— Перефразовуючи класика, скажу так: чутки про надзвичайне загострення криміногенної ситуації у Збройних Силах є сильно перебільшеними. До повного благополуччя у цій царині ще далеко, але я безмежно радий, що вже з’являються перші паростки покращення.
— А що каже з цього приводу статистика?
— А те, що протягом 10 місяців минулого року у провадженні військових прокуратур перебувало 17179 кримінальних проваджень (з урахуванням залишку минулих років). Якщо порівняти цю статистику з даними за аналогічний період минулого року, то ніякого загострення немає.
Кількість зареєстрованих військових злочинів дещо зросла, але не критично і коливається у межах 5,5 тисяч. Розкидатися подібними інсинуаціями можуть лише невігласи або ж наші недруги. Крапка.
— Автори таких тверджень акцент роблять на ту обставину, що злочинність зросла насамперед у районі проведення антитерористичної операції...
— Ну це взагалі! Протягом останніх 10 місяців ми розслідували — порівняно з аналогічним періодом минулого року — на 44% менше кримінальних проваджень, пов’язаних зі злочинами в зоні АТО.
І це є свідченням того, що з кожним роком командири всіх рівнів приділяють більше уваги зміцненню дисципліни і правопорядку. Ми, військові прокурори, разом із ними працюємо над збереженням цієї позитивної тенденції.
— Не є таємницею той факт, що в районі проведення АТО наші військовики зазнають і так званих небойових втрат, коли загибель або поранення солдата чи офіцера не пов’язані з веденням бойових дій. Скажіть, будь ласка, чому ж тоді гинуть люди?
— Протягом 2014–2017 років (станом на 1 жовтня 2017 року) українське військо з цієї причини безповоротно недорахувалося 3768 вояків. Можливо, це дещо цинічно прозвучить, але будь-яка війна призводить до втрат, зокрема небойових.
Серед основних чинників, які призвели до смертей, дорожньо-транспортні пригоди, отруєння, в тому числі наркотичними, алкогольними засобами, самогубство (259 випадків), умисне вбивство (це коли один одного), нещасні випадки — каліцтва, травматизм, порушення правил пожежної безпеки, поводження зі зброєю та боєприпасами, порушення заходів безпеки, захворювання, в тому числі через хвороби, з якими людина прийшла до війська. До речі, понад 700 смертей сталися саме через тяжкі захворювання, із них 217 — у зоні АТО. Зауважу, що останнім часом таких втрат значно поменшало.
— Нещодавно працівники САП і НАБУ затримали за корупційні діяння кількох високопосадовців МО. Чому такі «жирні коти» не потрапляють у поле зору військових прокурорів?..
— Я не коментуватиму роботи колег. Проте, повірте, і ми не їмо дарма свого хліба. Лише останнім часом мої підлеглі затримали чиновника Міжрегіональної митниці ДФС України по Львівській області, який одержав від своїх підлеглих хабар у розмірі 60 тисяч доларів США. А також старшого слідчого ГУ ДФС Харківської області А. та першого заступника Бахмутської райдержадміністрації Р., які отримали хабарі у розмірі 520 тисяч і 410 тисяч гривень відповідно.
Цього року до суду надіслано обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням екс-заступника прокурора Рівненської області та його подільників із числа інших правоохоронних органів.
«Відзначились» вони тим, що створили злочинну організацію з незаконного видобутку бурштину, отримавши від такої «підприємницької» діяльності понад 30 мільйонів гривень. А ще вони мали намір заволодіти бурштином-сирцем вагою не менше 500 кг.
Став нашим «підопічним» і полковник Д. — посадовець МО, який вимагав від одного з підприємців 3 тисячі доларів США.
— Вибачте, пане Анатолію, за відвертість, але тих чиновників, яких Ви назвали, зважаючи на їхні посади, при усьому бажанні важко назвати «жирними котами корупції»...
— Подібні «жирні коти» — це пряма підслідність НАБУ. Ми не маємо для цього повноважень. Скажу більше: кількість працівників і масштаби фінансування військових прокурорів і складу НАБУ незрівнянні. Але...
Лише по одному з кількох кримінальних проваджень, порушених проти екс-президента Віктора Януковича та його найближчого оточення, Головною військовою прокуратурою притягнуто до кримінальної відповідальності чимало осіб. Зокрема, десятки колишніх податківців. А ще — і це чи не головне — до державної казни зусиллями моїх колег реально повернуто понад 156 мільйонів гривень.
При цьому ще й арештовано майна на суму більш як 7 мільярдів гривень. Наприклад, 73 будинки, 138 квартир, 137 земельних ділянок, 137 нежитлових приміщень, 173 автомобілі, 1000 вагонів, корпоративні права на 13 об’єктів, 194 рахунки. Вилучено сотні мільйонів гривень.
— В Одесі близько 20 невідомих осіб у балаклавах спробували по-рейдерськи захопити частину військового аеродрому. Але замість того, щоб порушувати кримінальну справу проти них, військова прокуратура затримала виконувача обов’язки командира частини. Як це розуміти, Анатолію Васильовичу? Як перекладання вини з хворої голови на здорову?
— Спробую пояснити. Так ось, кожен повинен відповідати, як я тільки що сказав, за свої власні дії. І рейдери будуть відповідати. Але є питання і до офіцера, про якого Ви кажете. Адже він, виконуючи обов’язки командира частини, повинен був ужити усіх заходів, пов’язаних із застосуванням фізичної сили, вогнепальної та холодної зброї, як це передбачено статутом вартової та постової служби, для запобігання захопленню.
Він цього не зробив, що й призвело до захоплення шматка земельної ділянки і порушення території військового об’єкта. Зважаючи на це, йому оголошено підозру в умисному невиконанні в умовах особливого періоду дій, які він за своїми посадовими обов’язками повинен був виконати.
Окрім нього, затримано і оголошено підозру військовику-контрактнику, який того дня ніс службу у добовому наряді черговим групи зберігання авіаційної техніки. І теж допустив грубі порушення правил патрулювання, не вживши заходів протидії рейдерам.
Кожен військовослужбовець повинен керуватися вимогами чинного законодавства і військових статутів, які регламентують його поведінку за будь-яких надзвичайних ситуацій. Повірте, коли б усі, хто носить погони, керувались їх вимогами, у нас було б значно менше проблем: знаю, про що кажу...
— Головна військова прокуратура розслідує практично всі злочини, вчинені в районі антитерористичної операції. В тому числі ті, які скоїли російські військовослужбовці. Скажіть, а інформацією про їхню чисельність, озброєння володієте? Бо в різних джерелах називають різні цифри...
— Звичайно, що така інформація у нас є: не питайте лише звідкіля (усміхається). Так ось, на сьогодні на Донбасі перебуває близько 3 тисяч російських військових, які входять до складу 2 батальйонно-тактичних груп і однієї ротно-тактичної групи. На озброєнні у них майже 200 танків, 400 бойових машин піхоти і бронетранспортерів, 140 гармат, чимало зенітно-ракетних комплексів.
Ми навіть знаємо про те, що одна БТГ сформована з числа військовослужбовців 338-го парашутно-десантного полку, який дислокується в місті Іваново. А інша складається з особового складу 20-ї окремої мотострілецької бригади, місцем розташування якої є Ставрополь.
Ротно-тактична група прибула до нас із Новоросійська. Є там солдати й офіцери з 155-ї і 61-ї бригад морської піхоти, котрі прибули аж із Мурманська і Владивостока. Про так звані приватні військові компанії на зразок групи Вагнера й говорити нічого...
— А якими силами — без урахування росіян — представлені так звані ДНР і ЛНР? Вам теж відомо?
— На сьогодні «військо» цих псевдореспублік складається з 2 так званих армійських корпусів. У 1-му корпусі, який перебуває на теренах «ДНР», є 5 бригад, 3 окремих полки, 8 окремих батальйонів, 2 окремі роти, 5 батальйонів територіальної оборони. Вони налічують понад 18 тисяч особового складу. На озброєнні вся ця банда має понад 300 танків, 600 бронемашин, 250 гармат, 130 систем залпового вогню «Град» і «Смерч».
Другий армійський корпус, який дислокується на теренах «ЛНР», має у своєму складі 4 бригади, 2 окремих полки. 6 окремих батальйонів, 8 батальйонів територіальної оборони і 2 окремі роти. Вони налічують понад 10 тис. осіб. На озброєнні цих підрозділів — 150 танків, 300 бойових броньованих машин, 110 гармат, 40 систем залпового вогню.
Командування цими корпусами здійснюється російськими полковниками і генералами зі штабу Південного військового округу Росії, що у Ростові. Прізвища цих «полководців» нам теж добре відомі.
— Не оголошена проти нас війна триває вже більш як три роки, в українському полоні опинялися не один і не два російських військовослужбовці. Чому жоден із них не засуджений і не відбуває покарання в українських буцегарнях?
— На сьогодні до кримінальної відповідальності за розв’язання, ведення та участь в агресивній війні проти України (ст. 437 КК України) притягнуто 79 осіб, у тому числі 48 громадян РФ (із них три особи є кадровими військовослужбовцями ЗС РФ, які визнані винними і засуджені вироками українських судів до тривалого строку позбавлення волі), до суду спрямовано 42 обвинувальних акти щодо 45 осіб (із них 19 громадян РФ). Вироками судів 27 осіб уже засуджені (10 громадян РФ), у тому числі одна особа — за результатами спеціального судового розгляду.
— Але українці, насамперед ті, хто втратив на цій війні синів, батьків і братів, хочуть побачити за ґратами бодай одного росіянина, який прийшов на нашу землю вбивати...
— Як людина, як, врешті-решт, батько двох дітей повністю поділяю їхні бажання. Але Ви ж розумієте, як важко «дістати» хоча б одного російського військовика: вони, як правило, рідко піддають свої життя і безпеку ризикам.
Ці «герої-визволителі», як правило, у зону безпосереднього бойового зіткнення з нашими воїнами не сунуть свого носа: прецеденти, які траплялися з їхніми товаришами, які потрапляли в наш полон, зайвий раз нагадують, що цього не потрібно робити.
Значно безпечніше перебувати за кілька кілометрів від лінії зіткнення в ролі командирів чи так званих радників, командувати артилерійськими підрозділами, які обстрілюють наші позиції чи навіть мирних жителів. Але з часом, я у цьому впевнений, багатьом росіянам, які залишили на українській землі свої криваві сліди, все ж доведеться відповісти.
— Ви впевнені у цьому? Невже Путін здасть своїх вірнопідданих сатрапів? Чекісти, кажуть, своїх не здають...
— Путін не вічний. Життя свідчить, що і чекісти заради вигоди, коли на кону власна безпека, а то й саме життя, здають подільників. Ніколи не кажи ніколи: чи могли подумати Саддам Хусейн, Каддафі, яка доля чекає їх у майбутньому? А чи міг допустити думку про арешт і міжнародний суд у Гаазі Слободан Мілошевич та його генерали, винні у винищенні мусульман? Тому я впевнений, що розплачуватися за свої дії багатьом росіянам із часом усе ж доведеться.
— На початку осені були амністовані військовики, які за скоєння нетяжких злочинів перебували в місцях позбавлення волі. Ваша думка з цього приводу і як військового прокурора, і як людини...
— Ви правильно зауважили, що ця амністія поширюється лише на тих, хто скоїв нетяжкий злочин. Тобто під амністію не потрапили особи, які вчинили навмисні вбивства, ДТП, що потягли загибель кількох осіб, корупційні злочини і багато інших категорій осіб.
Вважаю, що перебування у місцях позбавлення волі, наприклад молодого хлопця, який учинив необережний злочин, може перетворити його, як сказали б раніше, на потенційного рецидивіста. Тому ця амністія — не всепробачення, а скоріше акт гуманізму з боку держави.
Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ