У старозавітні часи виразом віри в спасіння було помазання вхідних дверей будинків кров’ю жертовного ягняти як захист від ангела-губителя, а згодом — щорічне святкування Пасхи Господньої, вічної постанови для всіх поколінь народу Божого.
У часи ж Нового Завіту виявом цієї смиренної віри, що чинна любов’ю, є принесення в житті християнина її плодів: довготерпіння, доброзичливості, скромності, смиренномудрості, поміркованості, щедрості, лагідності, доброти, правдолюбства — святих плодів милосердя та богопізнання.
На свято завжди відбувається причастя — вечеря Господня, під час якої причащаються, приймають усім єством хліб виконання волі Божої, що виявляється в смиренні. Господь стає плоттю Христовою в нас.
Слово «Пасха» перекладається як перестрибування, перехід («пасха», «песах» — єврейською перехід, перескочення). У старозавітному значенні кров агнця, як уже було сказано, захищала людей від ангела-губителя.
У новозавітному значенні кров Ісуса Христа захищає віруючих від диявола. Це також перехід від стану рабства гріха до стану духовної свободи — з краю «духів злоби піднебесних» у Царство Небесне — царство любові, Царство Боже.
Тож християнська Пасха — це Христос. Він є Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! Він Той, Хто явив шлях спасіння, вдосконалення і смирення. Як написано: «Я — Дорога, і Правда, і Життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». Він — двері в Царство Боже, бо сказано: «Я — двері: коли через Мене хто ввійде — спасеться...»
Пасха — це свято подолання гріха і перемоги життя над смертю, бо найбільше, чого завжди боялася людина, — це смерті. Адже для людини невіруючої вона — це нездоланне зло. Христос же долає смерть.
Але для спасіння треба подолати джерело смерті — гріх. А зробити це міг тільки Спаситель — Ісус Христос, який одночасно є і Богом, і людиною. Оскільки гріх — це те, що виявляється через людську волю. Людина ж наділена свободою вибору від Бога, в цьому є один з аспектів людської богоподібності. Ось чому відректися від гріха людина повинна тільки добровільно.
Для цього потрібно було не тільки, щоб Спаситель народився і жив як людина, але й щоб і помер на хресті, і воскрес. Тому що через свою смерть Він як людина зійшов у пекло, а як Бог це пекло здолав. Із того часу пекло вже втратило ту абсолютну владу, яку мало над людиною до Христового Воскресіння. І тому Христос не тільки Сам воскрес, але й відкрив шлях до світлої вічності всім людям. Воскреснувши як людина, Він оновив, очистив, освятив людську природу.
Тож нам слід пам’ятати, що якщо ми будемо жити з Богом за Його заповідями, в єдності з Ним тут на Землі, то будемо з Богом і у вічності. А якщо в цьому житті відкидатимемо Бога, то в майбутньому не зможемо жити разом із Ним. Причому це не буде покарання від Бога, а наш особистий вибір. Тому справжні християни не бояться смерті. Єдине, що має турбувати віруючого, — це щоб своїми гріхами не відпасти від Бога.
У день свята Великодня за традицією освячують пасхальні приношення — паски, крашанки, іншу їжу, яку потім ставлять на святковий стіл і з якої починають так зване розговіння. Тому що протягом Великого Посту віруючі утримуються від м’ясних, молочних продуктів, яєць — тієї їжі, яку називають скоромною. В день Пасхи через освячення людина отримує благословення на те, щоб знову їсти цю скоромну їжу.
Не можна забувати й те, що освячене в храмі є благословенне Богом. Тому неспожиті освячені продукти, які з часом зіпсувалися, не можна викидати на смітник. Слід закопати їх десь у чистому місці, наприклад біля якогось дерева. Тобто варто ставитися до них з повагою, як до святині.
В Україні існує гарна традиція — в день Великодня вітатися особливо — христосуватися, говорити один до одного: «Христос Воскрес!» і відповідати: «Воістину Воскрес!» Це нагадує нам про те, що в Ісусі Христі ми всі — брати й сестри. І тому ця традиція є нагадування про те, що в Господі ми всі єдині. Також це є знаком сповідування нашої віри у Воскресіння Христове.

Укрінформ