До Женеви з... «кравчучкою»
Про свою поїздку на престижну Міжнародну виставку винаходів у Швейцарії Василь Рудаков розповідає своїм знайомим з певною долею гумору. Йому дуже кортіло взяти участь у цьому заході. Тим більше, що він таки отримав запрошення від організаторів виставки, після того, як відправив до Женеви всі документи на свій двигун, який назвав «РУДВАС». У тому числі — і патент на його винахід.
Та коли пенсіонер почав збирати документи, які разом із заявкою мав подати для участі у виставці, зрозумів, що це «задоволення» не з дешевих. Приміром, потрібно було не лише зробити безліч ксерокопій, а й геть усе перекладати. Довелося наймати перекладача — знавця технічної термінології.
Зараз Василь Петрович зізнається, що навіть не плекав надії, що його — нікому не відомого в Європі винахідника-самоучку, який сконструював унікальний мотор на базі двигуна від звичайного скутера, запросять на престижну виставку. Тож коли отримав запрошення, дуже зрадів. Але дочитавши папірця, зніяковів: організатори виставки разом із запрошенням надіслали і рахунок на оплату послуг. Зокрема, за шість квадратних метрів площі у салоні, які виділяли полтавському новатору, пенсіонер мав сплатити 1500 доларів США.
І хоча «експонат» полтавця не потребував стількох квадратних метрів, торгуватися з іноземцями було б неввічливим з його боку. Довелося шукати гроші. Охочих допомогти «кулібіну» в Полтаві не знайшлося. Тому, аби сплатити внесок за участь у виставці, оформити закордонний паспорт та оплатити інші витрати, пов’язані з перельотом, проживанням та харчуванням у Швейцарії, пенсіонеру довелося продати дачну земельну ділянку. Шести тисяч «зелених» вистачило на те, щоб технічний світ дізнався про винахід полтавця, котрий у Женеві завоював бронзову медаль у престижному виставковому класі «А» (техніка і промисловість), де свої доробки демонстрували 117 маститих винахідників із промислово розвинутих країн світу.
До речі, до Женеви Василь Рудаков прилетів із не менш дивним національним українським винаходом — «кравчучкою», за допомогою якої транспортував свого «РУДВАСа», чим дуже здивував пасажирів європейського аеропорту, котрі роздивлялися екзотичну «кравчучку» з непідробним інтересом.
У Швейцарії двигуном полтавського винахідника, через його конструктивну простоту та економічність, зацікавилися представники Франції, Південної Кореї, Тайваню, Росії. Але далі інтересу та урочистої церемонії нагородження справа на пішла: пропозицій щодо співпраці полтавський «кулібін» не отримав. Один із представників німецької фірми, який не приховував свого захоплення вдалим технічним рішенням Василя Петровича, відверто сказав йому: «Хай ваш двигун стане навіть найкращим, але все одно його ніхто не складатиме і не використовуватиме, адже в такому разі необхідно буде закрити половину заводів у світі, які складають традиційні автомобільні двигуни. А хто на це піде? Усі плани вже затверджено на сім років наперед. Крім того, кожна фірма прагне використовувати лише власні винаходи, а якщо чужі — то лише від винахідників зі світовим ім’ям та готовим промисловим сертифікованим зразком».

Усе геніальне просте
«Головна ідея мого двигуна — хід прямолінійного поршня, — пояснює принцип роботи «РУДВАСа» його винахідник. — Оскільки головною вадою традиційних двигунів є кривошипно-шатунний механізм, через який губиться до 30% потужності й обмежуються обороти до 9000–10000 на хвилину, я вирішив узагалі відмовитися... від колінчатого валу».
Напевне, немає сенсу більш детально розповідати читачам про принцип роботи дивного винаходу полтавського новатора та забирати час тлумаченням технічних тонкощів, бо це зацікавить лише фахівців. Варто лише зазначити, що замість традиційного для двигунів внутрішнього згоряння колінчатого валу з маховиком назовні, Василь Рудаков розмістив маховик без колінчатого валу всередині поршневої машини (саме так в патенті названо винахід полтавця.— Авт.).
Коли креслення нарешті було зроблено й усе прораховано, постало питання: де скласти двигун? Своєї майстерні та потрібного обладнання у винахідника не було. Для початку Василь Петрович вирішив переробити за своїми кресленнями двигун звичайного скутера, що спрощувало подальшу розробку нового двигуна.
«Матеріалізувати ідею виявилося дуже важкою справою, — розповідає винахідник про процес створення поршневої машини. — В умовах домашньої майстерні виготовити деталі виявилося неможливим. Довелося шукати спеціалістів на заводах. Але, як з’ясувалося, знайти нині кваліфікованого токаря або шліфувальника навіть в обласному центрі — теж нелегке завдання. Підприємства давно розвалилися, спеціалісти втратили роботу і, згодом, кваліфікацію. Тому «РУДВАС» народжувався в титанічних муках і потребував великих грошей».
Але, як відомо, дорогу долає той, хто йде. До Женеви Василь Рудаков повіз двигун, який надійно працював і під час випробувань довів свої переваги над традиційними поршневими моторами. Уже після виставки, повернувшись додому, полтавський «кулібін» допрацював свого «РУДВАСа» і запатентував другу його модель. Більш економну і надійну. І з деякими технічними удосконаленнями, що дозволило при однаковому розмірі маховика збільшити робочий хід поршня на 20%. Це дало змогу збільшити об’єм і, відповідно, потужність двигуна.
Від новаторських ідей у нас чекають лише швидких грошей...
«РУДВАС», який довів технічному світові свою працездатність і унікальність, нині існує в єдиному екземплярі й припадає пилом в сараї пенсіонера. Шкода, констатує Василь Петрович, але в Україні його винаходом ніхто не зацікавився. Усі, хто міг би профінансувати серійний випуск двигуна, хочуть заробляти гроші в менш клопітний спосіб: купив — «накрутив» — продав — отримав шалені «бабки». Правда, один із російських бізнесменів пообіцяв полтавському «кулібіну» 40000 доларів США на подальшу розробку «РУДВАСа», але через економічну кризу справа далі обіцянок не пішла.
«У мене склалося враження, що в Україні винахідників тримають за диваків, котрі одержимі нікому не потрібними ідеями, — із сумом констатує полтавський конструктор. — Це тому, що в Україні бізнес і держава не працюють на перспективу, а використовують лише те, що може дати швидкий прибуток. Це крок у нікуди, адже без модернізації виробництва, додаткових витрат на новітні технічні рішення, котрі окупляться тільки через кілька років, наша країна ніколи не стане сучасною індустріальною державою».
Попри невдачу, конструктор не склав рук і продовжив удосконалювати своє дітище. Уже з’явився «РУДВАС» третьої та четвертої модифікацій. Машина третьої модифікації обладнана додатковим пристроєм для зміни ступеня стиснення, що дозволяє використовувати різні сорти палива і можливість змінювати об’єм циліндра. Це дозволило раціонально використовувати паливо при різних навантаженнях. У четвертої моделі «РУДВАСа» розподільний вал взагалі відсутній. Його функцію виконує центральний вал за рахунок використання паза овальної форми. При цьому за один оборот вала відбувається чотири такти роботи двигуна.

Навіть «золото» не допомогло «РУДВАСу» зіп’ятися на ноги
І все ж інтерес до винаходу полтавського конструктора не згаснув. Одна з харківських фірм вирішила ризикнути і допомогти його «просуненню». Харків’яни відправили «РУДВАС» на ІХ Міжнародний салон винаходів та новітніх технологій «Новий час», який проходив у Севастополі у вересні 2013 року.
Презентував поршневу машину її конструктор. І небезуспішно. Новинка зацікавила не лише інженерів, а й журналістів. Один з інформаційних севастопольських телеканалів розповів про незвичайний двигун і провів інтерв’ю з його винахідником. 
Тепер полтавець працює над розробкою не менш унікальної машини — турбольоту. Його можна буде використовувати, приміром, для рятувальних операцій і евакуації людей із палаючих багатоповерхівок, для патрулювання охоронних природних зон або трубопроводів тощо. І навіть — як повітряне таксі. Полтавський «кулібін» знову у пошуках...

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, Полтава