У вирішальні моменти, коли йшлося про подолання цих двох загроз, Туска не було. В середині лютого канцлер Ангела Меркель у колі найближчих радників постановила ризикнути і поїхала в Кремль, щоб узгодити з Володимиром Путіним мир. Вона взяла із собою Франсуа Олланда: «Це необхідно, бо інакше Німеччину звинуватять у таємній змові з Росією». З огляду на історію Берлін не може у такі моменти діяти сам.
Роль посередника Меркель могла би довірити і Туску. Врешті, пані канцлер відіграла ключову роль в обранні лише кілька місяців тому кандидатури поляка на посаду голови Ради ЄС. Канцлер цього, однак, не зробила принаймні з двох причин: остерігаючись занадто радикальних поглядів Дональда Туска по відношенню до Росії та з приводу тиску самого Путіна, який воліє ділити країни Євросоюзу, ніж зміцнювати їхню єдність, взявши за партнера голову Європейської ради.
Наприкінці січня незадоволений своєю роллю дискретного посередника, який уникає висловлювати власне ставлення, Туск опублікував у Твіттері важливе зауваження: «Щораз політика поступок заохочує агресора до більшого насильства. Надійшов час загострення нашої політики на основі твердих фактів, а не ілюзій».
Твіт був тільки далеким відлунням декларації Туска десятимісячної давності, коли ще як прем’єр Польщі прямо звинуватив Кремль у розв’язанні відкритої війни, а стратегію Заходу порівняв із поведінкою Великобританії і Франції у 30-х роках щодо Гітлера. Поляк не скликав жодної прес-конференції, щоб з’ясувати більш детально, що мав на увазі. Але як на брюссельські стандарти і так посунувся задалеко. «Туск забезпечує рівновагу для поглядів на східну політику високого представника з питань закордонної політики Федеріки Могеріні», — вважає польський євродепутат Яцек Саріуш-Вольський.
Проте роль Туска у формуванні політики ЄС щодо Росії дуже обмежена. Без хоча б телефонної консультації з ним у ніч з 11-го на 12 лютого Меркель і Олланд установили разом із Путіним і Петром Порошенком зруб майбутнього компромісу, фундаментом якого є поступки, перед яким саме і застерігав у своєму Твіттері Туск. Україна буде змушена провести конституційну реформу, яка може дати терористам із Донецька і Луганська безпосередній вплив на закордонну політику Києва. Таким чином, Кремль отримає право вето у здійсненні Україною політики інтеграції з ЄС і НАТО. Французький президент відверто, зрештою, оголосив, що навіть у далекому майбутньому не бачить України в Північноатлантичному альянсі.
Список європейських політиків, які останнім часом зустрілись із Путіним, збільшується. У ньому є прем’єр Угорщини Віктор Орбан, президент Кіпру Нікос Анастасіадіс, прем’єр Італії Маттео Ренці. А Туска у цьому списку немає. Його попередник Герман Ван Ромпей зустрічався з Путіним при нагоді організованих два рази на рік самітів ЄС — Росія, але їх проведення призупинено.
Вербен Ааман, речник нинішнього і попереднього голови Європейської ради, захищає свого керівника: «Нині зовсім інші обставини, ніж у 2009 році, коли цю функцію почав виконувати Ван Ромпей. Відразу потім у 2010 році вибухнула криза в Греції, яка повністю його поглинула. Тепер маємо кризу в Україні, характер якої зовсім інший і повноваження голови Європейської ради також інші».
Коли Росія розпочала війну проти України, лідерство в ЄС взяли на себе найбільші країни, а саме Німеччина. Меркель має вирішальний голос у відносинах із Кремлем, бо у неї найкращі контакти. Але вона докладно координує свою політику з іншими країнами ЄС.
Проте конфлікт із Росією винятковий. У переговорах про лібералізацію торгівлі із США чи стримуванні атомних амбіцій Ірану роль Брюсселя була набагато більшою. Голова Європейської ради може піти так далеко, як йому це дозволить сформована всіма 28 країнами-членами спільна позиція. «Ставлення до агресії Росії проти України дуже різне, тому дуже складно виробити спільну позицію, а в якомусь сенсі навіть неможливо», — вважає Яцек Саріуш-Вольський.
У цій ситуації Туск може не здати екзамену навіть у скромній ролі посередника великих. Тест відбудеться у липні, коли без підтримки всіх країн Євросоюзу санкції щодо Росії можуть бути скасовані. За примирення з Кремлем висловлюються все більше країн: Греція, Кіпр, Угорщина, Словаччина, Чехія, Австрія, Італія. Через це Туск не може виконати важливе прохання Порошенка: організувати місію миротворчих сил Євросоюзу на Донбасі. Невідомо, якою мірою поляк зможе переконати на саміті у Ризі в травні у перевагах свого розуміння Східного партнерства — проекту, якій він сам ініціював шість років тому. Існує думка, що з цим можуть виникнути проблеми, тому британська Палата лордів пропонує надати Туску більші повноваження на переговорах із Росією.
Колишній польський прем’єр має також мало що сказати у вирішенні другої ключової проблеми нинішнього Євросоюзу — єдності зони євро. Це не Туск, а міністри фінансів Німеччини Вольфганг Шойблє і Голландії Йорен Діссельбойм вели переговори кілька тижнів тому зі своїм грецьким колегою Янісом Варуфакісом про умови подальшого перебування Греції в зоні євро. Деякі експерти вважають, що це не є завданням для Туска, тим більше що Польща не належить до зони євро.
Але перебування на цій важливій посаді поляка дозволяє збалансувати інтереси всіх членів ЄС і становить певну гарантію, що керівництво ЄС буде достатньо компетентним, коли йдеться про протидію агресії Кремля.
Петро ПЕТРІВ