— Нас часто запитують: чи кредитується сьогодні населення? — розпочала розмову Вікторія Волковська. — З урахуванням різних чинників — і політичних, і економічних, і нових вимог до кредитування можу сказати: кредитується.
Значні корективи до цього процесу вніс Закон «Про споживче кредитування». Він передбачає, що всі фінансові установи — банки та інші фінансові компанії, надаючи споживчий кредит фізичній особі, повинні в обов’язковому порядку видати їй новий додатковий документ — Паспорт споживчого кредитування.
У ньому, крім звичних пунктів про те, хто є кредитором, хто позичальником, йде вказівка на вартість кредиту. Наприклад, вартість оцінки об’єктів застави, їх страховки тощо.
— Для чого це робиться?
— Це можна пояснити на простому прикладі. Коли ми приходили до банку за кредитом і нам говорили, що він дається під 24% річних, ми думали, що це й буде вся вартість нашої позики. Але це не зовсім так. Залежно від розміру кредиту, від того, на який період і для чого він береться, може виникнути запитання про заставне майно.
А йому потрібна оцінка, нотаріальне завірення чи, припустимо, страхування. Все це треба оплачувати додатково. Таким чином, реальна відсоткова ставка, а її ще називають ефективною, суттєво перевищує заявлені 24%.
Деякі фінансові компанії пропонували кредити з нульовою ставкою, та це ніколи не було правдою. І в той же час не відповідало платежам розрахунків. Доходило навіть до казусів.
Особисто я колись просила менеджера банку порахувати мені повністю ефективну ставку, але він не зміг цього зробити. Бо деякі платежі бувають плаваючими, можуть змінюватися за своєю ціною (вартістю).
У Паспорті споживчого кредитування вказуються всі платежі, які є чи можуть бути. Також зазначаються терміни та вимоги обох сторін за кредитом. До нього додається графік платежів.
— Як Закон «Про споживче кредитування» позначився на роботі фінансового сектора?
— На початку після того, як закон набув чинності, більшість банків, які працюють в Україні, призупинили споживче кредитування. Деякі продовжували і далі заявляти про свою готовність кредитувати, та реально людина не могла отримати у них позику.
Було дуже багато неузгоджених моментів, які позначилися на кредитній політиці банків. Та одночасно активізувалася діяльність фінансових небанківських установ. Вони менші, вони гнучкіші, вони мобільніші, вони швидше реагують на ситуацію, що складається на ринку. Вони опинилися в тій ніші першими і першими відновили кредитування як фізосіб, так і юросіб.
Я вважаю, що це добре. Це пожвавлює економіку, це пожвавлює рух грошових потоків. І це насправді просто необхідно.
— Між тим в Україні кредити все ще досить дорогі. З чим це пов’язано?
— Вартість кредитів, особливо коротких та невеликих за обсягом, справді висока. Чому? Здавалося б, це швидкий обіг грошей та швидкий заробіток.
Та є одна обставина: до 50% дрібних коротких кредитів не повертається. Тож кого треба захищати — споживача чи кредитонадавача?
Кредити не повертаються з багатьох причин. Можна говорити про те, що фінансове становище наших людей залишає бажати кращого. Та одночасно треба акцентувати й на інших проблемах. Це — відсутність фінансової дисципліни, це — проблема нашої ментальності.
Ще в радянські часи можна було зайти до сусіда, взяти гроші в борг, а потім роками його не віддавати. Сьогодні до сусідів по гроші не ходять, та психологія безвідповідального позичання залишилася старою. У тій же Америці чи Західній Європі за неповернуті 100 доларів чи 100 євро кредиту можна довічно зіпсувати свою фінансову репутацію. А у нас такого нема.
На вартість кредитів впливають і ризики кредитонадавача. Звичайно, він хоче покрити ті вкладення, які позичив. Та в нього практично нема важелів, механізмів їх повернення. Знову пошлюся на приклад.
Молода родина бере кредит на велику суму під заставу своєї квартири. Для його отримання вона надає документи, які підтверджують, що у неї хороший дохід, нема малолітніх дітей, вона не утримує старих чи інвалідів.
Однак невдовзі виявляється, що грошей на погашення кредиту родина не має, оскільки відсутні постійні заробітки. Кредит не погашається. А заставлену квартиру не можна забрати за борги, бо з’ясовується — у ній прописані малолітні діти подружжя, літні родичі, які часто обмежені у своїх можливостях і потребують окремого догляду.
Для отримання кредиту використовується будь-що, в тому числі й липові довідки. І це попри те, що у нас дуже високі вимоги до ідентифікації позичальника, до заповнення ним анкет, до наданої ним інформації. Звичайно, фінансові компанії потерпають через таку ситуацію.
— Але вони можуть звернутися до колекторів. Зараз це стало звичною практикою.
— Справді, кредитори часто працюють із колекторами. Це може бути спеціалізована компанія. Але буває, що функції колекторів перебирають певні служби компанії-кредитора, які займаються поверненням проблемної заборгованості.
До колекторів у суспільстві склалося досить негативне ставлення. Нещодавно по телебаченню показували один сюжет. Журналіст розповідав про те, що колектори прийшли та почали вимагати звільнити заставлену квартиру, а її господар у відчаї кинув у під’їзд гранату. Довелося викликати поліцію, розбиратись із ситуацією.
Через специфіку своєї роботи я добре знаю цю історію. Насправді великий кредит було взято під заставу квартири ще 2013 року. Відтоді за ним не було зроблено жодного платежу. Є судове рішення про стягнення майнових прав на цю квартиру.
А людина, що кинула гранату, жодного відношення до неї не має. Це — колишній чоловік господарки квартири, яка є позичальницею. І забирати квартиру прийшли не колектори, а представники кредитора.
Тому хоча колектори в Україні і займаються поверненням проблемних кредитів, їх робота не завжди буває ефективною. Окрім того, вони працюють із великими кредитами, що передбачають обов’язкову наявність заставного майна. Під кредит у 5–10 тис. гривень ніхто квартиру не заставляє.
— З якими ще ризиками стикаються кредитори?
— Чимало ризиків стосуються великих кредитів. Люди позичають у фінансових компаній по 200, 300, 400 і більше тисяч гривень для купівлі нерухомості, автомобілів тощо. Ці кредити в середньому видаються на 2–3 роки.
За цей час в економіці, в монетарній політиці можуть статися суттєві зміни. Скажімо, 2013 року долар коштував 8 гривень, а сьогодні — 26–27 гривень. Позичальник, який узяв кредит кілька років тому, регулярно платить за ним, але фінансова компанія все одно залишається зі збитками. Оскільки договір дорожчий за гроші, а в ньому сказано, що кредит давався на тривалий час і без прив’язки до валюти.
Я вважаю, що ми діємо правильно, прив’язуючись до гривні — до валюти, в якій отримуємо зарплату чи інші доходи. Та хотілося б, щоб вона була стійкішою, бо фінансовому ринку дуже складно працювати в умовах таких різких курсових стрибків.
— Як можна вирішити зазначені Вами проблеми?
— Кілька років тому з’явився дуже важливий законопроект № 6027. У різний час він по-різному називався, сьогодні — це проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування».
На початку передбачалося, що законопроект пошириться виключно на банки та їхніх позичальників. Та ми неодноразово говорили, що це неправильний підхід, обговорювали його в парламентському Комітеті з питань фінансової політики та банківської діяльності, проговорювали з регуляторами.
Нам удалося переконати їх, що законодавчі зміни повинні стосуватися всього фінансового ринку — і банківського, і небанківського, всіх тих, хто надає кредити.
Цікавий факт. За підсумками 2017 року лише небанківський фінансовий сектор вніс до державного бюджету понад 5,5 млрд гривень у вигляді податків. Підкреслюю, що йдеться лише про податки! Також велика кількість людей (близько 65 тис.), які працюють у секторі, регулярно отримували зарплату. А споживачі — необхідні їм фінансові послуги.
Лише 2017 року небанківський фінансовий ринок видав кредитів на суму понад 35 млрд гривень; на 9,7 млрд гривень — послуг фінансового лізингу, а в цілому надав різного виду фінансових послуг на суму понад 215 млрд гривень.
Для себе ми називаємо цей законопроект «Про захист прав кредиторів». Він передбачає внесення змін до 9 різних законів.
Зрозуміло, що одним законом не навчити позичальників ставитися відповідальніше до кредитів, не навчити фінансовій дисципліні та багатьом іншим речам. Для цього потрібні роки. Та можна сказати, що з його ухваленням у кредитонадавача з’являються реальні важелі та механізми, що дозволяють йому почуватися більш захищеним на ринку фінансових послуг.
Поки що у нас більше опікуються споживачами та збільшують вимоги до кредиторів. Через такий перекіс ми втрачаємо інвесторів, кредитонадавачів.
— Які важелі в цьому законопроекті прописані?
— Зупинюся на головніших. Один із них стосується заставного майна. Пропонується ціла низка змін до Закону України «Про заставу», щоб підвищити відповідальність позичальника за виконання кредитних зобов’язань.
З’являється солідарна відповідальність боржників. Це дуже важливо. Трапляється, що позичальник втрачає джерело доходів, а члени його родини розводять руками — мовляв, за законом ми не несемо солідарної відповідальності за його зобов’язання. Тепер ситуація кардинально змінюється.
У законопроекті прописано й механізми поруки. Банки раніше часто висували вимоги, щоб у позичальника були 1–2 поручителі. І люди, які ними ставали, не замислювались, яку відповідальність беруть на себе.
А тепер, коли вони ставитимуть свій підпис під кредитним договором, то повинні розуміти, що у випадку, якщо позичальник виявиться неспроможним погасити кредит, вони змушені будуть це зробити за нього.
Пропонуються цікаві правки стосовно спадкоємців. Я недавно дізналася про те, що у Франції спадкоємець може отримати нерухомість за однієї умови, якщо сплатить державі 50% її оціночної вартості. Погодьтеся, сума величезна!
Більше того, для сплати дається певний термін. Якщо спадкоємець не вклався в нього, якщо не захотів чи вважав непотрібним зробити цей обов’язковий платіж, то нерухомість переходить у власність держави.
У нас не прийнято, щоб спадкоємці несли відповідальність за кредитами. У нас спадок оцінюється як актив, а не як зобов’язання. Але так не має бути.
Далі передбачаються зміни до закону про іпотеку. Чіткіше прописані певні вимоги — коли починається погашення заборгованості, коли переходять права власності.
Сьогодні багато людей вкладають вільні гроші в нерухомість. Приміром, купують одразу кілька квартир у новобудові. Будинок зданий, одні люди починають робити ремонти, заїжджати, а інші сидять і чекають вдалого продажу придбаних квартир. І оскільки вони не збираються мешкати в цьому будинку, то не хочуть платити за опалення, за обслуговування прибудинкової території, роботу ліфтів тощо.
І вже є такі прецеденти, коли забудовники намагаються знайти для цих квартир нових господарів, а попереднім повернути раніше вкладені гроші. Це дуже невигідно інвестору, бо проти нього працюють такі фактори, як нестійкий валютний курс, інфляція...
До речі, дуже багато такої проблемної нерухомості йде за іпотечним кредитуванням. Ці питання треба узгоджувати.
— Чи спроможні ці важелі стабілізувати ситуацію на ринку кредитування?
— Вони підштовхнуть до вирішення багатьох питань. За оцінками нашої Асоціації, партнерів, з якими ми працюємо, це буде серйозний перший крок на зниження кредитних ставок.
Ринок дуже гнучкий, дуже мобільний. Уявімо, що ви і я даємо кредити. Я порахувала та зрозуміла, що можу суттєво знизити відсоток за ними. При цьому в мене більше повернення, менше заборгованості. І найголовніше — у мене є механізми та важелі повернення. Я опускаю ставку.
А ви продовжуєте тримати ту саму? Ні, ви не зможете, бо до мене підуть клієнти, а до вас — ні.
Насправді треба визнати, що цей законопроект дуже прогресивний. Зокрема, це стосується нотаріату. Так, нотаріус може зробити напис, що в разі неповернення кредиту заставне майно переходить до кредитора. І тоді можна обійтися без затяжних судових розглядів та фінансових витрат, які вони передбачають. Це значно прискорить процес вирішення питань із проблемними кредитами.
— Чи встановить законопроект № 6027 паритет між позичальниками та кредиторами?
— З ухваленням цього законопроекту у кредиторів з’являється більше прав, а у позичальників — принаймні якісь обов’язки. Нам не обійтися без такого паритету, бо кредитори завжди зацікавлені у добросовісних позичальниках, а ті — в надійних кредиторах. Адже якщо через свою незахищеність інвестори підуть із ринку, кредити видавати буде просто нікому.
Сергій ГЕРАСИМЕНКО,
Національний прес-клуб
«Українська перспектива»
