Менш ніж мі­сяць за­ли­ши­ло­ся до ве­рес­не­вих уро­чис­тос­тей, при­свя­че­них 70-річ­чю ут­во­рен­ня Ор­га­ні­за­ції Об’­єд­на­них На­цій. На­при­кін­ці ве­рес­ня до Нью-Йор­ка пла­ну­ють при­бу­ти всі гла­ви дер­жав, які є по­стій­ни­ми чле­на­ми Ра­ди Без­пе­ки ООН.

Востаннє такий аншлаг у залі Генеральної асамблеї ООН спостерігався у вересні 2005-го на 60-річчя ООН. Тоді була накреслена досить амбіційна програма діяльності Об’єднаних Націй з прицілом на 2015 рік: були поставлені завдання вирішити проблеми доступу до питної води, скорочення дитячої смертності, подолання неписемності, гендерної рівності. Найсумніше, що жодного з цих амбіційних завдань так і не було вирішено.

21 трав­ня 2015 ро­ку в Ук­раї­ні на­брав чин­но­сті па­кет «де­ко­му­ні­за­цій­них» за­ко­нів, які по­кли­ка­ні на­реш­ті по­зба­ви­ти Ук­раї­ну сим­во­лів то­та­лі­та­риз­му, а її гро­ма­дя­нам до­по­мог­ти пе­ре­ос­мис­ли­ти ми­нув­ши­ну та по­тур­бу­ва­ти­ся про те, щоб при­йде­шні по­ко­лін­ня укра­їн­ців не по­вто­ри­ли по­ми­лок сво­їх ді­дів і бать­ків, які не­обач­ли­во за­кар­бо­ву­ва­ли в брон­зі і бе­то­ні тих, хто де­ся­ти­літ­тя­ми гно­бив на­цію. Усі сим­во­ли то­та­лі­тар­но­го ми­ну­ло­го в Ук­раї­ні за ци­ми за­ко­на­ми ма­ють зник­ну­ти до 21 лис­то­па­да 2015 ро­ку. Час «Ч» уже ма­ячить на вид­но­ко­лі, але...

За кіль­ка днів Ук­ра­їн­ська дер­жа­ва від­зна­ча­ти­ме своє го­лов­не свя­то — День Не­за­леж­но­сті. Фак­тич­но, з ро­ку в рік на­пе­ре­до­дні 24 серп­ня до­во­ди­ло­ся чу­ти те­зу, бу­цім­то на­ша кра­їна ще ду­же мо­ло­да, і в неї все по­пе­ре­ду. На пер­ший по­гляд так і є. Ус­та­ле­ні сві­то­ві де­мо­кра­тії бу­ду­ва­ли­ся знач­но дов­ше.

Однак, з іншого боку, подібні сентенції дуже вже нагадували старий радянський принцип, котрий зводився до такої формули: «Ми якось переб’ємося, хоча б нащадки жили краще». Піклування про молодше покоління аж ніяк не має зводитися до самої жертовності зі свого боку. Інакше цей процес перетворюється на нескінченний.