За трирічний період президентами ДП «Антонов» один за одним були Михайло Гвоздьов, Олександр Коцюба і Олександр Кривоконь (на цю посаду їх призначало керівництво «Укроборонпрому» — державного концерну, в систему якого серед інших входить (з травня 2015-го) ДП «Антонов»).
Аж ось стало відомо, що там відбулися чергові зміни, внаслідок яких Олександр Кривоконь пішов із посади президента підприємства.
Генеральний директор ДК «Укроборонпром» Павло Букін представив колективу «Антонова» нового очільника — Олександра Донця. Той, у свою чергу, подякував керівництву «Укроборонпрому» за довіру й висловив готовність до продовження плідної взаємодії задля вирішення ключових питань розвитку державного підприємства «Антонов».
Новий очільник «Антонова»: хто він і звідки?
Олександру Дмитровичу Донцю йде 53-й рік: він народився у Києві в лютому 1966-го. У 1988-му закінчив КІІЦА — Київський інститут інженерів цивільної авіації (так тоді називався вищий навчальний заклад, який нині має наймення Національний авіаційний університет. — В. Ф.) й отримав диплом за спеціальністю «Технічна експлуатація літальних апаратів».
Свою трудову діяльність він розпочав в Авіаційному науково-технічному комплексі імені О. К. Антонова в 1988 році — інженером з експлуатації літаків на розташованій поблизу Гостомеля, що на Київщині, льотно-випробувальній базі АНТК.
Там пройшов шлях від рядового інженера до головного інженера цієї бази. Надалі, у період з червня 2007-го до жовтня 2008-го, очолював роботу київського авіаційного заводу «Авіант».
Де працював Донець у період між жовтнем 2008-го і 2014 роком, у доступному біографічному резюме Олександра Дмитровича не повідомляється (кажуть, що на адміністративних посадах у Києві. — В. Ф.).
У 2014-му він став генеральним директором державного авіаційного підприємства «Україна» (літаки цієї авіакомпанії перевозять високопосадовців нашої країни. — В. Ф.).
З вересня 2015-го по листопад 2016-го працював у системі ДП «Украерорух» (це — державне підприємство з обслуговування повітряного руху в Україні) — директором його авіакомпанії та помічником директора «Украероруху».
З грудня 2016 року (на той час президентом ДП «Антонов» був Олександр Коцюба) Олександр Донець став віце-президентом цього державного підприємства з виробництва — й на цій посаді працював і тоді, коли його президентом у серпні 2017-го було призначено Олександра Кривоконя (котрий змінив Олександра Коцюбу), й до кінця травня 2018-го.
Уточнення і коментарі до біографічного резюме
При ознайомленні з наведеним вище біографічним резюме Олександра Донця перш за все вбачається те, що він, на відміну від трьох попередників на посаді президента ДП «Антонов» — Михайла Гвоздьова, Олександра Коцюби та Олександра Кривоконя, має авіаційну освіту і чималий за часом стаж праці в авіабудівній та авіаційній галузях. Але...
Проте, мабуть, варто звернути увагу на те, що і за конкретною спрямованістю вищої освіти, отриманої Донцем у Київському інституті інженерів цивільної авіації (спеціальність «Технічна експлуатація літальних апаратів»), і за специфікою його роботи у 1988–2007 роках на різних посадах у льотно-випробувальній базі Авіаційного науково-технічного комплексу імені О. К. Антонова (де, як відомо, окрім льотних випробувань нових літаків, базуються й «Руслани» та інші крилаті машини «Авіаліній Антонова» — транспортного підрозділу державного підприємства), Олександр Дмитрович займався саме питаннями експлуатації літаків.
Тобто він і за освітою, і за профілем роботи не авіаконструктор, а експлуатаційник — фахівець з експлуатації авіаційної техніки — й не займався її створенням (тобто проектно-конструкторськими роботами).
Саме експлуатацією літаків Донець опікувався як в АНТК імені О. К. Антонова (1988–2007), так і на керівних посадах в авіакомпаніях (2014–2016).
Що ж до його праці як очільника київського авіаційного заводу «Авіант» (червень 2007-го — жовтень 2008-го), то варто зазначити, що той час був одним з етапів досить тривалого періоду, коли при різних керівниках це авіабудівне підприємство перебувало у занепаді з чималими боргами та збитками.
Саме така ситуація згодом призвела до того, що рішенням уряду України завод «Авіант» — з метою виведення його з важкої кризи — було у 2009 році приєднано до ДП «Антонов».
Й, нарешті, стосовно періоду з грудня 2016-го по травень 2018-го, коли Олександр Донець був на державному підприємстві «Антонов» віце-президентом із виробництва.
У пресі (й, зокрема, у «Демократичній Україні») неодноразово згадувалося, що протягом трьох років (2015–2018) хоча різні очільники «Антонова» декларували своє прагнення розгорнути на підприємстві серійне виробництво літаків різних типів, але й досі його на «Антонові» по суті, на жаль, немає — ані спорудження серійно пасажирських лайнерів, ані іншої авіаційної техніки з фірмовою маркою «Ан».
Що ж до нових типів літаків, то за згаданий трирічний період з’явився хіба що демонстраційний зразок багатоцільового «Ан-132D», створений за домовленістю про співпрацю «Антонова» з партнерами із Саудівської Аравії (перспективи серійного виробництва літаків «Ан-132» поки що туманні).
Дослідний зразок нового транспортного літака «Ан-178», нагадаємо, було створено ще у ті часи, коли державним підприємством «Антонов» керував його президент — генеральний конструктор Дмитро Ківа.
Свій перший випробувальний політ цей «Ан-178» здійснив 7 травня 2015-го (тобто ще до того, як на початку червня того ж року «Укроборонпромом», підтриманим «нагорі», було розділено на «Антонові» посаду президента — генерального конструктора на дві окремі, а десь через рік зовсім скасовано як таку посаду генерального конструктора на цьому підприємстві). І коли на «Антонові» розпочнеться серійне виробництво літаків «Ан-178», невідомо.
...Незабаром — у другій половині липня 2018 року — у Фарнборо, що неподалік від столиці Великобританії Лондона, працюватиме один із двох найбільших у світі міжнародних авіаційних салонів, в якому традиційно й вже досить давно бере участь і український «Антонов».
То що ж зі своїх творінь демонструватиме підприємство цього разу у Фарнборо? Хіба що згаданий дослідний зразок транспортного «Ан-178»? Чи, може, демонстраційний «Ан-132D»?
Дивні «закономірності» кадрової політики
Отож, як ми з’ясували, протягом усього чималого часу праці (після закінчення вищого навчального закладу) в авіабудівній і авіаційній галузях Олександр Донець або працював у сфері експлуатації літаків, або тим чи іншим чином займався питаннями їх виробництва.
Але ж у великому й багатогранному комплексі, яким є «Антонов», головним є не серійне виробництво (при всій його важливості), а саме проектно-конструкторські і науково-дослідні роботи, спрямовані на створення нових типів і модифікацій перспективної авіаційної техніки та її модернізацію (для чого й існує один з основних підрозділів цього державного підприємства — його дослідно-конструкторське бюро).
І високоефективно керувати такою специфічною діяльністю, не будучи за фахом авіаконструктором, навряд чи можливо. Але ж Олександр Дмитрович — аж ніяк не авіаконструктор.
А оскільки Донець (як і три його попередники на посаді президента ДП «Антонов» — Гвоздьов, Коцюба, Кривоконь) є призначенцем «Укроборонпрому», то стає зрозумілим, що цей державний концерн, як і раніше, сповідує досить дивні, м’яко кажучи, «закономірності» своєї кадрової політики.
Судячи з усього, «Укроборонпром» і надалі зовсім не збирається відновлювати на «Антонові» посаду генерального конструктора. Адже свого часу ліквідовувалася ця посада «Укроборонпромом» не лише щодо певної персоналії, а взагалі як така інституція.
До речі, ще один вельми красномовний нюанс. Як нам стало відомо, серед перших кадрових рішень Олександра Донця як президента ДП «Антонов» виявилося повернення нині на це державне підприємство — на посаду радника президента — Олександра Коцюби — саме того, який свого часу, коли був президентом «Антонова», у грудні 2016-го зробив Олександра Донця одним із віце-президентів. Коментарі тут, як то кажуть, зайві...
Тільки от виникає закономірне запитання: що ж може порадити президенту ДП «Антонов» Олександру Донцю такий його радник, як Олександр Коцюба?
Хіба що стосовно тих «структурних реорганізацій», під приводом яких у часи, коли президентом «Антонова» був саме Олександр Коцюба, здійснювалася спроба (на щастя, невдала) юридично від’єднати від цього державного підприємства його транспортний підрозділ — «Авіалінії Антонова».
Котрий певними колами розглядається як потенційно привабливий і фінансово ласий бізнесовий актив, котрий бажано було «опанувати»?
Навіщо повторювати сумний російський досвід?
Повертаючись до теми щодо здійсненої у 2016 році ліквідації на «Антонові» посади генерального конструктора і подальшого несприйняття цієї інституції керівництвом «Укроборонпрому» і тими, хто його підтримує «нагорі», мабуть, варто навести тут деякі конкретні хронологічні порівняння.
Ось як протягом 69 років (1946–2015) функціонувала організація, котра, залишаючись стабільною і неухильно розвиваючись, у різні часи мала різні назви — Дослідне конструкторське бюро (ДКБ-153), «Київський механічний завод», Авіаційний науково-технічний комплекс (АНТК) імені О. К. Антонова, державне підприємство «Антонов», послідовно очолювалася досвідченими й знаними авіаконструкторами.
38 років (1946–1984) організацією керував видатний творець авіаційної техніки Олег Антонов (спочатку як головний, а згодом як генеральний конструктор).
21 рік (1984–2005) — генеральний конструктор Петро Балабуєв (який до цього був першим заступником Олега Антонова).
10 років (2005–2015) — генеральний конструктор Дмитро Ківа (який був один із заступників Олега Антонова, а згодом — першим заступником Петра Балабуєва).
Цим забезпечувалося не тільки створення за майже сім десятків років понад ста типів і модифікацій пасажирських, транспортних, військово-транспортних, спеціалізованих і багатофункціональних літаків, але й головне — спадкоємність у керівництві колективом та творчий мікроклімат у ньому.
А для порівняння — деякі цифрові характеристики з того трирічного періоду (2015–2018), коли державним підприємством керували згадані менеджери на посаді президента ДП «Антонов»: Михайло Гвоздьов — лише дванадцять місяців (з червня 2015-го до червня 2016-го); Олександр Коцюба — чотирнадцять із половиною місяців (з червня 2016-го до середини серпня 2017-го); Олександр Кривоконь — тільки дев’ять із половиною місяців (із середини серпня 2017-го по травень 2018-го).
То мимоволі постає запитання: про яку державницьку кадрову політику у цій важливій сфері може йтися?
Мабуть, тут варто нагадати, що вже є повчальний досвід подібної кадрової політики в авіабудівній галузі Російської Федерації. Там свого часу керівництво такими відомими у світі фірмами, як «Туполєв», «Ільюшин», «Яковлєв», передали від генеральних конструкторів авіаційної техніки до рук менеджерів — і це згодом призвело до помітного занепаду цивільного літакобудування в Росії.
Тож навіщо у нас в Україні вже протягом кількох років повторюють сумний і непродуктивний російський досвід?
Коли скінчаться поневіряння високотехнологічних галузей?
На превеликий жаль, вітчизняне авіабудування (й, зокрема, його флагман — «Антонов») — не єдина високотехнологічна галузь в Україні, яка ще має гідний потенціал і конкурентоспроможність у світі, але потерпає через негативне ставлення до неї з боку державної влади (при публічному декларуванні підтримки).
Ще одним подібним прикладом може служити і українська ракетно-космічна галузь. Зокрема, на її потреби у держбюджеті на 2018 рік спочатку передбачалося виділити 787 мільйонів гривень. Але між першим і другим читаннями у Верховній Раді України законопроекту про держбюджет-2018 цю (досить скромну) суму суттєво скоротили (зменшивши на 700 мільйонів і залишивши... 87 мільйонів гривень).
Але ж зрозуміло, що держава просто не може гідно існувати без сильної економіки. Піднести ж на належний рівень вітчизняну економіку може перш за все промисловість, а в ній — такі її високотехнологічні галузі, як авіабудівна, ракетно-космічна тощо.
А нині складається гірке враження, що, гноблячи ці високотехнологічні галузі, хочуть перетворити Україну на чийсь аграрно-сировинний придаток...
Вадим ФЕЛЬДМАН
