Від депутатських суперечок...
Запальна дискусія, яка розгорілася в парламенті під час обговорення документа, одразу перекинулася в суспільство, як тільки стало відомо про ухвалення закону. Думки висловлюються діаметрально протилежні.
Скажімо, заступник голови парламентського Комітету з питань антикорупційної політики Галина Янченко наголошувала саме на тому, що парламент підтримав закон про захист викривачів, які допомагатимуть правоохоронцям боротися з корупцією. Бо, мовляв, це соціальне зло настільки потужне, що долати його треба спільними зусиллями.
Аби не піддавати викривачів небезпеці, для них запроваджуються додаткові гарантії, додатковий юридичний захист. Ідеться не лише про можливість анонімно надавати правоохоронцям інформацію про корупціонерів, а й про правову та психологічну підтримку викривачів, про захист їхніх трудових прав і навіть надання охорони самим інформаторам та їхнім близьким у разі потреби.
Натомість у фракції партії «Європейська солідарність» розкритикували прийнятий Верховною Радою закон про викривачів корупції. На своїй сторінці у Facebook депутат Ірина Фріз написала, що закон «спотворили статтею про анонімних викривачів, яких правильніше назвати анонімними стукачами».
Нардеп не виключає, що проти будького може бути написана анонімна заява щодо корупційних дій, яка дефакто і деюре створюватиме підстави для відкриття кримінального провадження. Однак порушити справу за завідомо неправдиву інформацію проти аноніма немає жодної можливості. Тож анонімки можуть посипатися на опонентів, конкурентів, просто успішних людей.
Такої ж думки дотримується й народний депутат від «Батьківщини» Сергій Власенко, який так само називає схвалений документ законом «не про викривачів, а про стукачів». Нардеп побоюється, що це може повернути суспільство до часів СРСР, коли сусіди робили доноси один на одного через якісь образи, часто придумуючи звинувачення.
Такий діапазон думок призвів до того, що цілковито підтримала законопроект лише фракція провладної партії «Слуга народу». До неї доєдналися 15 депутатів від партії «Голос» та двоє від «Батьківщини». Не голосували або утрималися фракції «Опозиційна платформа — За життя» та «Європейська солідарність».
...до дискусійних змін
Судження як депутатів, так і аналітиків можуть бути суб’єктивними, тому найкраще сформувати власне враження про закон і визначитись особисто, брати чи ні участь у виведенні «на чисту воду» корупціонерів, які, обкрадаючи всіх нас, створили і продовжують підтримувати негативний імідж України у світі як однієї з найкорумпованіших країн.
Як сказано в законі, за донесення на корупціонера викривача мають винагородити. Але це трапиться лише тоді, коли грошовий розмір корупційного злочину або завдані від нього збитки державі у 5 тисяч і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на час вчинення злочину.
Щодо самого розміру винагороди за викриття топкорупціонерів, то вона становить 10% від грошового розміру предмета корупційного злочину або розміру завданих державі збитків від злочину. Оскільки прожитковий мінімум нині трохи перевищує 2 тис. грн, то йдеться про мінімальну суму в понад 10 млн. Винагорода в такому разі перевищить 1 млн грн.
Однак вона не може зростати безмежно. Ціна викривальницьких трудів не повинна перевищувати трьох тисяч мінімальних зарплат (4173 грн), тобто не перевалити за 12,5 млн. Якщо ж викривачів буде більше, доведеться ділитися «з урахуванням важливості повідомленої інформації».
Суд визначає конкретний розмір винагороди виходячи саме з важливості інформації, здобуття її не з публічних джерел, наявності фактів, які можна перевірити і які доводять обставини, що мають ознаки корупції.
У разі відсутності цих критеріїв суд може відмовити у виплаті винагороди. Щоправда, викривач має право оскаржити це рішення.
Не можуть претендувати на винагороду ті особи, що повідомили про корупційний злочин у рамках угоди зі слідством, є співучасниками корупційного злочину, про який повідомляють, або ж мали зробити офіційне повідомлення в межах своїх службових повноважень.
Заслужена винагорода виплачується з державного бюджету одразу після ухвалення обвинувального вироку суду. І це положення закону чи не найдискусійніше. Одні стверджують, що винагороду варто взагалі скасувати, бо, мовляв, вона підштовхує людину до корисливості, а не до виявлення своєї громадянської позиції. До того ж формує ще гірший імідж інформатора, ніж є нині.
Інші противники матеріальної винагороди викривачам «копають» глибше і кажуть, що нема досконалого механізму її обчислення. Є й такі критики, які радять віддячувати не з бюджету й не одразу після вироку суду, а вираховувати відсотки з поверненої суми.
У противників таких міркувань своя логіка. На їхнє переконання, треба заохочувати чесних громадян викривати казнокрадів і цим допомагати правоохоронним органам боротися з корупцією. Та й чекати повернення вкрадених коштів до бюджету не варто. Це — досить довгий процес, а людину треба винагородити за її нетерпимість до корупції і власний внесок у боротьбу з нею.
І хоча матеріальну винагороду за надання інформації про корупціонера обговорюють чи не найбільше, не менш важливим, а то й більш важливим є безпековий бік справи.
Оскільки зазвичай корупціонер — людина впливова, з широкими зв’язками у владі, а часто й у правоохоронних органах, протистояти йому пересічній людині непросто. Тож на бік останньої у цій боротьбі має стати держава.
У чинній редакції закону був прописаний механізм захисту інформаторів, але нові зміни його уточнюють і посилюють. Ідеться про те, що викривач, його близькі в разі загрози їхньому життю та здоров’ю мають право на захист.
Їм також гарантується відшкодування судових витрат, пов’язаних із захистом своїх прав, психологічна допомога та в окремих випадках — звільнення від юридичної відповідальності. А ще вони мають право на допомогу адвоката, НАЗК може захищати їхні права у суді.
Захищено й трудові права інформаторів та їхніх близьких: їм не можна створювати перешкоди в працевлаштуванні, професійній та громадській діяльності, проходженні служби або навчанні.
Звільнені з роботи у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень підлягають негайному поновленню на попередній роботі (посаді). Їм також виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Закон стоїть на боці інформатора й у тих випадках, коли він повідомляє про вчинення кримінального або іншого правопорушення публічно, у тому числі через засоби масової інформації, журналістів, громадські об’єднання, професійні спілки.
Якщо викривач робить це з дотриманням вимог закону, то його дії не підпадають під кримінальну відповідальність (щодо цього внесено відповідні зміни до Кримінального кодексу).
Законотворці подбали й про тих, хто не хотів би засвічувати свою викривальницьку діяльність. Стосовно таких осіб Національне антикорупційне бюро, НАЗК, інші спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції, державні органи, органи місцевого самоврядування, юридичні особи публічного права та юридичні особи зобов’язані створити захищені анонімні канали зв’язку (канали онлайнзв’язку, анонімні гарячі лінії, електронні поштові скриньки та інше), через які викривач може надсилати повідомлення, гарантовано зберігаючи свою анонімність.
У законі виписано терміни, впродовж яких попередньо перевіряються повідомлення про можливі факти корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень, а також терміни службової перевірки та розслідування у разі їх потреби.
Викривача інформують про результати попередньої перевірки. Щоправда, критики цих положень закону нарікають, що він не матиме достатньо інформації щодо ходу провадження, розпочатого за його повідомленням.
Натомість їхні опоненти прикриваються таємницею слідства і посилаються на те, що згідно із законодавчими змінами НАЗК здійснює постійний моніторинг виконання закону у сфері захисту викривачів, проводить щорічний аналіз та перегляд державної політики у цій сфері.
У суперечці щодо анонімних повідомлень консенсусу не знайти. Противники цього положення стверджують, що заява про корупційні дії на будького створює підстави для відкриття кримінального провадження. І якщо підозрюваного через брак доказів не посадять, то вже точно дискредитують та публічно знищать. А порушити справу проти аноніма за завідомо неправдиву інформацію немає можливості.
Ще одним аргументом проти нововведень є побоювання, що не всі анонімки будуть розглядатись, особливо якщо їх надходитиме дуже багато. Тоді можна буде, пославшись на завантаженість, маніпулювати й пускати у хід ті анонімки, що викривають опонентів, конкурентів чи просто успішних людей, і переслідувати їх.
Світовий досвід і наш менталітет
У цивілізованому світі інформатора, який повідомив про фінансовий злочин, ніхто не додумається назвати «стукачем». Національні законодавства, які регламентують цю сферу, спираються на Кримінальну та Цивільну конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, а також конвенції ООН проти корупції. Принципи, закладені в цих документах, сповідуються в усьому цивілізованому світі.
Країни G20 визнали захист викривачів одним із пріоритетних напрямів у сфері боротьби з корупцією. Більшість із них, проаналізувавши міжнародний досвід, схвалили свої спеціальні закони, які захищають не тільки викривачів корупції, а й усіх, хто повідомляє про порушення внутрішнього законодавства країни.
Зазвичай у законах прописано три рівні каналів повідомлення: внутрішнє викриття уповноваженій особі в органі чи на підприємстві; зовнішнє викриття спеціально уповноваженому органу; публічне викриття представникам громадськості, засобам масової інформації.
У більшості національних законодавств, як і в нашому, передбачено не лише гарантії захисту викривачів, а й фінансові стимули для них. Десь це відсотки від суми відшкодованих коштів, а десь — фіксована сума. Загалом нюанси залежать від особливостей національного законодавства та системи права.
Найважливіше ж те, що антикорупційні законодавства у більшості країн спрацьовують. Аби так було і в нас, «Transparency International Україна» через просвітництво вирішила впливати на менталітет українців, дати їм у руки нові інструменти та заохочувати використовувати їх у боротьбі з корупцією.
Позитивного світового досвіду в цьому плані не бракує. Найкращим законодавством про захист викривачів можуть похвалитися США та Південна Корея, в Європі — Велика Британія, Ірландія і Словенія.
Рівнятися є на кого. Завдяки досконалому закону в США число нових випадків викриття корупціонерів зростає, як і суми вилучених коштів та штрафів, які обчислюються мільярдами доларів, а виплати інформаторам обраховуються мільйонами.
У Південній Кореї така ж ситуація, де з мільйонів повернених доларів десяту частину повернули викривачам.
Показовим є й японський приклад, де колишній гендиректор компанії Olympus, повідомивши про приховування величезних втрат інвестицій протягом тривалого часу, втратив посаду, перш ніж компанія визнала приховування. Однак коли розібралися, викривач отримав 15,4 млн дол. винагороди.
Хочеться сподіватися, що й у нас інститут захисту викривачів запрацює повною мірою. Будуть розроблені дієві процедурні механізми захисту, а чинні правові норми будуть не декларативними, а реальними. Проте слід мати на увазі, що без реформування судових та правоохоронних органів навряд чи вдасться побороти корупцію і захистити її викривачів.
Тетяна КИРИЛЕНКО
