«Щербенко арт-центр» представляє увазі глядачів новий проект відомої української художниці Ілони Сільваші під назвою «Внутрішнє місто», до якого входить серія живописних полотен, виконаних в авторській комбінованій техніці, повідомляє socportal.info.
«Внутрішнє місто» — єдиний проект-дослідження урбаністичного простору, одночасно спільного та напрочуд інтимного й особистого. Проте кожна окрема робота наповнена маленьким внутрішнім світом і несе в собі складну символіку як результат миттєвого враження від побаченої вулиці, двору, стіни будинку. Це те, що завжди поряд, те, повз що ми проходимо кожного дня, але варто лише звернути увагу — і можна відчути унікальний зв’язок із містом, частиною якого ми є.
Як зазначає Ілона, «Внутрішнє місто» — проект про вигадане місто, в якому побудована складна, майже магічна система взаємозв’язків культурних кодів, таємних знаків і впізнаваних повсякденних образів, котрі, як сигнальні вогні, і попереджують, і заворожують».
Ілона Сільваші — українська художниця, стипендіат Міністерства культури Польщі Gaude Polonia. Пріоритетні жанри — жипопис, графіка, ленд-арт.

Ки­їв­ський ака­де­міч­ний те­атр дра­ми та ко­ме­дії на лі­во­му бе­ре­зі Дніп­ра про­дов­жує да­ва­ти зе­ле­не світ­ло твор­чо­сті мо­ло­дих ре­жи­се­рів. Їх­ні ви­ста­ви мож­на по­ба­чи­ти не ли­ше у ма­лій за­лі, але й на ос­нов­ній сце­ні те­ат­ру. Са­ме там не­що­дав­но Та­ма­ра Тру­но­ва здійс­ни­ла по­ста­но­вку п’єси Пат­рі­ка Мар­бе­ра «Близь­кість».

На сьогодні Т. Трунову можна назвати найбільш досвідченою з молодої режисерської лівобережної команди. Ще у 2008 році вона здійснила постановку вистави для дітей «Том Сойєр» за Марком Твеном. А через три роки її наступна дитяча постановка «Пасажир у валізі» за У. Хубом отримала премію «Київська пектораль» у номінації «За кращу дитячу виставу».
«Людина народжується самотньою, самотньою і помирає, а на відрізку від першого подиху до останнього вона зайнята безперервними пошуками сенсу свого існування. А сенс життя насправді лише один — це любов. І той, хто її знаходить, до того приходить щастя. Інші блукають у безглузді», — зазначила в одному з інтерв’ю пані Тамара ще кілька років тому. Саме ці слова могли б бути прологом до її нової режисерської роботи.

Із ве­ли­ким успі­хом у На­ціо­наль­но­му куль­тур­но-мис­тець­ко­му та му­зей­но­му ком­плек­сі «Мис­тець­кий Ар­се­нал» прой­шла ви­став­ка на­род­них кос­тю­мів.

В експозиції вперше експонувалися сто унікальних українських етностроїв кінця ХІХ — початку ХХ ст. із колекцій Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», Національного музею народної архітектури та побуту України, Національного музею українського народного декоративного мистецтва.
В останньому постійно демонструються 28 унікальних народних костюмів із різних регіонів України. Вони дуже красиві, але статичні, розміщені за склом, як передбачають певні канони побудови музейної експозиції. У «Мистецькому Арсеналі» глядачі могли безпосередньо «спілкуватись» із народними костюмами, відчути їхню магію зблизька.

Від 5 бе­рез­ня у «Мис­тець­ко­му Ар­се­на­лі» Ки­єва три­ває най­біль­ший в Ук­раї­ні, при­свя­че­ний мис­тец­тву плас­ти­ки, що­річ­ний Ве­ли­кий скульп­тур­ний са­лон, який про­во­дить­ся з 2007-го. То­рік він не від­був­ся че­рез по­дії в Ук­раї­ні, але цьо­го­річ ор­га­ні­за­то­ри ви­рі­ши­ли, що по­при вій­ну му­зи не по­вин­ні мов­ча­ти. «Мис­тец­тво є най­яск­ра­ві­шим ан­ти­де­пре­сан­том, во­но га­ран­тує не ли­ше нат­хнен­ня та на­сна­гу на жит­тя, але й здат­не хоч трош­ки за­лі­ко­ву­ва­ти ра­ни», — ка­же ди­рек­тор «Мис­тець­ко­го Ар­се­на­лу» На­та­ля За­бо­ло­тна.

Українська скульптура XXI століття сміливо експериментує з використанням нових можливостей для розширення і збагачення образу. Це відбувається за рахунок застосування інших, «нескульптурних» матеріалів, залучення новітніх засобів, де важливу роль відіграють світло, рух, колір, звук. Характерною рисою багатьох художніх практик стає руйнування звичної форми. Цього року в основі концепції арт-форуму — експеримент у його різноманітних проявах.

ДО 120-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАКСИМА ТАДЕЙОВИЧА РИЛЬСЬКОГО

Пос­тать Мак­си­ма Риль­сько­го (1895–1964 рр.) до сьо­го­дні­шніх днів ці­ка­вить і хви­лює всі по­ко­лін­ня на­шо­го на­ро­ду. Він при­вер­тає до се­бе ува­гу і як ви­дат­ний ук­ра­їн­ський по­ет, і як уче­ний, і як ак­тив­ний гро­мад­ський ді­яч, доб­ра, чуй­на лю­ди­на, го­то­ва зав­жди до­по­мог­ти будь-ко­му.
До­ля ж Мак­си­ма Риль­сько­го скла­ла­ся при­мхли­во і по­вер­та­ла­ся до ньо­го по-вся­ко­му.

Здавалось би, життя усміхалося поетові: лауреат Ленінської премії, двічі лауреат Державної (Сталінської) премії СРСР, академік, депутат Верховної Ради СРСР, численні ордени і слава... Один із великих шанувальників його таланту — знаменитий співак Іван Козловський у своїх спогадах писав: «Максим Тадейович не був репресований. На щастя, цей гіркий келих обминув його».
Не міг знати видатний співак, що цей гіркий келих Максиму Рильському все-таки довелося випити, і випити сповна. Його заарештували дома, в Києві, якраз у день народження — 19 березня 1931 року. Цю дату було вибрано зумисне — для психологічного тиску. Несподівано опинитися не за святковим столом, а в заґратованій камері Лук’янівської тюрми — така ситуація не могла не викликати глибокого потрясіння, шокового стану, що давало надію слідчим скористатися з цього.

На скрут­не жит­тя, що де­да­лі ус­клад­нює­ть­ся прак­тич­но що­дня, ни­ні на­рі­ка­ють ба­га­то укра­їн­ців. Але є по­між нас лю­ди, кот­рим ви­жи­ва­ти за су­час­них ре­алій на­ба­га­то важ­че, ніж реш­ті спів­віт­чиз­ни­ків. Во­ни не ли­ше так са­мо по­тер­па­ють від не­стрим­но­го зрос­тан­ня цін на хар­чі та лі­ки, стриб­ків ін­фля­ції, яка з’їдає зар­пла­ти та пен­сії, до­рож­не­чі ко­му­наль­них по­слуг то­що, але й від то­го, що до­ля кож­но­го дня ви­про­бує їх на здат­ність ви­жи­ти в на­шо­му су­спіль­стві. Во­ни — ін­ва­лі­ди. Або, як за­раз їх на­зи­ва­ють, лю­ди з об­ме­же­ни­ми фі­зич­ни­ми мож­ли­вос­тя­ми...

Як вижити в місті рівних можливостей

На жаль, реалії сьогодення свідчать, що кількість інвалідів в Україні щороку зростає. І прогнози щодо подальшого розвитку цієї неприємної тенденції невтішні: інвалідів стає більше не тільки через загальні захворювання, але й через неоголошену війну на Донбасі, яка щодня поповнює лави людей з обмеженими фізичними можливостями.
Якщо в Україні 2006 року кількість інвалідів становила 5,3% населення, то, за даними Мінсоцполітики станом на 1 січня 2013 р., чисельність осіб з інвалідністю становила вже 2788226 осіб, або 6,1% від загальної чисельності населення країни. Тобто кількість людей з інвалідністю станом за цей період зросла на 293 тисячі. 2014 рік ситуацію на краще не виправив.

Між­на­род­на спіль­но­та й ук­ра­їн­ське су­спіль­ство че­ка­ють від на­шої вла­ди кар­ди­наль­них ре­форм, які б зміц­ни­ли на­ціо­наль­ну еко­но­мі­ку, по­ліп­ши­ли ін­вес­ти­цій­ний клі­мат, по­до­ла­ли чи хо­ча б змен­ши­ли ко­руп­цію, зро­би­ли жит­тя укра­їн­ців кра­щим.

Нині бізнес нарікає на незадовільні умови конкуренції на ринку. Аби виправити ситуацію, треба змінити правила конкурентної політики і діяльності Антимонопольного комітету (АМК). У розвинутих країнах АМК — це орган, до якого біжать бізнесмени за допомогою, він стежить за конкуренцією на ринку і захищає бізнес.
В Україні Антимонопольний комітет — це фіскальний орган, який часто карає учасників ринку і хвалиться сумами штрафів. У нашого АМК немає чіткої, прозорої процедури накладання штрафів. Чинне законодавство про конкурентну політику містить лише загальні визначення правил застосування штрафних санкцій — вони коливаються від 10 тис. грн до 10% від обороту компанії.
На практиці така невизначеність призводить до того, що за аналогічні порушення АМК без усяких пояснень накладає різні штрафи. Це вигідно АМК і юридичним компаніям, які заробляють на оштрафованих. У країнах Євросоюзу діє чітка формула розрахунку штрафів: базова сума штрафу множиться на час, протягом якого порушувалися правила конкуренції на ринку.

Збіль­шен­ня та­ри­фів на газ для на­се­лен­ня є ви­му­ше­ним кро­ком вла­ди. Од­нак йо­го на­слід­ки мо­жуть бу­ти не та­ки­ми бо­лю­чи­ми, як­що ук­ра­їн­ські сім’ї ско­рис­таю­ть­ся но­ви­ми умо­ва­ми от­ри­ман­ня жит­ло­вих суб­си­дій, які уряд за­про­ва­джує з трав­ня ни­ніш­ньо­го ро­ку.

Про це сказала в інтерв’ю для Укрінформу завідувач відділу досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Людмила Черенько.
«Збільшення тарифів на газ — це необхідність. Це те, як живе весь світ. Увесь світ багато платить за ресурси. Але повинні існувати програми, які мають ефективно захистити людей із невисокими доходами від ринкової вартості ресурсів. Тому український уряд уже анонсував зміни до порядку отримання субсидій», — сказала Черенько.
За її словами, з травня запрацює новий порядок отримання субсидій. «Якщо говорити про ідею цієї новації, то вона краща, вона більш орієнтована на бідних. Це рух у прогресивному напрямку, він знімає чимало бар’єрів, що стояли на заваді раніше. Тому люди мають активніше звертатися за цією формою державної підтримки», — вважає Черенько.

Мін­соц­по­лі­ти­ки роз­ро­би­ло спро­ще­ну про­це­ду­ру оформ­лен­ня суб­си­дій. Пред­став­ля­ючи від­по­від­ні змі­ни на за­сі­дан­ні уря­ду, мі­ністр со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки Пав­ло Розенко на­го­ло­сив, що ре­фор­му­ван­ня сис­те­ми на­дан­ня суб­си­дій — од­на з клю­чо­вих ре­форм у со­ці­аль­ній сфе­рі.

«За розрахунками експертів, сьогодні налічується близько 2,5–3 млн бідних сімей, які не можуть самостійно заплатити за житлово-комунальні послуги. Водночас система субсидій зараз охоплює всього лише 1 млн 100 тис. сімей. Інша категорія людей або не платить, або вимушена економити на товарах першої необхідності, щоб сплачувати рахунки в повному обсязі», — сказав міністр.
За словами П. Розенка, така ситуація склалася через недовіру людей до системи субсидій: «Це призводить до того, що лише третина сімей від тих, хто має право, користується системою субсидій. Ми хочемо цю ситуацію змінити».

Ми­ну­ло три мі­ся­ці від по­чат­ку пе­ре­бу­ван­ня До­наль­да Тус­ка за кер­мом Єв­ро­пей­ської ра­ди. Сто днів, ко­ли, як пра­ви­ло, роб­лять пер­ший ба­ланс но­во­го уря­ду, но­во­го пре­зи­ден­та. І ко­ли вже ві­до­мо, чи йдеть­ся про лі­де­ра, який на­дає на­пря­мок по­лі­ти­ці, чи рад­ше бу­де плис­ти за те­чією, уни­ка­ючи кон­флік­тів.

«У випадку Туска ще не прийшов час на оцінку, — вважає Ян Техау, директор європейського відділу Фонду Карнегі. — Голова Європейської ради — це функція, яка полягає на невтомному, закулісному досягненні компромісу між 28 керівниками держав. Ефект приходить лише через певний час, відразу його не видно. Туск не може робити самостійних декларацій, як тоді, коли був прем’єром, бо перестав би бути ефективним посередником».
Останні три місяці були для ЄС винятковими: агресивна політика Кремля загрожує перетворенням боїв на Донбасі на конфлікт європейського масштабу. А прихід до влади у Греції популістської Сирізи може привести до знищення зони євро зсередини, а з нею і самого Євросоюзу.