Грізний меч— надійний щит
Це особливе конструкторське бюро, яке при його народженні 10 квітня 1954-го отримало своє перше наймення — ОКБ-586, тоді (й ще багато років потім), як і розташований на спільній території ракетний завод № 586 (створений кількома роками раніше за рахунок докорінного перепрофілювання тамтешнього автомобілебудівного підприємства), були суперсекретними, оскільки вони займалися розробкою та виробництвом саме бойових ракет, котрі являли собою надійний щит для оборони держави і в той же час — грізний меч у Ракетних військах стратегічного призначення, бо служили пересторогою для потенційних противників.
А утворили ОКБ-586 у 1954 році на базі відділу головного конструктора згаданого вже заводу № 586, де розгорталося серійне виробництво деяких типів ракет, створених у Підмосков’ї в ОКБ-1, очолюваному Сергієм Корольовим. Проте вже тоді в Дніпропетровську у заводському відділі головного конструктора під керівництвом Василя Будника, не обмежуючись супроводом виробництва корольовських ракет, виявили ініціативу й розпочали передпроектні опрацювання щодо розробки майбутньої власної ракети Р-12, яка працювала б на висококиплячих компонентах палива, могла б перебувати на бойовому чергуванні у заправленому стані, мала б автономну систему управління і більшу дальність стрільби.
Начальником і головним конструктором новоствореного ОКБ-586 Міністерство оборонної промисловості призначило досвідченого фахівця та організатора Михайла Янгеля (який до того працював директором, а згодом головним інженером провідного у цій галузі науково-дослідного інституту — НДІ-88), а його першим заступником — Василя Будника, завдяки чому в ОКБ сформувався потужний творчий тандем.
Наприкінці 50-х та на початку 60-х років XX століття в ОКБ-586 під керівництвом Михайла Янгеля створили перше покоління дніпропетровських бойових стратегічних ракет — Р-12 (8К63), Р-14 (8К65) і Р-16 (8К64), які виготовляли на заводі № 586 (звільненому на той час від виробництва корольовських Р-1, Р-2 та Р-5М).
За створення ракети Р-12 головному конструктору ОКБ Михайлу Янгелю та його першому заступнику Василю Буднику було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а згодом вони та деякі їхні колеги стали лауреатами Ленінської премії.
На тому шляху народження все більш досконалих ракетних комплексів траплялися, на жаль, не тільки переможні успіхи, але й аварії створюваної нової техніки, процес відпрацювання і випробувань якої не буває безхмарним. Зокрема, великою трагедією була катастрофа, яка сталася 24 жовтня 1960 року на стартовому майданчику № 41 полігону Тюра-Там (того, котрий із часом перетворився на всесвітньо відомий космодром Байконур).
Там при підготовці до випробного пуску першої міжконтинентальної балістичної ракети Р-16 через похибку в одній із систем (розробки харківського КБ) несанкціоновано й раптово запрацював двигун другого ступеня. Це спричинило вибух і сильну пожежу, в страшному вогні якої загинули (хто безпосередньо згорів на місці, а хто потім помер у госпіталях) 92 людини — військові та цивільні фахівці з різних організацій і підприємств, в тому числі й шестеро з ОКБ-586...
Після з’ясування причин тієї аварії творці Р-16 ретельно доопрацювали ракету, успішно провели її льотні випробування, що дало змогу прийняти ці комплекси на озброєння. А дещо раніше Ракетні війська стратегічного призначення отримали від промисловості ракети Р-14.
Ці та інші ракети народжувалися, удосконалювалися, випробувалися і йшли у серійне виробництво в постійній творчій співдружності двох колективів — ОКБ-586 та заводу № 586, а ті їхні керманичі — відповідно, Михайло Кузьмич Янгель і Олександр Максимович Макаров, чиї імена нині носять підприємства, були зразком не тільки плідної професійної співпраці, а й людських дружніх стосунків двох непересічних особистостей.
Протягом 60-х років XX століття в ОКБ-586 було створено друге покоління бойових комплексів — кілька варіантів важкої міжконтинентальної ракети Р-36, яку розробили у трьох модифікаціях. Одна з них, яку конструктори позначили індексом 8К67, мала головну частину з бойовим моноблоком. Другу (8К69) було оснащено орбітальною головною частиною: тож з’явилася можливість доставляти бойовий блок до цілі з орбіти штучного супутника Землі — на необмежені відстані й з різних напрямів. А третя (8К67П) стала першою в СРСР міжконтинентальною ракетою з головною частиною, яка розділялася, несучи одразу три бойових блоки, й завдяки цьому могла вразити три різні цілі.
У жовтні 1966-го ОКБ-586 було перейменовано й воно стало конструкторським бюро «Південне». Його постійний партнер — завод № 586 теж отримав тоді нову назву — «Південний машинобудівний завод».
На різних космічних орбітах
Доленосне значення для колективу конструкторського бюро та перспектив його розвитку мали закладені головним конструктором Янгелем основи космічної діяльності КБ. Саме Михайлу Кузьмичу належить авторство концепцій розробки конверсійних ракет-носіїв космічного призначення на базі раніше створених бойових ракет та конструювання уніфікованих космічних апаратів для різних цілей їх використання. Зокрема, на початку 60-х років народжена у Дніпропетровську бойова ракета Р-12 дала путівку в життя створеній у тому ж КБ ракеті-носію «Космос» (11К6З), а бойова ракета Р-14 — ракеті-носію «Космос-2» (11К65).
16 березня 1962 року з полігона Капустин Яр створеною і виготовленою у Дніпропетровську ракетою-носієм «Космос» було успішно виведено на навколоземну орбіту дніпропетровський супутник з індексом ДС-2 (через тотальну засекречуваність його було подано у тодішніх засобах масової інформації як «Космос-1») — перший космічний апарат, розроблений в ОКБ-586. А у липні того ж 1962-го в ОКБ сформували спеціалізований підрозділ для розробки космічних апаратів, протягом п’ятнадцяти років очолюваний В’ячеславом Ковтуненком.
Ці роботи розпочалися з великої серії супутників «Космос», котрі мали наукове, моніторингове, військове та інше призначення. В основу дніпропетровських супутників їхні творці заклали принципи уніфікації конструкцій систем обслуговування, використання єдиного корпусу та стандартного складу службових систем, загальної схеми управління бортовою апаратурою та єдиної системи енергоживлення. Все це дозволило вперше у світовій практиці налагодити серійне виробництво космічних апаратів.
Улітку 1964-го було прийнято урядову постанову щодо робіт, спрямованих на дослідження Місяця і космічного простору, якою передбачалося створення потужної ракети Н-1 та космічного корабля Л-3, призначених для здійснення пілотованої експедиції за маршрутом Земля — Місяць — Земля.
У цій великій комплексній програмі, де були задіяні дуже багато організацій і підприємств, колективу ОКБ-586 доручили розробку для Н-1 — Л-3 так званого боку Є — злітно-посадочного модуля майбутнього місячного корабля. Дніпропетровці не лише створили цей блок Є, а й здійснили його успішні випробування. Проте сама ракета Н-1, створена у корольовському ОКБ-1, яка мала стати основою грандіозного проекту, виявилася ненадійною: усі чотири її пуски завершилися аваріями, а згодом усю цю програму закрили.
Друга половина 60-х років принесла вихід дніпропетровських творців ракетно-космічної техніки та її виробників на різні напрями міжнародного співробітництва, перш за все — за програмою «Інтеркосмос». У ній у кооперативній співпраці брали участь наукові організації СРСР, Болгарії, В’єтнаму, Куби, Монголії, Німецької Демократичної Республіки, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини. А згодом дніпропетровці розпочали роботи і за проектами для інших країн — Франції, Індії, Австрії, Швеції тощо.
У 1976-му урядовою постановою конструкторське бюро «Південне» отримало завдання на розробку космічної системи морської розвідки та протикосмічної оборони, в якій намічалося використовувати ракети-носії, створювані на базі міжконтинентальної ракети Р-36, і космічні апарати, за індексами яких в одних випадках стояла мета щодо ведення розвідувальних заходів із космосу, а в других — можливість у разі потреби знищувати супутники противника в космосі.
Виконуючи ці та деякі інші програми, дніпропетровці створили надійні двоступеневі ракети-носії «Циклон-2» (11К69) та «Циклон-2А» (11К67).
Янгелівський творчий заповіт
У серпні 1969-го на засіданні Ради оборони, яке відбулося в Криму поблизу Ялти, де розглядали різні концепції розвитку вітчизняної бойової ракетної техніки, головний конструктор і начальник КБ «Південне» академік Михайло Янгель у своїй доповіді вперше презентував п’ять актуальних принципів побудови перспективних стратегічних ракетних комплексів.
Цими принципами передбачалися: високий ступінь захищеності ракет на весь період їхнього перебування на бойовому чергуванні у шахтних пускових установках; застосування головних частин, що розділяються на кілька бойових блоків, — як засіб нанесення високоефективних ударів по противнику; мінометний старт — як напрям впровадження індустріальних методів спорудження комплексів; подовження гарантійних термінів перебування ракет на бойовому чергуванні; забезпечення автономності під час експлуатації.
Пропозиції, висловлені Михайлом Кузьмичем, були схвалені на найвищому державному рівні, і розпочалася їх практична реалізація.
А 25 жовтня 1971-го в Москві під час урочистого вшанування видатного конструктора ракетно-космічної техніки Михайла Янгеля з нагоди його 60-річчя він раптово помер: його життя обірвав п’ятий за ліком інфаркт. Так завершився янгелівський етап у діяльності КБ «Південне», який тривав 17 років, але не обірвалася творча естафета.
Через кілька днів керівником конструкторського бюро «Південне» призначили Володимира Уткіна, котрий до цього пройшов у тому КБ усі сходинки шляху зростання від звичайного інженера-конструктора (на початку 50-х років) до першого заступника головного конструктора ОКБ (з 1967-го). На той час Володимир Федорович уже був лауреатом Ленінської премії (за участь у розробці ракети Р-16У) і удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (за створення балістичного і орбітального варіантів ракети Р-36).
У 70-ті роки під керівництвом головного (надалі — генерального) конструктора Уткіна в КБ «Південне» створювали міжконтинентальні балістичні ракети третього покоління. До них належали комплекс Р-36М (із важкою ракетою 15А14) і комплекс МР-УР100 (з легкою ракетою 15А15). Наприкінці 1975-го обидва ракетних комплекси були прийняті на озброєння. Групу творців цих ракет згодом відзначили Ленінською премією. Провідні фахівці КБ Борис Губанов і Михайло Галась стали Героями Соціалістичної Праці, а очільник конструкторського бюро Володимир Уткін отримав це почесне звання вдруге.
Через кілька років (у 1980-му) Ракетним військам стратегічного призначення передали на озброєння створені у Дніпропетровську ще більш досконалі комплекси з поліпшеними техніко-тактичними характеристиками: Р-36М УТТХ (із важкою ракетою 15А18) і МР-УР100 УТТХ (із легкою ракетою 15А16). Серед тих, кого за ці розробки відзначили званням Героя Соціалістичної Праці, був конструктор і вчений із КБ «Південне» Юрій Сметанін.
