Пла­ни і ре­алії
Резолюція 1325 була ухвалена ще в жовтні 2000 року. Вона передбачає посилення ролі жінок у миротворчих процесах, у запобіганні та врегулюванні конфліктів і вирішенні проблем, спровокованих ними. До реалізації цього документа долучилися багато держав, серед них, зокрема, й Україна. У лютому 2016 року Кабінет Міністрів ухвалив Національний план дій, спрямований на виконання Резолюції.
Він розрахований до 2020 року. До розробки Національного плану дій долучилися фахівці Міністерства соціальної політики, Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства освіти і науки, а також громадських організацій.
— Україна стала першою країною у світі, в якій Національний план був прийнятий і реалізується в умовах активного воєнного конфлікту, — зауважила під час презентації Проекту директорка зі стратегічного розвитку Українського жіночого фонду Наталія Карбовська. І додала, що в цьому полягає особлива цінність нашого досвіду, оскільки ним можуть скористатися й інші країни.
Стратегічний документ передбачає збільшення кількості жінок у національних секторах безпеки, їх участь у міжнародних миротворчих операціях, у переговорних групах, у багатосторонніх заходах.
Водночас у ньому йдеться про створення розгалуженої мережі центрів реабілітаційної допомоги для людей, які потерпіли від будь-яких видів насильства, про розробку різноманітних програм їхньої підтримки.
Така робота є вкрай важливою та необхідною. Однак варто зважити на те, що з моменту розробки Плану дій в країні відбулися суттєві зміни. За словами менеджера сектора громадянського суспільства Представництва Європейського Союзу в Україні Сергія Полюка, це стосується політичної, економічної та соціальної ситуації. Досі триває воєнний конфлікт на Донбасі, хоча були очікування, що до цього часу його гострота суттєво зменшиться.
За таких обставин нині постає питання про необхідність оновлення Національного плану дій. Саме з цією метою Євросоюз і підтримав цей Проект.

Міс­це­ві осо­бли­во­сті
Відповідні плани дій розроблялись і на місцях. Сьогодні вони сформовані в 13 областях України, а також у Києві та низці інших українських міст. Зокрема, в Золотоноші Черкаської області, в Мелітополі Запорізької, у Краматорську та Маріуполі Донецької, у Хмільнику Вінницької.
Передбачалося, що вони запозичать у Національному плані дій найбільш цінні підходи, але водночас врахують і місцеві особливості. Лише за таких умов вони будуть справді дієздатними та забезпечать очікувані результати.
Однак керівниця Інформаційно-консультативного жіночого центру Олена Суслова зауважила, що очікуваної локалізації, тобто прив’язки до місцевості, у багатьох випадках не відбулося. Нерідко розробники планів працювали шаблонно, що називається, для галочки. Тому запропоновані ними заходи не видавалися цікавими та ефективними.
— Не можна різним населеним пунктам, навіть у межах однієї області, пропонувати однакові стратегії та одні й ті самі заходи, — пояснила вона. — Приміром, у Луганській області є Старобільськ і Попасна. Про перше місто чують менше, а от друге постійно на слуху, оскільки воно розташоване неподалік лінії розмежування. У двох містах фактично різне життя, тому й плани дій для них мають бути різними.
Олена Суслова також зазначила, що місцеві плани відображають структурні недоліки Національного плану. Приміром, кожна область і кожен район прагнуть проводити тренінги для миротворців.
— Проте ми маємо лише двох жінок-миротворців, які сьогодні виконують свої функції в миротворчому контингенті, — сказала вона. — Отож такі плани спрямовані не так на результат, як на процес. І створюють лише видимість роботи.
За словами Олени Суслової, часто заходи, включені до місцевих планів, не мають відношення до гендеру, а якщо й мають, то жодним чином не кореспондуються з Резолюцією 1325.
— Трапляється, що в них ідеться про створення центрів для молоді, гуманітарну допомогу внутрішньо переміщеним особам, необхідність ремонту шкіл, дитячих садків та бібліотек, — поділилася керівниця Інформаційно-консультативного жіночого центру. — Інколи навіть враховуються інтереси вагітних. І через такий комплексний підхід допомогу фактично не отримує ніхто. Все це «середня температура у госпіталі».
Олена Суслова також додала, що переважно ініціативи щодо реалізації місцевих планів дій виходять від громадських та міжнародних організацій, а місцева влада залишається осторонь цих процесів.

Но­ві під­хо­ди
Експерти з гендерних питань умовно поділяють Україну на три зони. До першої належать території Луганської та Донецької областей, де відбуваються воєнні дії, та території сірих зон.
Тут місцеве населення, особливо жінки та діти, найчастіше стикається з наслідками збройного конфлікту, з різного виду насильством, грубим порушенням прав людини. І тому тема миротворення для них особливо актуальна.
Доволі гостро вона виглядає і в другій зоні, до якої умовно входять прилеглі до території конфлікту Дніпропетровська, Харківська та Запорізька області. У цих регіонах проживають багато вимушених переселенців, на їхню соціальну інфраструктуру лягає особливе навантаження, гостро постає питання працевлаштування тощо.
Третю зону називають мирною, бо до неї належить решта областей України. Хоча тут теж вистачає проблем, породжених війною та побутовими конфліктами.
Унікальність Проекту «Жінки просувають зміни, відновлення миру і запобігання конфліктам на регіональному рівні в Україні» полягає в тому, що впродовж двох років він працюватиме в п’яти областях, які одночасно охоплюють усі три зони. Йдеться про Вінницьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Луганську та Хмельницьку.
Це дає можливість сформувати підходи щодо участі жінок у політиці миротворення з урахуванням специфіки кожної територіальної громади, а накопичений досвід надалі поширити вже й на інші українські території.
— Ми працюватимемо з громадськими організаціями, з органами місцевого самоврядування, зі ЗМІ, а також науковцями та експертами, — розповіла Наталія Карбовська.
У рамках Проекту буде розроблено навчальний курс з локалізації Національного плану дій.
— Також буде сформовано курс з моніторингу виконання цього плану, — додала директорка зі стратегічного розвитку Українського жіночого фонду. — Щонайменше 200 осіб із різних регіонів візьмуть участь у тренінгових курсах.
Очікується, що в рамках Проекту будуть створені комунікаційні стратегії, які стануть частиною обласних планів дій, і що вони фінансуватимуться з обласних бюджетів або з державного бюджету.
— Сподіваємося, що за час роботи Проекту щонайменше 3000 осіб отримають інформацію з комунікаційних стратегій, будуть краще обізнані і стануть нашими агентами і агентками в пілотних областях, — підкреслила Наталія Карбовська.
Водночас Проект має й інші завдання. Керівниця Українського жіночого фонду зупинилася на них:
— У суспільстві тема гендерної рівності і тема участі жінок в ухваленні рішень, у процесах забезпечення миру розглядається доволі однобоко. Вважається, що це питання, які важливі винятково для жінок.
Тому ми хочемо разом із нашими партнерами з Литви, які мають величезний досвід проведення комунікаційних кампаній, сказати вголос про те, що, вирішуючи проблеми жінок, ми насправді вирішуємо проблеми суспільства. Вони актуальні для різних верств населення.

Ген­дер­на рів­ність для жі­нок і чо­ло­ві­ків
Громадські організації, які реалізуватимуть новий Проект Євросоюзу, розглядають участь жінок у процесі миротворення як складову загальнонаціональної гендерної політики. І наполягають: гендерна рівність стосується не лише жінок, але й чоловіків.
На цьому під час презентації наголосила директорка литовського Центру сприяння рівності Віргінія Алексеюне:
— Міжнародні дослідження доводять, що гендерна рівність є більш актуальною для чоловіків, ніж для жінок. Ситуація така, що чоловіки помирають раніше за жінок. Наприклад, у Литві — на 11 років раніше. У нас більший відсоток хлопців, які залишають школу раніше за дівчат. У нас рівень самогубства серед чоловіків у п’ять разів вищий за жіночий.
Віргінія Алексеюне також зазначила: треба завжди мати на увазі, що суспільства з вищим рівнем гендерної рівності набагато розвиненіші та справедливіші за ті, у яких цей принцип розглядається як маловажливий.
Таку саме думку висловила й експертка Центру сприяння рівності Маргарита Янкаускайте:
— Поки ми не вирішуємо проблем, пов’язаних із жінками, ми позбавляємо чоловіків права на повноцінне життя. Тож, розпочинаючи роботу в рамках Проекту, ми підемо далі і в цьому питанні.
На сьогодні розвиток гендерної рівності в Литві досяг високого рівня. Тож українська сторона сподівається скористатися й цим зарубіжним досвідом. Водночас литовські партнерки підкреслюють ще й таку особливість: український досвід їм теж може стати в пригоді.
— Я завжди захоплююся, як багато активних жінок в Україні, скільки жіночих громадських організацій, — сказала Віргінія Алексеюне. — Вас можна побачити всюди — на міжнародних зустрічах ваш голос дуже добре чутно. Для нас велика честь брати участь у цьому Проекті. Коли нас запрошували, то казали: нам потрібна ваша допомога. Проте наша організація також іде сюди і як учень. Ми хочемо багато чому навчитись у вас.

Урядова уповноважена з питань гендерної політики стала до роботи
Призначення Катерини Левченко на цю високу посаду майже збіглося в часі з початком роботи нового Проекту. Проте вона не є новачком у цій царині, бо займається гендерними питанням уже понад 20 років, очолювала громадську жіночу організацію «Ла Страда-Україна» і зажила високого авторитету як у нашій країні, так і на міжнародній арені. Перш ніж обійняти нинішню посаду, вона пройшла серйозний конкурс і була визнана кращою серед семи кандидатів.
Катерина Левченко повідомила, що її офіс складатиметься з п’яти працівників і сьогодні добираються кадри на ці посади. Кандидати також мають пройти через конкурсні процедури.
— Наявність посади Урядової уповноваженої з питань гендерної політики можна розглядати як свідчення політичної волі з боку держави мати зміни в цій царині, — підкреслила вона.
Одним із головних завдань на теперішній посаді вважає налагодження тісної взаємодії з громадянським суспільством, з громадськими організаціями. Виступаючи на заходах, присвячених презентації Проекту Євросоюзу, Катерина Левченко зазначила:
— Робота в регіонах, яка передбачається цим Проектом, є не менш важливою, ніж адвокація на національному рівні. І хочу запевнити, що як Урядова уповноважена з питань гендерної політики готова підтримувати цей Проект, брати участь у його заходах.
Вона також повідомила, що в складі уряду нині створюється робоча група, яка займатиметься оновленням Національного плану дій. До її складу входитимуть представники громадських організацій, у тому числі Українського жіночого фонду, Інформаційно-консультативного жіночого центру.
— До оновленого плану дій будуть внесені теми, які сьогодні не відображені, — наголосила вона. — Наприклад, тема сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. А також будуть включені нові структури на рівні центральних органів виконавчої влади, зокрема Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, а також органи місцевого самоврядування, об’єднані територіальні громади, які є важливими виконавцями цього Проекту.
Учасники Проекту переконані, що його робота буде успішною.
— У нас є дуже велика мотивація, — сказала Олена Суслова. — Ми хочемо жити в мирній країні.

Во­ло­ди­мир ДОБ­РО­ТА,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
«Ук­ра­їн­ська пер­спек­ти­ва»