Проблема
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Лютий 22, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 26 Липень 2019 15:21

Потрапили у сміттєву топ-десятку

Rate this item
(1 Vote)

Зазвичай інформаційним приводом для обговорення проблеми, пов’язаної з продукуванням та переробкою сміття, є катастрофи на полігонах (на подобу львівської), загорання чи закриття звалищ без виділення площ під нові або ж раптові промислові викиди (на зразок кримського «Титану»).
Цього разу приводом стало повідомлення про входження України в топ-десятку країн із найбільшим обсягом сміття на одного жителя.

Маємо найбільше токсичних відходів
Інформацію поширило агентство 24/7 Wall Street, використовуючи дані глобальної бази Світового банку, яку оновлювали торік восени. Очолює цей рейтинг Канада, де на одного мешканця припадає трішки більше 36 тонн. Там у 2017 році виробили 1,3 мільярда тонн сміття й були це переважно промислові відходи від переробки нафти, хімічного виробництва і обробки металу.
На другому місці дещо дивно бачити маленьку Болгарію з показником у 26,7 тонни на людину. Особливо з огляду на те, що її сусідом (третє місце) є США з майже 26 тоннами на кожного американця.
Далі у списку йдуть: Естонія — 23,5 тонни сміття на душу населення; Фінляндія — 16,6 т; Вірменія — 16,3 т; Швеція — 16,2 т; Люксембург — 11,8 т; Україна — 10,6 т; Сербія — 8,9 т.
Невтішними для людства є й перспективи. За даними того ж таки Світового банку, рівень продукування відходів зростатиме надалі. Оскільки збільшуватиметься чисельність населення (особливо міського), зростатиме й виробництво сміття: орієнтовно на 70% лише впродовж 2016–2050 років.
Добре, якби прогнози не справдились. Однак поки що оптимістичних підстав бракує. Якщо подивитися на сьогоднішній стан справ, то країни із сумнозвісної топ-десятки різні як за територією, кількістю населення, промисловою потугою, так і, що найголовніше, — за рівнем вторинної переробки непотребу виробничого і побутового походження.
Крім того, має значення й, так би мовити, якість відходів. Якщо у сміттєвого лідера (Канади) вони переважно промислового походження, то це виправдано хоча б тим, що в країні досить потужна економіка. До того ж там переробляють 20,6% відходів.
А ось чому в Україні з понад 474 мільйонів тонн сміття — 448 тонн є небезпечними відходами, відверто дивує. Наша промисловість ледве дихає. То виходить, що вона дихає отрутами? Адже серед 105 країн, які надають дані про небезпечні відходи, в України — найбільший показник.
Дослідники кивають на те, що ми маємо великий оборонний комплекс і є одним із найбільших продавців зброї. Погодитися з цим складно, особливо з огляду на те, що не можемо забезпечити навіть свою воюючу армію всім необхідним.
З іншим твердженням можна погодитися. Воно ґрунтується на тому, що управління небезпечними відходами хоч влада й визнає найбільш нагальною і критичною проблемою, однак у держави бракує коштів, аби її розв’язати. Щоправда, ми не можемо впоратися і з тими 26 мільйонами тонн відходів, які не є токсичними.
За даними ЄС, від 30% до 35% загальної кількості продукованого сміття у більшості розвинених країн пов’язано з діяльністю будівельного сектора (будівництвом, реконструкцією і процесами знесення). У нас же потужне будівництво (й то лише житлове) ведеться тільки в столиці та її околицях. До того ж воно зовсім не пов’язане з реконструкцією і знесенням.
Щодо нетоксичного сміття, то дослідники стверджують, що це — тверді побутові відходи та сільськогосподарські, які включають у себе сміття, вироблене на фермах, птахофабриках, бійнях, відходи збору врожаю, стоки добрив з полів тощо.
Є ще один неприємний для нас нюанс у заокеанському дослідженні: сусідство України із США в сміттєвому рейтингу країн із найбільшою кількістю населення (понад 325 млн жителів у них проти 44,8 млн у нас). Навіть попри те, що приведена чисельність населення в Україні значно завищена, за 2017 рік ми примудрилися виробити понад 474 млн тонн сміття. При цьому переробили лише 3,2% відходів.

Світова практика поводження з відходами
Щороку людство продукує понад 2 мільярди тонн сміття або в середньому 200 кг на людину. Розподіл цей нерівномірний і залежить від того, наскільки розвиненою є країна. Однак небезпеку довкіллю, а отже, й людству становлять не ті держави, які продукують найбільше відходів, а ті, хто утилізує їх по-варварськи.
Та мова сьогодні не про них, а про ті цивілізовані спільноти, які дбають не лише про власне благополуччя, а й допомагають іншим розв’язувати нагальну сміттєву проблему. На вершині цього рейтингу стоїть Швеція, де майже 100% сміття використовується як паливо для електростанцій або як сировина для виробництва.
У країні функціонують десятки сміттєпереробних заводів та електростанцій. Щороку близько 2,5 млн т відходів спалюється задля вироблення електроенергії та тепла, яких вистачає для мільйона сімей. У деяких містах такі енергоносії забезпечують половину, а то й більше від потреби.
Галузь переробки сміття у Швеції настільки потужна, що дає змогу приймати відходи з Норвегії, Німеччини, Великобританії та інших країн й отримувати доходи від такої послуги. Шведські екологи не переймаються тим, що може бути завдано шкоди довкіллю. Там усе на такому рівні, що комар носа не підточить.
Однак і ті, хто вивозить сміття на переробку до Швеції, не ликом шиті. Приміром, британці навчилися виробляти енергію навіть з харчових відходів. Розщеплюючи недоїдки за допомогою специфічних бактерій, отримують біогаз та біодобрива. Ефект вражає: в середньому завод може виробляти 200 кВт/год електроенергії з 1 т сміття. А таких підприємств на острові кілька сотень.
Мають свій рецепт розв’язання сміттєвої проблеми й австрійці. У них відходи — сировина для виробництва. Австрійці розщеплюють пластик на прості мономерні елементи за допомогою грибкового фермента. А в столиці, визначному культурному центрі Європи, вже 30 років працює сміттєспалювальний завод, який за рік перетворює на теплову енергію для віденських осель 265 тисяч тонн сміття.
Високотехнологічний сміттєспалювальний завод, потужність якого 320 тисяч тонн сміття, діє й неподалік Гельсінкі. А сама Фінляндія є одним із лідерів з переробки сміття, де утилізують понад 80% відходів. Їх сортують за п’ятьма напрямами. Більшість спалюють, а значну частину використовують як вторинну сировину.
Бельгія утилізує 75% свого сміття, перетворюючи його на енергію, добрива чи сировину для виробництва. А ще там запроваджують практику попереднього визначення можливого продукування відходів, аби свідомий громадянин міг визначитися, чи купувати йому такий товар, упаковка якого може зашкодити довкіллю.
Від Європи не відстає Азія, а інколи й випереджає її. Скажімо, у Сінгапурі спалюють 90% обсягів сміття (понад 8 тисяч тонн на день, виробляючи 2500 МВт/год). На високому рівні переробка відходів у Південній Кореї. І навіть Індія, де майже половина сміття зовсім не збирається, переробляє пластик. Ним частково замінюють бітум при будівництві доріг.

Сміттєзвалище завбільшки з Данію
Сім відсотків території України займають сміттєзвалища. Це понад 43 тисячі кв. км, що співмірно з територією Данії. За офіційними даними, у нас налічується близько 6 тис. санкціонованих сміттєзвалищ. Кількість стихійних — у 5 разів більше (30–35 тис.).
Українці щорічно продукують 10 млн тонн сміття, з яких лише 600 тисяч іде на вторинну переробку чи спалюється. Решту вивозять на звалища. Причому майже 7% полігонів перевантажені, 25% — не відповідають нормам екологічної безпеки, а 30% — взагалі не паспортизовані.
Найгірше ж те, що понад 93% відходів вивозиться на полігони і лише трішки більше 4% відсортовується. За іншими даними, на переробку спрямовують десяту частину сміття.
І такий різнобій не має дивувати, адже підрахунки намагаються проводити різні інституції (Держстат, Мінприроди, екологічні організації). Цифри різняться як щодо кількості полігонів і обсягів сміття, що там зберігається, так і щодо переробки відходів.
Однак достеменних даних не знає ніхто. Приміром, за оцінками Держстату, на кожного українця припадає приблизно 300 тонн відходів. У масштабах країни — це 12,5 млрд тонн промислових і побутових відходів.
За підрахунками екологів, кожен із нас у середньому викидає близько 1 кг сміття, а промислові відходи в розрахунку на одну людину становлять 30 кг на день. Щорічно сміттєві полігони поповнюються приблизно на 15–17 млн т.
Причому одні фахівці кажуть, що в Україні немає потужностей для переробки сировини. Інші стверджують, що переробка окремих видів відходів є і заводи навіть не завантажені на повну потужність.
Але річ не в тому, хто з них правий. Куди важливіше з’ясувати причини такого стану справ, яких кілька. Передусім у нас немає належної культури поводження з відходами. Діє найнижчий в Європі податок на захоронення побутового сміття, що робить його складування вигіднішим за переробку. У державному і місцевих бюджетах бракує коштів для налагодження високотехнологічного процесу переробки відходів.
Великі й навіть малі міста мають чимало проблем зі сміттєзвалищами. Як уже було сказано, вони переповнені й загрожують екологічною катастрофою. Нерідко горять, отруюючи атмосферне повітря, забруднюють фільтратами підземні води.
Чого тільки варте Грибовицьке сміттєзвалище неподалік Львова, обвал на якому забрав життя чотирьох людей і загрожував епідемією сотням тисяч людей. Тоді через політичне протистояння мера і Президента держава не поспішила на допомогу місту.
Однак згодом справа таки зрушила з місця. Нині Львівська ОДА вже погодила план рекультивації Грибовицького полігону. Його рекультивують та впровадять нову систему поводження з відходами завдяки Європейському банку реконструкції та розвитку, який надав кредит. Доклалися й міжнародні екологічні фонди, виділивши свій грант (безповоротну фінансову допомогу). Місто також зробило свій внесок із бюджету.
У подальшому проблем не має бути, оскільки вже за два роки у Львові мають збудувати перший в Україні сучасний сміттєпереробний комплекс із технологією механіко-біологічної переробки відходів.
У Києві працює сміттєспалювальний завод. Однак більшість столичного сміття вивозять на полігон у Підгірцях (близько тисячі тонн щодня). За 30 років на звалищі назбиралося більше шести мільйонів тонн непотребу. І поки про його належну рекультивацію не йдеться.
Що ж до сміттєспалювального заводу, який чи не єдиний в Україні працював упродовж усіх років незалежності, то його планують перетворити на повноцінну ТЕЦ. Технічне переоснащення впроваджується з урахуванням заходів екологічної безпеки.
Наразі ж у столиці чергова спроба запустити пілотний проект з метою роздільного збору твердих побутових відходів. Почали встановлювати майже три тисячі контейнерів для окремих фракцій сміття. У подальшому планують створити сміттєпереробний комплекс з обладнанням для ефективної переробки різних видів відходів.
Є зрушення на краще і в регіонах. Приміром, на Чернігівщині у містечку Мена за гроші австрійських інвесторів націлилися побудувати сміттєпереробний завод з інфраструктурою збирання та переробки відходів. Він перероблятиме 250 тисяч тонн сміття, що становить 65% відходів, які продукує область за рік.
Проте у більшості населених пунктів зрушень не видно. І тут не лише байдужість місцевої влади і громади не дає змоги зрушити сміттєву проблему з місця. Дуже часто все впирається в гроші, а точніше — у їх відсутність.
Річ у тім, що для побудови сміттєпереробного заводу для середнього за розмірами обласного центру потрібно 100–130 млн євро. Таку суму в бюджеті не знайти. Звісно, можна залучити інвестора, але йому треба надати гарантії повернення капіталовкладень.
А це вже компетенція законодавчої влади. У Верховній Раді «блукають» близько десятка законопроектів, які могли б виправити нинішню ситуацію. Ініціатив — хоч відбавляй: від введення екологічного податку на упаковку до звільнення від зборів до бюджету тих, хто її перероблятиме; від заборони захоронювати відходи, які не пройшли сортування, до збільшення в десятки разів вартості захоронення непридатного до переробки сміття...
Обговорюють народні обранці й кілька варіантів, де знайти фінансування для запуску сміттєпереробки. Одні хочуть покласти плату за вивезення і переробку відходів на споживачів, інші — на виробників тари (пакетів, пляшок, пластику).
Європейська бізнес-асоціація підтримує запровадження розширеної відповідальності виробника як за виробництво, так і за збір, повторне використання/переробку чи утилізацію упаковки. А європейські інвестори готові вкладатись у вітчизняну переробну галузь за умови прозорого поводження з відходами. У них цей ринок досить привабливий через свою прибутковість.
Наразі ж маємо лише створену Мінприроди у 2016 році інтерактивну екомапу нелегальних сміттєзвалищ, куди кожен може додати інформацію про ділянку, на яку незаконно викидають сміття. Міністерство надсилає ці відомості органам місцевої влади з вимогою ліквідувати звалища (торік було опрацьовано понад 4500 звернень, які надійшли на сервіс).
А ще Кабмін наприкінці 2017 року схвалив Національну стратегію поводження з відходами. Щоправда, вона лише вказує напрямок руху країни у цьому напрямку. Згідно з нею за чотири роки Україна має переробляти 15% побутових відходів, а через 10 років — половину. Певні зобов’язання покладуть і на виробників тари, а сміттєзвалища приведуть у відповідність з екологічними стандартами.
Цього, вочевидь, замало. Однак із чогось таки треба починати.

Тетяна КИРИЛЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».