Україна, в тому числі її мова, витримала жорстокі випробування. Це і зневажання її польською владою, і намагання російського царизму перетворити на «наречие», і Валуєвський та Ємський укази про її заборону, і прагнення за радянських часів знищити під приводом створення «единого общенационального языка» (у СРСР за сімдесят років загинуло 70 мов, уявіть-но). Не раз українською забороняли сповідувати віру і вчити в школах дітей — друкувати Святе Письмо і видавати шкільні підручники. Та наша мова зберегла свою неповторну красу й милозвучність.
Як свідчать літописні джерела, усна мова праукраїнців сягає глибокої давнини і налічує багато тисячоліть. За останніми даними лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI–IX сторіччях. Процес унормування загальнонародної української мови переважна більшість науковців відносить до XIII–XIV сторіч. Інтенсивним формуванням мови етносу України дослідники називають другу половину XVIII — XIX століття.
Давньою українською мовою написано козацькі державні документи й хроніки, створено самобутню художню писемність епох — від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну літературу, своїх визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника. Мають і свою велику (вже не тільки оригінальну), а й перекладну літературу.
Лексично багата й витончена українська мова досконало передає найтонші смислові нюанси у творах Гомера й Овідія, Сервантеса й Шекспіра, Пушкіна й Міцкевича. У нас вийшли «Іліада» й «Одіссея», твори Горація й «Метаморфози» Овідія. Повне зібрання творів Шекспіра — знак зрілості будь-якої мови, не кажучи вже про цілі бібліотеки перекладної літератури, які залишили нам Максим Рильський, Василь Мисик, Микола Бажан і чудотворець нашої мови Микола Лукаш. Нині важко знайти у світовій літературі видатну поему чи роман, які не мали б українського відтворення.
Українській мові притаманна своя особлива музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує хвилями народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка й Чайковський, Барток і Стравінський користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це означає, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови. Українська мова — не сирота, вона має слов’янську родину і світову славу. Вона не бідна, не вульгарна, не кривоуста. У неї є все, у тому числі й політичне право жити й розвиватися.
Незважаючи на те що українська мова як державна вперше отримала статус із прийняттям 28 жовтня 1989 року Закону України «Про мови в Українській РСР», тільки зі здобуттям Україною незалежності розпочався процес українського мовного відродження. Цьому сприяло конституційне закріплення державності української мови та здійснення урядових заходів, спрямованих на піднесення ролі та авторитету української мови в суспільному житті країни.
Стаття 10 Конституції України засвідчує: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14.12.99 р. № 10/99 українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами влади та місцевого самоврядування (мова актів, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, що визначаються законом. До всього цього згідно зі статтями 12 і 23 Конституції України наша держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави і не є громадянами України, а кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості.
Довідково: історія свята має трагічні витоки. Дату 21 лютого обрано тому, що саме цього дня 1952 року загинули п’ятеро студентів, які брали участь у демонстрації за надання рідній для них бенгальській мові статусу державної у тодішньому Пакистані, частина якого пізніше стала незалежною державою Бангладеш.

Підготував Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ