Православний ритуал
Для того щоб пройти православний обряд вінчання, спочатку варто зареєструвати шлюб у рацсі. Згідно з чинним законодавством церковний союз юридичної сили не має. На церемонію вінчання треба записатися заздалегідь. Як правило, за 2–3 тижні до церемонії реєстрації. Тоді ж слід поговорити з батюшкою, щоб дізнатися, в які дні вінчання можливе, а коли заборонене, отримати дозвіл на відео- і фотозйомку. Традиційно дату обирають так, щоб реєстрація і вінчання відбувалися в один день. Як правило, зранку наречені їдуть до рацсу, а потім — на вінчання.
Перед одруженням за церковними правилами наречені мають дотримуватися семи-десятиденного посту, а в день вінчання пройти сповідь і причастя. Перш ніж здійснити обряд, священик з’ясовує, чи немає перешкод до укладення шлюбу: чи не одружений хтось з іншою особою, чи не мають наречені родинних зв’язків: кровного або духовного — через хресних батька і матір.
Під час церемонії молодята, тримаючи в руках запалені свічки, які символізують духовне світло таїнства, входять у центр храму. Наречені перед лицем церкви підтверджують своє вільне бажання одружитися. Потім священик, взявши вінець, знаменує ним хрестоподібно нареченого і дає йому цілувати образ Спасителя. Благословивши так само наречену і давши їй прикластися до образа Пресвятої Богородиці, батюшка вінчає і її. На знак твердості взаємних обіцянок він надіває на пальці наречених освячені обручки, потім читає молитву, в якій просить у Бога для наречених досконалої любові, єдності в істині, твердої віри, непорочного життя і народження дітей.
Церемонія вінчання триває 30–60 хвилин. Вінчати кілька пар одночасно церковний устав забороняє, хоча таке інколи трапляється.
Під час вінчання у молодят повинні бути натільні хрестики, а у нареченої — ще й головний убір (фата або хустка).
За православною традицією кожне подружжя має свідків (бояринів), які повинні бути хрещені. Під час ритуалу вони тримають вінці над головами наречених.
У виняткових випадках, наприклад у разі хвороби одного з наречених, обряд вінчання допускається за межами храму.

Католицьке вінчання
Часи, коли католицька церква забороняла шлюби між католиками і представниками інших конфесій, минули. Нині католики можуть поєднати себе сімейними узами з представниками інших гілок християнства. Визнаються і союзи між католиками і невіруючими. У цьому випадку шлюбну обітницю приносить тільки віруючий, і дружину (чоловіка) католика церква не зобов’язує приймати католицизм напередодні весілля.
Шлюбний союз у католиків нерозривний і припиняється лише у разі смерті одного з подружжя. Спеціальні церковні трибунали розглядають прохання про визнання шлюбу недійсним, якщо доведено, що одруження відбулося в результаті примусу або відкрилися інші подібні обставини.
До вівтаря наречену веде батько. Потім молоді стають на коліна на спеціально призначені для цього стільці, поруч стають свідки. Всі запрошені на вінчання сидять. Наречені присягають одне одному у вірності, обмінюються обручками і залишають підпис у церковній книзі.
Обряд вінчання у католицьких храмах проводять у будь-який день тижня, крім чотирьох тижнів перед Різдвом і сорока днів перед католицьким Великоднем. Якщо один із наречених католик, а інший православний, то вінчатися можна як у костьолі, так і в православній церкві, і такий шлюб буде визнаний дійсним обома конфесіями.
За католицькою традицією наречені повинні готуватися до сімейного життя. Для них проводять спеціальні заняття, які тривають кілька місяців. Перед вінчанням молоді сповідаються і причащаються.

Іудейське весілля
В іудейській традиції велике значення має підготовка до весілля. Одна з головних її складових — міква — спеціальний басейн або водоймище, куди повинна зануритися наречена. Крім того, у день весілля (з ранку і до обряду одруження) нареченим не можна ні їсти, ні пити.
Перед проведенням обряду одруження рабин, наречений, представник нареченої і свідки разом складають шлюбне свідоцтво — кетубу. Це — прообраз сучасних шлюбних контрактів, де вказують зобов’язання нареченого перед нареченою.
Сама весільна церемонія має назву хупа. Це слово означає балдахін, який символізує будинок нареченого, куди приводять наречену. Найчастіше для хупи беруть велике молитовне покривало, яке тримають натягнутим за кінці. Для їх підтримання використовують спеціальну конструкцію на підвищенні, а іноді його просто тримають четверо найвищих і найсильніших гостей. Під цим балдахіном і відбувається обряд одруження. Під хупою стоять наречені, їхні батьки і рабин, який проводить весілля.
Спочатку під хупу приходить наречений із батьками — своїм і нареченої. Якщо ж у нареченого немає батька, його може замінити інший родич або близька людина. Потім підходить наречена в супроводі матерів — її і нареченого. Якщо у дівчини немає матері, це може бути родичка або подруга. За традицією наречена і матері сім разів обходять навкруги нареченого. З цим ритуалом, певно, і пов’язаний вислів «обкрутити чоловіка».
Церемонія починається з благословення, потім наречений надіває обручку на палець нареченої і промовляє: «Ось ти присвячена мені цією обручкою за законом Моїсея і Ізраїлю».
Далі йдуть читання з кетуби, а потім найбільш шановані гості промовляють сім благословень. Після кожного з них наречені п’ють по черзі вино з одного келиха. Наприкінці церемонії наречений розбиває порожній келих, що символізує його силу і покладену на нього відповідальність за сім’ю.
В іудеїв шлюб вважається дійсним, тільки якщо він укладений між представниками однієї віри. Весілля за іудейською традицією не може відбутися в суботу і в окремі релігійні свята. Присутність двох свідків під час одруження обов’язкова. Іудаїзм дозволяє розлучення, якщо обидва партнери цього бажають.

Ісламський шлюб
Мусульманські сім’ї доволі часто створюються за взаємною домовленістю батьків наречених. Однак у тих випадках, коли батьки змушують своїх дітей до небажаного для них союзу, шлюб не визнається ісламом.
На створення змішаних шлюбів є деякі обмеження. Чоловікам-мусульманам дозволено одружуватися на дівчатах, що сповідають християнство або іудаїзм, а мусульманським дівчатам не можна виходити заміж за іновірців. В іншому разі діти від такого шлюбу стають немусульманами.
В ісламі існує обряд сватання, який дозволяє нареченим побачити одне одного. До речі, під час і після заручин юнаку можна дивитися лише на обличчя і кисті рук дівчини. До укладення шлюбного союзу нареченим не можна залишатися сам на сам.
Церемонія одруження в ісламі називається «нікях». Починається зі шлюбної проповіді, яку читає імам мечеті. На церемонії повинен бути опікун нареченої. Ним може бути батько чи дядько по батьківській лінії або брат. У крайньому разі — місцевий імам. Обов’язковою є також присутність як мінімум двох свідків-чоловіків, які не є родичами наречених. Важливо, щоб вони були мусульманами.
Під час обряду імам для офіційного закріплення шлюбу повторно запитує згоду в наречених при свідках і опікунові нареченої. Наречений має дати словесну згоду, а згодою нареченої може бути її мовчання.
Бажано, щоб під час церемонії наречений передав нареченій дарунок (махр), розмір якого може бути зафіксований у свідоцтві про шлюб, яке видає особа, котра реєструє шлюб (імам, кадій, муфтій). Під час проповіді імам роз’яснює нареченим їхні права та обов’язки, закликаючи при цьому до богобоязливості у стосунках. Завершується шлюбна проповідь привітанням наречених і словами про єдність і майбутній всебічний добробут сім’ї.
Мусульманське одруження неприпустиме без калиму, який виплачують нареченій (а не її родичам).
Обряд можуть проводити як у мечеті, так і в будинку. Наречені повинні пройти шлюбну сповідь. Перешкодою для укладення шлюбу є близьке кровне або молочне споріднення.
Мусульманам не можна одружуватися на язичницях або атеїстках, а також на ісламських жінках, які вчинили перелюб. Забороняється також одружуватися і навіть свататися до дівчини, яка вже засватана іншим мусульманином.
У чоловіка-мусульманина є право мати кількох дружин, але не більше чотирьох.

Укрінформ