Чи врятують ситуацію ярмарки для безробітних?
На вітчизняному ринку праці останнім часом справді відбуваються метаморфози, які свідчать про процеси, пов’язані, зокрема, з розбалансом попиту і пропозиції. І з дуже заплутаною для простого українця методикою обліку безробітних.
Приміром, у першому кварталі 2019 року в Україні зареєстрували 340,7 тис. безробітних, а рівень безробіття становив 9,6%. У другому кварталі число тих, хто не мав роботи, дещо скоротилось і досягло показника 287,1 тисячі. Відповідно, до 8,8% знизився і рівень безробіття.
Зверніть увагу, що йдеться лише про безробітних, котрі офіційно зареєстровані в центрах праці. Але статистика наводить й інші дані. Зокрема, у першому кварталі 2019 року в Україні у статусі безробітних перебувало загалом 1645,1 тис. наших співвітчизників. У другому кварталі цей показник упав до 1527,5 тис.
Є ще інший показник — неформально зайняте населення. Це теж нібито безробітні, але всі вони десь неформально працюють. За даними Державної служби статистики (http://www.ukrstat.gov.ua/), у січні–червні 2019 року кількість такого населення становила 3458,5 тисячі.
Розібратися з цією арифметикою непросто. Усе через те, що для визначення кількості безробітних та рівня безробіття використовують різні методики. Офіціально прислуговуються методологією Міжнародної організації праці (МОП). Відповідно до цієї методології людина визнається безробітною, якщо вона протягом чотирьох тижнів не мала роботи, або шукала роботу, або була готова стати до роботи. Цей показник може істотно відрізнятися від кількості офіційно зареєстрованих безробітних.
Утім, це лише теорія. А древо життя, як кажуть, рясно квітне і змушує нас дещо по-іншому поглянути на проблеми сьогоднішнього безробіття. Приміром, через призму так званих ярмарків для безробітних, які дедалі стають популярнішими в регіонах. Зокрема, на Полтавщині, де такі «торжища» проводять регулярно.
На них центри зайнятості виставляють усі наявні вакансії. І представники підприємств там же принагідно шукають для себе кадри. Варто зазначити, що охочих поярмаркувати на таких заходах доволі багато. Як тих, хто шукає роботу, так і тих, хто готовий її надати.
Ярмаркували безробітні і роботодавці в Полтаві і 30 вересня. Свої пропозиції — понад 1000 вакансій усім охочим пропонувала Полтавська міська філія (об’єднує обласний центр і Полтавський район.— Авт.) Полтавського обласного центру зайнятості. У представників місцевих ЗМІ, які традиційно відвідують такі ярмарки, цього разу склалися дещо інші враження, ніж від попередніх заходів.
Приміром, у вічі впадало те, що серед відвідувачів ярмарку переважали шукачі роботи або ще учнівського віку, або вже передпенсійного. Перші, очевидно, приглядалися до того, що нині пропонують роботодавці. Другі, яким залишилося до пенсії 3–4 роки, підшукували роботу з пристойною зарплатою, що вплине на розмір пенсії, та по власних силах.
Натомість безробітних у продуктивному віці — 30–45 років — було обмаль. Цікаво й те, що, судячи з представників підприємств і установ, де шукають робітників, нестача кадрів охопила сектори не тільки економіки і практичного виробництва, а й армію, Нацгвардію, поліцію, ДСНС тощо. Чиї представники теж ярмаркували, зазиваючи охочих на свої вакансії.

Вакансій уже більше, ніж безробітних...
Дивувало й дещо інше. Скажімо, те, що майже всі інформаційні стенди з вакансіями були з шапками на подобу «терміново потрібні». Терміново шукали не тільки слюсарів, верстатників, прибиральниць, продавців, касирів, водіїв, барменів, механіків, медичних сестер, кравців, мулярів, стропальників, електриків тощо, але й менеджерів, інженерів, конструкторів, комерційних директорів підприємств, бухгалтерів і навіть професорів тощо. І це тоді, коли в країні безробітних хоч греблю гати...
Директор Полтавської міської філії Полтавського обласного центру зайнятості Петро Петренко у розмові з кореспондентом «ДУ» відверто зізнався, що сьогодні на ринку праці ситуація справді склалася дещо інша, ніж, приміром, два-три роки тому. За його словами, говорити нині про безробіття як системне явище слід обережно.
Так, якщо кілька років тому на Полтавщині на одне вільне робоче місце претендували 30–40 безробітних, то сьогодні картина інша. Приміром, у Полтаві та її Полтавському районі цього року кількість вакансій тримається на рівні 18 тисяч. А безробітних, які пройшли через центр зайнятості, — 12–13 тисяч. І далеко не всі вони працевлаштувалися.
Виходить, що сьогодні варто в першу чергу замислюватися не над тим, як забезпечити безробітних робочими місцями, а, радше, як укомплектувати підприємства, де відчувають справжній кадровий голод. Перш за все — робітничими кваліфікованими кадрами. Їх катастрофічно бракує.
«Слід зважити й на те, — констатує П. Петренко, — що суттєво змінився і соціальний склад безробітних, які реєструються в центрі зайнятості. Сьогодні до 70% безробітних — люди з вищою освітою. Переважно вчителі, економісти, юристи, менеджери тощо.
Звісно, за кордон по роботу вони не поїдуть, бо там доведеться працювати на некваліфікованих посадах — двірниками, прибиральницями, робочими на складах, вантажниками тощо. Але і попиту на них в Україні майже немає. А ці люди, здобувши університетські дипломи, очікували, що вони вдома отримають роботу за спеціальністю. Але перевиробництво в Україні спеціалістів з вищою освітою руйнує їхні плани...»
Тривожить і те, що серед безробітних, які офіційно зареєстровані в центрах зайнятості, немає кваліфікованих робітників. Роботу на виробництві шукають або вчорашні випускники ПТУ без досвіду роботи на підприємствах, або люди, які за час вимушеного неробства втратили кваліфікацію.
Причина — на поверхні: майже всі кваліфіковані робітники подалися за кордон. Переважно до Польщі. Залишилися, як влучно зазначив один із відвідувачів ярмарку, який слухав нашу розмову, «криворукі». Ті, які нічого до пуття не вміють робити, але вимагають для себе завеликої зарплати. У чому їм, природно, не дуже щедрі роботодавці відмовляють.
До речі, про оплату праці. Здавалось би, що при масовому відтоку кадрів за кордон, де українцям платять у кілька разів більшу зарплату, ніж удома, і вітчизняні роботодавці мали б збільшити зарплату. Адже працівники, які вже знають, скільки платять «там», навряд чи пристануть на пропозицію стати до роботи за 5–6 тисяч гривень на місяць.
Проте ярмарок показав, що завелика кількість запропонованих вакансій, на які не можуть знайти охочих працювати, пов’язана не в останню чергу і з тим, що рівень зарплати на Полтавщині зростає занадто повільно і суттєво відстає від зарплат заробітчан.
За інформацією заступника директора Полтавського обласного центру зайнятості Тамари Сохацької, яка теж прокоментувала для «ДУ» ситуацію з безробіттям у регіоні, на теперішній час на Полтавщині середня зарплата не перевищує вісім тисяч гривень. Виняток хіба що у промисловому Кременчуку, де робочим платять від 12 тисяч гривень на місяць.
«На сьогодні на ринку праці на Полтавщині утворився дисбаланс, адже вакансій у нас уже більше, ніж претендентів на них. Причина? Відтік кваліфікованої робочої сили за кордон і вплив на ринок праці кількості зареєстрованих безробітних з вищою освітою...» — ділиться Т. Сахацька.

Про кадри тепер дбають змалечку
Через такі зміни на ринку праці центри зайнятості мусять пристосовуватися до ситуації, шукати нові напрямки своєї роботи. Так, на Полтавщині працівники центрів зайнятості тепер активно працюють з учнівською молоддю, починаючи з 14-річних учнів. Їх агітують за освоєння робітничих професій, переконують у перевагах праці на виробництві, знайомлять із вакансіями тощо.
Т. Сохацька не приховує, що до такої тактики в центрах зайнятості вдалися через катастрофічний брак кваліфікованих робітників на виробництві. Чи допоможе це врятувати ситуацію на ринку праці, де перед майже кожним робітником нині широко відчиняють двері, покаже час. І чи не зіпсує остаточно ситуацію в центрах зайнятості нестримний відтік українців за кордон у пошуках кращої долі і більш високих зарплат, ніж удома?
П. Петренко і Т. Сохацька зазначають, що не все так погано на ринку праці і є позитивні моменти. Приміром, намітилася тенденція, коли все більше заробітчан повертаються додому. Українці на чужині втомлюються працювати на некваліфікованих роботах, непокоїть шукачів щастя на стороні і доля дітей і батьків, яких вони залишили на Батьківщині, лякає можливість захворіти тощо.
Але таких випадків поки що небагато. Один із заробітчан, який нещодавно повернувся з Польщі і, дізнавшись про ярмарок для безробітних, прийшов з надією підшукати й собі роботу, розповів журналісту про умови виживання українців у Польщі.
На чужину його погнала потреба заробити гроші на виплату банківського кредиту. Працював у бригаді таких же заробітчан, як і він сам. Українцями керував бригадир із поляків. Займались утепленням фасадів багатоповерхівок.
Працювали по 12 годин. Житло — однокімнатну квартиру вийняли гуртом на п’ятьох. Так виходить дешевше. Він як наймолодший спав на матраці у коридорі... Харчувалися «по мінімуму», бо намагалися заощадити кожну копійчину.
У Полтаві у нього залишилася дружина та двійко дітлахів-шкільнят. Літні батьки нібито з розумінням поставилися до вимушеного «відрядження», але він відчував, що старики нервують і переживають і за нього, і за себе...
«Вибір вакансій на ярмарку справді дуже великий, — погоджується співрозмовник кореспондента. — Але ж зарплата... Хіба можна сьогодні родині вижити на 5–7 тисяч гривень, як мені пропонують? Усі кажуть, що потім платитимуть більше. Однак хочеться нормально жити зараз. А не виживати... Так, удома добре, спокійно. Але, схоже, вибору в мене немає: доведеться знову повертатися за кордон...»
* * *
Знову повернемося до статистики, яка ілюструє ситуацію на ринку праці Полтавщини. За даними Полтавського обласного центру зайнятості, у січні-серпні 2019 року чисельність роботодавців, які зверталися до філій Полтавського обласного центру зайнятості в пошуках кадрів, збільшилася на 4,9% та становила 7,8 тисячі. Причому збільшення кількості роботодавців, яким болить брак кадрів, сталося практично в усіх філіях обласного центру зайнятості.
Кількість вакансій у базі даних Служби зайнятості Полтавської області порівняно із січнем–серпнем 2018 року, збільшилася на 10,0% — до 57,2 тис. одиниць. Це при тому, що кількість офіційних безробітних становить трохи більше 38 тисяч.
Найпомітніше кількість вакансій зросла у промислових центрах області — Кременчуку (1,3 раза), Горішніх Плавнях (колишній Комсомольськ) — в 1,2 раза та у місті-курорті Миргород (1,3 раза). Середній розмір заробітної плати по вакансіях, які пропонують тим, хто не має роботи, становив 6,0 тис. грн...

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ,
м. Полтава
Фото автора