Родини, де забувають про дітей...
Якщо вірити суто міліцейській статистиці, в Україні показники дитячої злочинності начебто поступово знижуються. Зокрема, кількість кримінальних правопорушень, учинених дітьми, зменшилася на 35,7%. На 35,3% — кількість малолітніх злочинців, а також майже вдвічі — рецидивна злочинність і число дітей, які вчинили правопорушення у стані алкогольного сп’яніння.
Такі цифри озвучили під час підбиття підсумків службової діяльності підрозділів кримінальної міліції у справах дітей обласних управлінь внутрішніх справ ще в 2013 році. Зберігається ця позитивна тенденція нібито і цього року.
Принаймні, на Полтавщині, де 2014 року працівниками сектора кримінальної міліції у справах дітей УМВС України в Полтавській області виявлено 227 кримінальних правопорушень, учинених неповнолітніми. А 2013 року їх було 357. Правда, 36% зниження не перейшло в якість, адже вже цього року неповнолітні в регіоні скоїли п’ять навмисних вбивств (це при тому, що 2013 року не було жодного. — Авт.), одне тяжке тілесне ушкодження, одне зґвалтування, 114 крадіжок майна, 16 пограбувань, два розбійних напади, 12 шахрайств, одне хуліганство, три наркозлочини тощо.
Утім, цим переліком список тяжких злочинів, що їх скоїли неповнолітні, на жаль, не обмежується. Тривожні повідомлення про правопорушення з боку малолітніх надходять майже щодня. Так, 17 жовтня до міліції Полтавщини надійшло повідомлення, що в одному з районів області 14-річний підліток-восьмикласник зґвалтував чотирирічного малюка...
Начальник сектора кримінальної міліції у справах дітей УМВС України в Полтавській області підполковник міліції Жанна Ахіджанян, котра 18 років служби в міліції віддала роботі з важкими підлітками, досить обережно робить прогнози щодо сталості тенденцій скорочення випадків дитячої злочинності. З власного досвіду вона знає, як дорослим легко перейти ту межу, за якою неповнолітніх визнають злочинцями, часто незважаючи на вік, особливості дитячої психіки, соціальне середовище, в якому виховується дитина тощо.
«Нині справді багато людей щиро зацікавлені в тому, щоб запобігти правопорушенню з боку неповнолітніх, не доводячи ситуацію до скоєння ними злочину, — пояснює свою думку щодо тенденцій дитячої злочинності Ж. Ахіджанян.— І це правильно, бо не варто поспішати з висновками і одразу застосовувати каральні заходи до дітей. Можливо, хтось із них скоїв правопорушення ненавмисно — чогось не знав, не зрозумів до пуття наслідки свого вчинку, не відчув межі між дитячим жартом та правопорушенням...
При цьому якщо в підлітка вже закладено потяг до правопорушень, то перевиховати його дуже важко. Особливо коли він перебуває у середовищі, що сприяє злочинності», — визнає жінка-підполковник.
За спостереженнями правоохоронців, котрі служать у кримінальній міліції у справах дітей, підлітків готує до протиправної діяльності саме середовище, в якому вони перебувають, насамперед сім’ї. Говорити про виховання у звичному розумінні цього слова в окремих родинах часто доводиться з великим припущенням.
Зараз діти не просто банально виживають у неблагополучних сім’ях, де батьки пиячать та не приділяють уваги своїм чадам, котрі не мають найнеобхіднішого для їхнього віку. Вони, як говориться, з пелюшок готуються... поповнювати лави правопорушників, оскільки дорослі своїм прикладом і способом існування цьому сприяють.
Так, днями працівники Полтавського райвідділу міліції вимушені були забрати з родини п’ятирічну дівчинку, яку її мама залишила бабусі, а сама подалася в обласний центр «влаштовувати особисте життя». Такого безладу, який побачили міліціонери (котрих викликали сусіди) в хаті ще нестарої жінки, де кілька днів жила напівголодна та недоглянута дитина, вони не бачили давно, зізнаються у райвідділі.
Скрізь панував бруд, груба давно охолола, холодильник був геть порожній, а дівчинка днями сиділа в холодній кімнаті сама. У бабусі, на яку мама залишила дівчинку, навіть собака сконав від голоду... Неважко передбачити, з якими здібностями в такій родині виросте дівча.
Підполковник Ж. Ахіджанян зазначає, що найтривожніші дні для всіх працівників кримінальної міліції — початок навчального року. Перші десять днів вересня міліціонери на Полтавщині посилено відпрацьовують неблагополучні родини. І немарно.
Виявляється, в таких сім’ях батьки через постійне пияцтво можуть попросту не помітити початок навчального року або пиячити з нагоди початку занять, геть забувши про те, що в них є діти-школярі...
Як правило, в таких родинах діти вчасно не йдуть до школи, бо ніхто з батьків не потурбувався про те, щоб підготувати дітлахів до початку занять. Лише після втручання працівників міліції та посадовців місцевого самоврядування вдається відправити дітей до країни знань.
Найбільше неблагополучних родин міліціонери виявляють у сільській місцевості. Серед дорослих сьогодні там панують неробство і пияцтво, а поміж молоді ще й наркоманія. Діти в таких родинах зазвичай залишені напризволяще. Коли захмелілі батьки таки згадують про своїх чад, починають їх виховувати своєрідними методами.
Приміром, цього року в регіоні до адміністративної відповідальності притягнуто 56 дорослих за насильство в сім’ях над дітьми. За доведення малолітніх до алкогольного сп’яніння — 65. У 142 випадках дорослі оштрафовані за продаж неповнолітнім спиртних напоїв... Тобто самі вихователі створюють найсприятливіші умови для підготовки кадрів злочинному світу.
Витоки хибного шляху
Крім відносно благополучної вітчизняної міліцейської статистики, є й інша, яка свідчить, що в Україні ситуація зі зростанням дитячої злочинності недалека від катастрофічної. Насторожує й те, що діти все частіше копіюють дорослих, наслідуючи від них далеко не найкращі чесноти.
Так, чимало злочинів діти та підлітки нині скоюють у стані сп’яніння. І це вже майже не дивує, адже майже 40% українських підлітків 14–18 років регулярно вживають спиртні напої. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) провела опитування школярів у 41 країні світу, чи вживають вони спиртне. Україна в тому ганебному списку перша. Близько 20% українських дітей віком 11–12 років уже знають, що таке сп’яніння. Вживання пива в Україні серед підлітків за останні чотири роки зросло вдвічі...
Постійний супутник пияцтва — куріння. Наші малолітки й тут дають фору більшості своїх однолітків у світі. ВООЗ оприлюднила з цього питання такі дані: кожен четвертий підліток в Україні викурює першу сигарету у віці 10 років. Україна є другою країною у світі (після Чилі), де у віці 13–15 років курять понад 30% юнаків і дівчат; серед молоді курять 45% хлопців і 35% дівчат.
Коли підлітки пізнають смак спиртного та тютюну, наступним їхнім захопленням стають наркотики. Нині вже не секрет, що масштаб вживання, зокрема, ін’єкційних наркотиків в Україні втричі перевищує середньосвітовий рівень. Кількість наркозалежних — 1,5–2 мільйони осіб.
Кожен сьомий тяжкий злочин вчинено у сфері обігу наркотиків. Від 8 до 26% дітей 13–16 років спробували наркотики хоча б один раз. Наркозалежність помолодшала до 10 років. У 2013-му управління ООН із наркотиків та злочинності обрало Україну серед 24 країн, що потребують першочергової допомоги через високий рівень вживання ін’єкційних наркотиків та поширеність ВІЛ серед наркозалежних.
Падінню моралі неповнолітніх, в яких ще не сформувався характер, сприяє і перший сексуальний досвід у занадто юному віці. Статистика свідчить, що в Україні 70% хлопців і 50% дівчат отримали перший сексуальний досвід у 15 років, а 33% хлопців і 43% дівчат — в 11–14 років.
Ранній початок статевого життя має прямий зв’язок із поганою успішністю, злочинністю, алкоголізмом, нервово-психічними розладами, сприяє розвитку підліткової депресії і може призвести до суїциду. Дівчата, які рано втратили цноту, наважуються на самогубства в три рази частіше. Серед хлопців цей показник ще вищий.
Міліцейська статистика також свідчить, що дитяча злочинність стає жорстокішою, ніж раніше: зросла кількість насильницьких злочинів, а також злочинів у стані наркотичного та алкогольного сп’яніння.
Покарати не можна помилувати...
До вирішення проблем дитячої та підліткової злочинності тепер підключилися не тільки правоохоронці та працівники відповідних служб органів місцевого самоврядування, але й громадські організації. Інакше не можна, бо далі відступати нікуди: ситуація стає критичною. І якщо її не помічати, може вийти з-під контролю. Правда, у нашому суспільстві немає однозначної думки щодо шляхів приборкання дитячої злочинності.
Чимала частина радикально налаштованих до малолітніх правопорушників, особливо тих, хто сам став їхньою жертвою, виступає за посилення покарань та тривалого — включно до довічного, ізолювання юних злочинців від суспільства. Помірковано налаштовані виступають за активізацію профілактичної роботи з неповнолітніми.
На Полтавщині обидва табори активно аргументують свої позиції і доводять переваги своїх методів роботи з малолітніми порушниками закону. Наприклад, голова ГО «Жіночі ініціативи» (м. Пирятин) Ірина Таран, яка вже не перший рік на громадських засадах проводить профілактичну роботу із запобігання підлітковій злочинності, так формулює свою думку:
«На сьогодні стрімке зростання правопорушень, насамперед підліткових та молодіжних, показує безглуздість боротьби зі злочинністю шляхом застосування лише традиційних методів та жорстоких покарань. Велика кількість досліджень впливу покарань на людей, які вчинили злочини, показала, що немає ніяких ознак, які б свідчили, що покарання допомагає змінитися людям на краще.
Найбільш поширений вид покарань — позбавлення волі — не виправляє осіб, які вчинили злочин, не зменшує насильства в суспільстві, не відновлює в ньому порядку і злагоди. Навпаки, природною реакцією стає ще більша жорстокість та агресія, що лише призводить до зростання рівня злочинності».
Погоджуються з такою точкою зору і в міліції, де сьогодні так само віддають перевагу виховним методам впливу на малолітніх правопорушників. Підполковник Ж. Ахіджанян — активна прихильниця застосування виховних заходів, а не каральних. Кореспонденту «ДУ» вона розповіла про випадок, який їй запам’ятався на все життя, хоча трапився ще тоді, коли вона тільки починала кар’єру в міліції.
На її думку, він — найкраща ілюстрація того, як суспільство втрачає законослухняних громадян ще в їхньому юному віці через те, що занадто суворо оцінює вчинки малолітніх порушників. Підліток украв мішок горіхів, його спіймали і міліціонери почали з ним розбиратися «по-дорослому».
У результаті школяра за дрібну крадіжку засудили до реального строку позбавлення волі. Однак, вважає офіцер, можна було б обмежитися заходами адміністративного впливу, тому що після того, як юний крадій відбуде строк покарання у зоні, важно розраховувати на те, що він вийде на волю не озлобленим на суспільство.
За даними Державної пенітенціарної служби України, у шести виховних колоніях для неповнолітніх нині утримують 536 юних злочинців. Термін покарання малолітні правопорушники там відбувають різний. Є й такі, котрі засуджені на строк понад десять років.
Одна з таких колоній — в Кременчуці (Полтавська область). На її прикладі можна дізнатися, як вітчизняні пенітенціарії перевиховують малолітніх злочинців. Курс там узято на виховні заходи, котрі мають повернути (або прищепити) малолітнім злочинцям повагу до суспільства, людяність та звести нанівець негативну роль у їхньому вихованні родин, де вони проживали до скоєння злочину.
Арсенал заходів найрізноманітніший. Так, 16 жовтня в приміщенні загальноосвітньої школи Кременчуцької виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області відбулось урочисте відкриття фотовиставки «Життя — це мить...». Захід організували за ініціативою начальника виховної колонії Юрія Величка.
Метою виставки, яку поставили перед собою її організатори, був розвиток творчих здібностей та художнього смаку у тих, хто нині перебуває за колючим дротом, але колись настане час, і він вийде на волю, залучення їх до активної громадської позиції, вміння побачити естетичну красу та отримати позитивні емоції тощо.
Малолітні злочинці в колонії відвідують школу, можуть за бажанням здобути робітничий фах у профтехучилищі. До них у гості регулярно приходять відомі на Полтавщині люди — митці, спортсмени тощо. Але кожен із тих, хто зустріне повноліття за колючим дротом, пам’ятає, що перебуває у неволі. Позбавлений більшості з того, чим сповна користуються їхні однолітки по той бік високого паркану, який відділяє колонію від нормального світу. І найголовнішого — батьківської опіки, родинного тепла, чого при всьому бажанні не замінять їм люди в погонах.
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, Полтава
