Людина i право
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Жовтень 20, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 08 Листопад 2019 16:08

Відродити довіру до судів

Rate this item
(0 votes)

Україна має слабку й доволі корумповану судову систему, їй не довіряє більшість населення й бізнесу, констатують експерти Центру політико-правових реформ.

Напередодні Революції Гідності рівень довіри до судів в Україні був одним із найнижчих у світі й найменшим серед країн колишнього Радянського Союзу. За індексом сприйняття корупції у 2014-му наша країна була 142-ю зі 175 держав, у яких проводилося дослідження.
У нашому суспільстві домінували й продовжують домінувати переконання щодо корумпованості більшості суддів, залежності їх від політиків, олігархів, кругової поруки в судовій системі.

Після Революції Гідності парламент зробив три спроби для зміцнення довіри громадськості до судової влади, зокрема внісши зміни до Конституції задля втілення європейських стандартів, надавши суддям більшої автономії.
Однак заходи щодо зміцнення довіри впродовж останніх чотирьох років виявилися неефективними. Хоча певний прогрес може стати відчутним у більш віддаленій перспективі, сподіваються експерти.
Українські суди й надалі залишаються з найнижчими показниками довіри в Європі. За індексом сприйняття корупції торік Україна дещо піднялася — на 120 сходинку зі 180 держав, здебільшого завдяки законодавчим змінам, які ще не впроваджені повноцінно у життя.
У світі є суспільства з високим рівнем довіри до державних і суспільних інституцій, а є — з низьким. Нині наше суспільство належить до останніх, лише невелика кількість публічних інституцій користується довірою більшості населення.
Як свідчить опитування Центру Разумкова, це — волонтерські організації (їм довіряють 68% опитаних), Збройні Сили України (61%), церква (61%), Державна служба з надзвичайних ситуацій (57%), добровольчі батальйони (56%), Державна прикордонна служба. Судам довіряють лише 12% опитаних.
За даними Eurobarometer, найвищий у ЄС рівень довіри до судів у північних країнах, а також у деяких державах Центральної Європи — Данії (88%), Фінляндії (84%), Нідерландах (80%), Австрії (73%), Німеччині (70%).
Менше довіряють судам мешканці країн колишнього соцтабору — Болгарії (19%), Словенії (23%), Хорватії (24%). При цьому спостерігається подібне співвідношення між цими країнами і щодо рівня довіри до інших держінституцій, наприклад до парламенту, поліції. Щоправда, рівень довіри до парламенту й уряду в кожній конкретній країні помітно нижчий, аніж до суду, а до поліції — дещо вищий.

Традиції
Тож є суспільства, де держінституції користуються високою довірою (здебільшого це країни сталої демократії на Півночі Європи), та суспільства з низькою довірою до держінституцій (пострадянські країни).
Є різні пояснення цього феномена — вплив історії, геополітики, політичного режиму, соціальних потрясінь, релігії, рівня довіри між людьми, добробуту.
Нідерланди належать до країн із традиційно високим рівнем довіри до держінституцій, серед них суди на другому місці після поліції. Але голландські експерти вважають, що рівень довіри не є найважливішим показником успішності судової влади. Значно важливішим є порівняння довіри до різних інституцій у країні, а також динаміка довіри до певної інституції на певному тривалому проміжку часу.
«Абсолютний показник рівня довіри не скаже вам багато. Він часто залежить від моменту опитування та криз, які трапляються час від часу. Значно важливішими є тренди, які можна побачити лише на більш тривалому відрізку часу», — зазначає голова комунікаційного департаменту Ради юстиції Нідерландів Bart RiJs.
За даними Інституту соціології НАН України, довіра до судів до і після 2013-го перебувала на дуже низькому стабільному рівні (довіряли 5–7%).
На відміну від політичних органів (президент, парламент, уряд), рівень довіри до судів незалежно від країни виглядає відносно стабільним. Довіра до політичних органів змінюється від виборів до виборів (після виборів рівень високий, ближче до виборів знижується).
У Західній Європі рівень довіри до політичних органів зазвичай нижчий, аніж до судів. В Україні навпаки — політичні органи мають більшу довіру, ніж суди (крім передвиборчого періоду, коли рівень довіри до політичних органів може бути приблизно таким же, як і до судів).
Результати деяких досліджень свідчать, що у суспільствах із відносно високим рівнем довіри до судів люди, які мали досвід провадження справ у судах, схильні більше їм не довіряти, ніж ті, що не мали такого досвіду.
Цю тезу підтвердили голландські експерти, пояснюючи завищеними очікуваннями людей, які часто не виправдовуються під час судового провадження, зокрема через тривалість процесу, великі фінансові втрати. Проте в Україні рівень довіри до судів користувачів судових послуг вищий, ніж тих, хто не зіштовхувався із судами.
Вітчизняні експерти пояснюють цей феномен поганою репутацією судів, сформованою ЗМІ, поширеністю уявлень про суди як корумповані інституції. Наразі враження учасників проваджень можуть формуватися під впливом результату розгляду справ або залежати від рівня задоволеності від контакту із судом чи від процесуальної ролі учасника провадження.
Тобто занижені очікування перед контактом із судом іноді можуть бути перевершені під час такого контакту, якщо людина зіштовхується з ввічливим ставленням і її справа належно розглядається.

Потенціал
Незважаючи на поважність інституцій, які проводять соцдослідження в Україні, й однаковість запитань, вони часто показують різні результати. При цьому методології опитування цілком порівнянні (більше 2000 респондентів, похибка 2–3%, опитування в усіх регіонах).
Результати Інституту соціології НАНУ показують відносно стабільні показники низької довіри до судів за останні роки (5–7%), а результати Програми USAID «Нове правосуддя» — помітне (у три рази — з 5 до 16%) зростання довіри до судів упродовж останніх трьох років. Незважаючи на відмінності в цифрах у різних дослідженнях, загальний висновок у тому, що люди мало довіряють судам в Україні.
Експерти пояснюють низький рівень довіри до суду в нашій країні недовірою до влади загалом і особливими причинами: суди у нас користуються меншою довірою, ніж політичні органи. Цим Україна відрізняється від Західної Європи, де суди мають вищу довіру, ніж інші гілки влади.
Великий потенціал зміцнення довіри до українського суду в тому, що користувачі судових послуг більше довіряють судам, ніж ті, хто не був учасником судових процесів, зазначають експерти. Власний досвід може руйнувати стереотипи. Важливо, щоб досвід спілкування із судами був позитивним.
Серед інших важливих чинників експерти називають забезпечення процедурних гарантій. Зокрема, уважне заслуховування сторін із дотриманням рівності; прокладання чіткого містка між нормами права й фактами; зацікавленість у правді; шанобливе поводження з людьми. Правосуддя має не тільки вершитись, а має бути видно, як воно вершиться.
Важливим є й детальне обґрунтування, вмотивування кожного рішення. Люди повинні розуміти логіку аргументації судового рішення.
Фахівці, які надають судові послуги, є обличчям правосуддя. Саме вони найбільше впливають на формування авторитету судової влади, а відповідно й довіри до неї.
Щодо іміджу судової влади в Україні, то за опитуваннями Фонду «Демократичні ініціативи», поширеність корупції серед суддів визнали 85,2% опитаних, залежність суддів від олігархів — 67,2%, від політиків — 60,5%, ухвалення замовних рішень — 54,5%.
І саме ці чинники, на думку опитаних, найнегативніше позначилися на рівні довіри до суду. Тож в Україні був і залишається високим суспільний запит на очищення й оновлення суддівського корпусу.

Кадри
Протягом тривалого часу процедура заняття суддівських посад в Україні вважалася корупційною сферою. Голови судів підбирали кандидатів, яких потім проводили через процедури у кваліфікаційних комісіях та Вищій раді юстиції. Лише з 2010-го запровадили конкурс на посади судді в місцевих судах, хоча й він не проходив без маніпуляцій.
Із 2016-го, після конституційних змін, добір суддів судів усіх рівнів відбувається на конкурсних засадах. Щоб стати суддею місцевого суду, треба пройти відбірковий іспит (тестування), річну спецпідготовку й скласти кваліфікаційний іспит (тест і практичне завдання). До того ж потрібно мати п’ятирічний стаж роботи у галузі права.
Кандидатів до апеляційних судів, Вищого суду у справах інтелектуальної власності, Верховного Суду обирають після тесту на знання, виконання практичного завдання, психологічного тестування та співбесіди з Вищою кваліфікаційною комісією суддів (ВККС) за участі представників Громадської ради доброчесності.
До того ж додатково перевіряється відповідність кандидатів критеріям доброчесності й професійної етики. Але відсутній етап спецпідготовки. Претендувати на посади в апеляційних судах, у Верховному Суді можуть судді, адвокати й науковці, які мають тривалий стаж.
Торік було запроваджено особливу процедуру для формування Вищого антикорупційного суду. До оцінки знань і доброчесності кандидатів була долучена Громадська рада міжнародних експертів із 6 членів, рекомендованих міжнародними організаціями, яка на спільному засіданні з ВККС за результатами співбесіди могла припинити участь кандидата у конкурсі.
Позаторік було сформовано новий Верховний Суд. На жаль, недовіра до судів переноситься й на новостворені інституції. Під час конкурсу до нового Верховного Суду Громадська рада доброчесності виявила численні факти неправдивого декларування суддями майна, невідповідності стилю життя доходам, ухвалення політично вмотивованих рішень, грубого порушення прав людини. Але ці факти не стали на заваді призначенню багатьох кандидатів до Верховного Суду.
Експерти зазначають, що низьку планку доброчесності можна пояснити тим, що багато членів ВККС і Вищої ради правосуддя самі не відповідають цьому критерію. Ці органи не стали агентами змін, а, навпаки, законсервували негативні явища у судовій системі — кругову поруку, виконання політичних замовлень, толерування проявів недоброчесності.
Самі ці органи є продуктом такої системи, адже більшість у їхньому складі — судді, адвокати, делеговані їхніми ж колегами. Більшість українців не вірять в їхню спроможність давати незалежну оцінку своїм колегам і притягати до відповідальності за вчинені правопорушення.
Завдяки діяльності Громадської ради міжнародних експертів та її безпосередньої участі в ухваленні рішень фільтрування складу Вищого антикорупційного суду від недоброчесних кандидатів виявилось успішним.

Реформа чи не реформа?
Створення судової системи, яка користується довірою громадськості й відповідає її потребам, є частиною зобов’язань, узятих Україною під час вступу до Ради Європи. Але нещодавно цей орган висловив занепокоєння щодо ухвалення президентського законопроєкту «Про внесення змін у діяльність органів суддівського врядування», який передбачає реформу судової системи.
За закон 16 жовтня проголосували 236 нардепів, більшість від фракції «Слуга народу», проти висловилися представники «Голосу», «Європейської солідарності», «Опозиційної платформи За життя».
Згідно з документом скорочується склад Верховного Суду з 200 до 100 суддів, запроваджується новий порядок формування ВККС (зменшується кількість її членів із 16 до 12, які обиратимуться за результатами конкурсу, що проводитиметься за участю міжнародних експертів, забороняється обирати до ВККС колишніх членів Вищої ради правосуддя).
Крім того, передбачається створення при Вищій раді правосуддя Комісії доброчесності й етики. Цей орган відповідатиме за призначення й звільнення суддів, а також за покарання за дисциплінарні проступки.
Він складатиметься з представників Вищої ради правосуддя та з міжнародних експертів, які матимуть право вето. Закон збільшує список посад, на які поширюється люстрація, зменшує оклади суддів зі 150 тис. до 110 тис. грн.
У Раді Європі зауважують, що закон пропонує масштабні зміни, які можуть суттєво вплинути на незалежність судової системи, зокрема на статус і повноваження суддів, а також на певні процедури.
Посли ЄС і Канади теж розкритикували закон, вказали на безпідставне скорочення кількості суддів Верховного Суду й застосування люстрації до членів ВККС.
Суддя Конституційного Суду 2006–2015 років Віктор Шишкін зазначає, що судова реформа проходила у 2001-му та 2005-му. Тоді наша судова система дотягнулася до європейських стандартів судочинства, зокрема в апеляційних і касаційних судах, було ухвалено новий Процесуальний кодекс.
Проблеми люди пов’язують не із судовими організаціями, а з процедурами, судовими процесами. Судову реформу 2016-го Віктор Шишкін не вважає реформою, адже вона погіршила ситуацію з доступом простих громадян до правосуддя. Саме тоді суттєво підвищився судовий збір.
Очільниця Верховного Суду Валентина Данішевська, виступаючи 15 жовтня у парламенті, намагалася довести, що після обрання нового Президента й парламенту не можна одразу перезавантажувати Верховний Суд. У країні не вистачає 2 тис. суддів, 19,5 тис. ув’язнених чекають судових рішень.
Оцінити результативність цієї реформи можна буде через півроку-рік. Питання в тому, чи не скористаються окремі групи з оточення Президента можливістю зробити суди ручними, аби керувати іншими важливими інституціями чи напрямками економіки.

Олена КОСЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».