5 лю­то­го 2015 ро­ку Ки­їв від­ві­дав дер­жав­ний сек­ре­тар США Джон Кер­рі. Йо­го ві­зит прой­шов у не­прос­тих умо­вах. На Дон­ба­сі три­ва­ють бої між ук­ра­їн­ськи­ми вій­сь­ко­ви­ми та під­три­ма­ни­ми Ро­сією бо­йо­ви­ка­ми «ДНР» і «ЛНР». За цих об­ста­вин у Ва­шинг­то­ні роз­гор­тає­ть­ся жва­ва дис­ку­сія між де­мо­кра­та­ми та рес­пуб­лі­кан­ця­ми з при­во­ду до­стат­но­сті аме­ри­кан­ської до­по­мо­ги Ки­єву у йо­го про­ти­сто­ян­ні ро­сій­ським ім­пер­ським за­зі­хан­ням.

Опозиційні до президента Барака Обами республіканці, які нині контролюють обидві палати конгресу, наполягають на повному виконанні положень американського Акта про підтримку свободи в Україні. Його положення передбачають надання 350 мільйонів доларів допомоги українській армії. Однак досі тривають дискусії з приводу надання летальної зброї Україні.
Здається, Вашингтон звертає увагу на російську пропаганду, яка вустами президента Володимира Путіна назвала українську армію «іноземним легіоном» НАТО, який воює проти інтересів Росії на Донбасі. Ці гіпертрофовані аналогії вже навіть виходять за межі пристойності в інформаційно-психологічній війні. Поки що важко побачити адекватну американську відповідь російській пропаганді. Тому не дивно, що ми не знайдемо «ДНР» — «ЛНР» в офіційному американському списку міжнародних терористичних організацій.

На по­чат­ку лю­то­го Бу­да­пешт від­від­ала бун­дес­канц­лер Ан­ге­ла Мер­кель. Во­на на­ма­гає­ть­ся мак­си­маль­но від­но­ви­ти ні­мець­кий вплив на ма­лі та се­ред­ні кра­їни — чле­ни Єв­ро­со­юзу, осо­бли­во ті, де ви­зрі­ва­ють ан­ти­ін­тег­ра­цій­ні на­строї.

З такими проблемами Німеччина вже зіштовхнулася в Греції, де після приходу до влади лівих з партії «Сіріза» Афіни намагаються торгуватися щодо списання більшої частини грецьких боргів. Аналогічні проблеми визрівають в Іспанії, де популістський рух «Подемос» неухильно збільшує свою популярність під гаслами обмеження «диктату Брюсселя» та самостійної економічної політики.
За такого політичного клімату в Євросоюзі візит Ангели Меркель став своєрідною «розвідкою» настроїв угорського керівництва, яке дедалі частіше намагається дистанціюватися від солідарних рішень Європейського Союзу. Два роки тому після проведення конституційної реформи, яка обмежила самостійність угорських суддів, Будапешт був підданий гострій критиці з Брюсселя. У відповідь угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан, попри скандал з анексією Росією Криму, почав активно розвивати відносини з Кремлем. Результатом такого курсу стало підписання угоди про будівництво «Россатомом» нової атомної станції в Угорщині, реалізація проекту «Південний потік», критичне ставлення до торговельно-економічних санкцій Євросоюзу щодо Росії.

Юрій Бі­рю­ков на­ро­див­ся у жовт­ні 1974 ро­ку в Ми­ко­ла­єві. На­вчав­ся у Дніп­ро­пет­ров­сько­му ме­дич­но­му ін­сти­ту­ті. Під­при­ємець.
Ак­тив­ний учас­ник Єв­ро­май­да­ну — на­да­вав ме­дич­ну до­по­мо­гу по­страж­да­лим мі­тин­гу­валь­ни­кам. З по­чат­ком бо­йо­вих дій на схо­ді кра­їни по­чав ак­тив­но до­по­ма­га­ти ук­ра­їн­сько­му вій­ську. Вліт­ку 2014 ро­ку Пре­зи­дент Ук­раї­ни при­зна­чив Юрія Бі­рю­ко­ва сво­їм рад­ни­ком, а з 5жовт­ня то­го ж ро­ку він рад­ник і мі­ніс­тра обо­ро­ни Ук­раї­ни.
На­го­род­же­ний ор­де­на­ми «За за­слу­ги» 3-го сту­пе­ня та Бог­да­на Хмель­ниць­ко­го 3-го сту­пе­ня. Од­ру­же­ний. З дру­жи­ною Те­тя­ною ви­хо­вує двох ді­тей.

— Що змусило Вас, успішного підприємця, зайнятися волонтерською діяльністю? Бійці розповідають, що не раз і не два бачили Вас під обстрілами, в тому числі і в Донецькому аеропорту, серед кіборгів. Не боїтеся так ризикувати власним життям? У Вас же двоє дітей...
— По-перше, мене ніхто не примушував і не примушує бувати там, де стріляють, — каже пан Юрій. — Я самостійно так вирішив, вважаючи, що армії, яка, при всій повазі до інших державних структур, на сьогодні є чи не єдиною структурою, здатною зупинити Путіна, гріх не допомагати. Тим більше, коли ти маєш для цього певні можливості. Скажіть, коли ви переходите вулицю і на ваших очах упала бабуся, яка не в змозі піднятися, ви особисто що робитимете?

На пер­ший по­гляд ні­чо­го осо­бли­во­го. При­най­мні, на той час ма­ло хто ду­мав, що са­ме ця по­дія зго­дом кар­ди­наль­но змі­нить хід віт­чиз­ня­ної іс­то­рії... Про­те ста­ло­ся са­ме так — п’ять ро­ків то­му укра­їн­ці, по су­ті, при­пус­ти­ли­ся не прос­то по­мил­ки, а по­мил­ки фа­таль­ної. З роз­ря­ду тих, які не про­хо­дять без­слід­но.

Фактично всі подальші події, котрі й досі відбуваються у нашій державі, так чи інакше пов’язані саме з тією загальнонаціональною помилкою. Так, так, саме загальнонаціональною. Адже як би не намагалися деякі одвічні опоненти Януковича списати всі біди виключно на «жителей Донбасса», зрозуміло: силами самих виборців цього шахтарського краю Янукович би не переміг. Відповідальність за його прихід до влади і за той курс, яким рухалася країна впродовж довгих чотирьох років, лежить не лише на земляках екс-президента. Хоча вони, звісно, сприяли цьому найбільше.
Показово, що український парламент, котрому, як і багатьом із нас, не чужий символізм, саме в ці дні ухвалив рішення про позбавлення пана Януковича звання президента України. Цей крок, можливо, для когось видається не таким уже й важливим, але насправді він — знаковий.
За неповний рік, що минув із моменту втечі Януковича з України, багато громадян спромоглися переосмислити дуже багато речей, зокрема й символічних. Приміром тих, де йдеться про необхідність позбуватися радянського минулого, уособленням якого тривалий час був Янукович та вся його команда.