістичні сценарії — це лише частина можливих кроків українофобів стосовно наступу на Закон про функціонування української мови як державної. Насправді ж загрозу можна очікувати й від інших суб’єктів. Про те, що Закон про мову — це наче колода в оці усім антиукраїнським силам, зовсім не новина.
І чудовий приклад цього — реакція офіційного Кремля, який навіть вдався до скликання Ради Безпеки ООН, щоб обговорити на її засіданні нове українське мовне законодавство.
Звісно, це — типова неадекватна поведінка російської влади. І, до слова, в ООН саме так до цього й поставилися, коли відмовилися втручатися в наші законотворчі процеси. Але цей випадок вкотре доводить, що мова — справді потужна зброя, яку дуже бояться вороги України.
Саме тому зовсім не дивно, що до компанії росіян, охочих поспекулювати на цій темі, з превеликим задоволенням уже долучилися й угорці, які в українських мовних законодавчих ініціативах уже традиційно вбачають для себе якісь загрози.
Заява від угорського МЗС про те, що мовний закон утискатиме права національних меншин, «тому що відбирає вже раніше надане право на використання рідної мови», і сподівання на те, що Зеленський змінить Закон про мову, що «відповідає духові Петра Порошенка», це не що інше, як чистої води маніпуляції.
Транслювати таке немає жодних видимих підстав. По-перше, цей документ прямо не стосується національних меншин. У нас є Закон про нацменшини, ратифікована Хартія регіональних мов, а в Законі про державну мову є доручення уряду впродовж шести місяців внести законопроект, який додатково захищатиме мови корінних народів і національних меншин.
По-друге, мовним законом внесено зміни в Перехідні положення Закону про освіту, де викладено головну рекомендацію Венеціанської комісії про продовження перехідного періоду для тих дітей, які почали навчатися мовами меншин (зокрема, угорською та румунською) ще до набуття чинності Законом про освіту.
Нагадаємо, що для таких дітей перехідний період мав закінчитися 2020 року, а тепер закінчиться 2023-го. До слова, для учнів, які навчаються російською, перехідний період не продовжується, бо виділеного часу носіям російської мови, близької до української, цілком достатньо, щоб пристосуватися до нових правил.
Відтак і галас із Кремля, і шантаж із Будапешта насправді ще можуть в якийсь момент спрацювати й стати приводом до певних поступок. Такий сценарій залежить від рівня спротиву української влади та того, наскільки вона усвідомлює важливість мовного арсеналу на озброєнні країни, а також недопущення використання його в будь-яких торгах.

Яро­слав ГА­ЛА­ТА