Олег ра­дів та­ко­му при­зна­чен­ню і на­віть бу­ду­вав пла­ни на май­бут­нє, ба­жа­ючи всту­пи­ти до На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту обо­ро­ни. Але піс­ля те­ле­фон­ної роз­мо­ви з ко­лиш­нім то­ва­ри­шем по служ­бі, який за­ли­шив­ся в Кри­му, все змі­ни­ло­ся...
25-літ­ньо­го ка­пі­тан-лей­те­нан­та «за­ча­ру­ва­ли» роз­по­ві­ді про «за­хмар­не» гро­шо­ве за­без­пе­чен­ня, піль­ги. І він по­їхав за кра­щим жит­тям. На про­хан­ня бать­ків оду­ма­тися від­по­вів:
— Ви ще пишатиметеся мною...
Таких «Олегів» серед військовиків ЗС, інших військових формувань, що дислокувалися в Криму, виявилося багато: за словами секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олександра Турчинова, з усіх представників силових структур не зрадили Україну лише 16,7% осіб.
— Ситуація була трагічною (весною 2014-го. — Прим. авт.), — розповів Олександр Турчинов. — З 13468 солдатів і офіцерів Збройних Сил, які перебували в Криму, не зрадили Батьківщину менш як 4 тисячі. А з 10936 працівників МВС — тільки 88 осіб, з 1870 прикордонників в Україну повернулося лише 519, з 2240 працівників СБУ — тільки 242.
Якими мотивами керувалися ці люди, вчиняючи найтяжчий злочин? У кожного свій: «Не побажали розлучатись із кримською ріднею», «відсутність житла на материковій Україні», «небажання жити в «бандерівській Україні».
Не будемо моралізувати з приводу їхніх «аргументів»: вони того не варті. А ось розповісти про те, як склалися долі деяких із них, гадаю, треба. Так ось, за більш ніж 3 роки, що минули відтоді, на сонячному півострові — як «захисники Криму» — залишилися 30%.
А решта? Хто де: одних під надуманими причинами звільнили, інші продовжують службу за тисячі кілометрів від півострова: територія Росії велика і місця всім вистачає. Адже до зрадників, якими б гаслами вони не прикривалися, ставились із презирством. Навіть їхні нові господарі, яким ті продавали свої підлі душі. А ще вони вимагали довести їм свою відданість.
У випадку з колишніми українськими військовослужбовцями найбільш оптимістичним варіантом є служба у північних, далекосхідних гарнізонах, позбавлених будь-яких ознак людської цивілізації.
У більшості своїй саме туди і проліг подальший шлях зрадників. Але їм ще пощастило. Принаймні порівняно з тими, кому випало «захищати конституційний лад Росії» в різних гарячих точках, якими кишить уся територія цієї країни.
Влітку минулого року російські інформагентства повідомили про те, що в Дагестані сталася чергова перестрілка, у якій загинули 2 російських спецпризначенці — Денис Ракицький і Олександр Байбатдулов. Такими новинами сьогодні нікого не здивуєш, оскільки подібні інциденти давно стали нормою повсякденного життя Росії.
Але справа у тому, що труни з їхніми тілами прибули до Севастополя. Згодом виявилося, що ще на початку 2014-го вони проходили службу в кримському управлінні СБУ! Але перекинулися на бік Росії, теж, мабуть, сподіваючись на краще життя. Ось і знайшли його серед Кавказьких гір...
Подібних прикладів вистачає. Серед колишніх військовиків Збройних Сил України, які поповнили лави російської армії і яким пощастило поки що залишитися на півострові, наростає розчарування. Адже грошове забезпечення, зважаючи на кримські ціни, не таке вже й захмарне, отримати власний дах над головою теж проблематично.
Натомість імовірність опинитися за тисячі кілометрів від сонячного півострова — у віддаленому північному гарнізоні, а то й у гарячій точці є досить високою.
Ось як по­яс­нює си­ту­ацію, що скла­ла­ся на оку­по­ва­но­му пів­ос­тро­ві з ко­лиш­ні­ми на­ши­ми спів­віт­чиз­ни­ка­ми, на­род­ний де­пу­тат Ук­раї­ни — ко­ор­ди­на­тор гру­пи «Ін­фор­ма­цій­ний спро­тив» Дмит­ро Тим­чук:
— Військовослужбовці рівня командир роти, бригади, начальників структурних підрозділів на півострові залишилося небагато. Росія вимиває кадри, замінюючи їх шляхом ротації. Така політика спрямована на те, щоб запобігти деокупації.
Коли постане питання про проведення ще одного референдуму, скажімо, про захист мовних прав у школах Криму чи з будь-якого іншого питання, то росіяни можуть сказати: у нас тут у більшості своїй живуть громадяни Росії, а тих, хто жив колись при Україні, залишились одиниці.
Максим Одинцов проходив військову службу у складі однієї з частин ВМС України. У березні 2014-го разом з Олександром Барановим — своїм однополчанином — перейшов на бік ворога. Через два роки з метою просування по службі вирішили «придбати» в Україні дипломи про вищу освіту. І були затримані співробітниками СБУ.
З часом деякі громадяни відчувають муки совісті. Анатолій Д. — один із них. У 2014 році він брав участь у блокуванні частин ЗС, розташованих у Криму. І навіть отримав із рук окупантів медаль «За повернення Криму». А влітку 2017-го добровільно з’явився до правоохоронних органів України, зізнавшись у своїх «подвигах».
Зважаючи на щире каяття і його добровільну явку, відсутність суспільно небезпечних наслідків його діяльності, прокуратура передала до суду клопотання про звільнення Анатолія від кримінальної відповідальності.
...Олег Зощук навряд чи почувається щасливим: минулого року, коли померла його мати, він не зміг навіть провести її в останню путь, боячись бути затриманим на материковій Україні. За словами батька, Миколи Дмитровича, вона до останнього подиху сподівалася побачитись з єдиним сином. Не судилося. І хтозна, чи не Олег своїм вчинком спровокував виникнення на нервовому підґрунті у матері важкого захворювання?
Сьогодні Зощук-молодший служить за тисячі миль від сонячного Криму, яким він так марив і заради якого став зрадником: на далекому і холодному Північному флоті. Адже, за словами його батька, буквально через кілька місяців у його особовій справі з’явилась абревіатура «СКИ» — «склонен к измене». А ще через кілька місяців він опинився перед вибором: відбути до одного з гарнізонів Північного флоту чи бути звільненим із військової служби.
Генерал у відставці Микола Зощук, батько, який до недавнього часу обіймав у одному із силових відомств України високу посаду, зробив усе можливе і неможливе, щоб Олег залишився на сонячному півострові.
— У далекому 1992 році, я, підполковник однієї з частин колишньої Радянської армії, що дислокувалася теж у Криму, одним із перших присягнув на вірність українському народу, — з болем у голосі говорить він. — І вчинку Олега не розумів. Але син є син. Тож я задіяв свої зв’язки у МО Росії, щоб його не відправляли на Північ.
Проте мої колишні однокашники, які сьогодні обіймають у російській армії солідні посади, нічого не змогли вдіяти: і записи «схильний до зради», і відправки колишніх офіцерів українського війська, які перейшли до російського, були зроблені за наказом із «самого верху».
До речі, чимало військових моряків перейшли на бік росіян ще й тому, що повірили адміралу Денису Березовському — командувачу ВМС України, який обіцяв їм «життя, гідне російського моряка». У нього, враховуючи мотиви, якими він керувався, склалося непогано: Путін призначив його заступником командувача Чорноморського флоту...
Ко­мен­тар за­ступ­ни­ка ге­не­раль­но­го про­ку­ро­ра — го­лов­но­го вій­сь­ко­во­го про­ку­ро­ра ге­не­рал-пол­ков­ни­ка юс­ти­ції Ана­то­лія Ма­тіо­са:
— Як людина можу зрозуміти голодного, який украв шматок хліба заради того, щоб не померти голодною смертю. А ось зрадників Батьківщини...
Вони вчинили найтяжчий гріх, на який тільки здатна людина. Прикро про це говорити, але після незаконної анексії півострова Крим там залишилися чимало українських військовослужбовців, більшість з яких сьогодні служать агресору. І допоки я є військовим прокурором, робитиму все можливе, щоб вони відповіли за свої вчинки: це справа моєї особистої честі.
Зробити це вкрай складно, оскільки вони перебувають поза межами України, а розраховувати, що бодай хтось добровільно з’явиться до правоохоронних органів України, не доводиться. Проте все, що потрібно в цій ситуації робити, ми робимо.
Так, на сьогодні загалом притягнуто до кримінальної відповідальності 63 таких зрадники. Зазначу, що більшість із вказаних осіб притягнуто до кримінальної відповідальності завдяки застосуванню нового інституту спеціального розслідування, який дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності особу, яка з тих чи інших причин перебуває поза межами юрисдикції вітчизняних правоохоронних і судових органів.
На теперішній час за такими правилами до кримінальної відповідальності притягнуто 57 осіб, із них стосовно 53 осіб провадження перебувають у суді.
Стосовно шістьох затриманих на території України злочинців провадження надіслано в суди, у тому числі щодо двох із них уже винесено обвинувальні вироки.
Зокрема, Оболонським районним судом м. Києва за дезертирство і державну зраду до семи років позбавлення волі засуджено моряка однієї з військових частин ВМС України: він добровільно перейшов на військову службу до збройних сил країни-агресора. А затримали його наші прикордонники при спробі перетину адмінкордону в пункті пропуску Чонгар. Упевнений, що цей список поповнюватиметься новими прізвищами...

Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ