— Наскільки сурогатне материнство затребуване в Україні?
— Репродуктивна технологія сурогатного материнства є досить новою в Україні та набуває у нас дедалі більшого поширення. Досить часто це пов’язано з тим, що за відповідними послугами сюди звертаються іноземні пари, які хочуть отримати дитину, а в їхніх країнах така практика не є доступною. В Україні це законно. Працюють відповідні клініки, юристи оформлюють необхідні документи.
Більшість європейських країн сьогодні відмовляються від цієї технології. І насправді сурогатне материнство дозволене лише в Україні, Росії, Білорусі та деяких штатах США.
— Жінки яких регіонів нашої країни найчастіше пропонують свої послуги тимчасових матерів?
— До «Ла Страда — Україна» на Національну гарячу лінію за консультаціями юристів чи психологів звертаються жінки, які збираються стати сурогатними мамами, вже виношують або навіть народили таку дитину. Торік ми мали 71 відповідний дзвінок. Переважно це Центральна і Західна Україна.
Зараз додалися й дзвінки зі східних регіонів, але це тенденція кінця минулого року і початку нинішнього — раніше їх було значно менше.
— Які соціальні прошарки вони представляють?
— Поширений стереотип, що на цей крок зважуються бідні жінки. Насправді це не так. Більшість жінок, які стають сурогатними мамами, не є бідними, але потребують матеріального ресурсу через певні обставини.
Мені відомі випадки, коли йшлося про гроші на навчання дитини, на лікування близьких родичів. Є категорія жінок, які вирішують таким чином питання утримання дітей після розлучення з чоловіком.
— Наскільки високим є сурогатний гонорар?
— Це залежить від багатьох чинників: від того, скільки дітей виношується, послугами якого медичного закладу користуються. В середньому це може бути 10 тис. умовних одиниць. Але може бути і більше — до 20 тис.
Це — безпосередня винагорода при народженні здорової дитини.
Різні обставини, умови можуть і мають бути прописані в договорі. Тому коли наші юристи на гарячій лінії консультують таких жінок, то наголошують, що потрібно дуже чітко відпрацьовувати всі пункти договору.
Жінка повинна знати, що отримає в разі, якщо щось піде не так із вагітністю, чи фінансуватиметься окремо, наприклад, харчування вагітної жінки, можлива зміна місця її проживання, додаткові медичні витрати.
Деякі жінки категорично не хочуть залишати своє помешкання, тому що мають певну соціальну прив’язку, близькість до місця роботи, приміром. А деякі, навпаки, наполягають, що їм потрібно виїхати мало не з перших днів вагітності, бо соромляться, не хочуть, щоб про вагітність дізналися близькі та знайомі.
— Чи висуваються якісь вимоги до сурогатних матерів?
— Чіткого обмеження щодо віку немає, але з отриманих звернень бачимо, що в середньому це жінки 30 років.
Стосовно стану здоров’я є певні медичні протоколи, відповідний наказ Міністерства охорони здоров’я України, за яким проводяться медичні обстеження. Тут є певні медичні критерії.
Є ще один критерій: жінка обов’язково повинна мати хоча б одну здорову дитину, яку народила.
У випадку, коли ця жінка заміжня, на послуги сурогатної мами їй потрібна обов’язкова згода чоловіка.
— Хто переважно користується послугами українських сурогатних матерів — іноземні чи українські пари?
— Я вже говорила, що останнім часом значно побільшало запитів ізза кордону. За інформацією жінок, які нам телефонують, це переважно Німеччина, Франція, Бельгія, Іспанія. 90% — це країни ЄС.
Вартість репродуктивної технології досить висока. Бо йдеться не тільки про гонорар сурогатній мамі. Проводяться дорогі медичні процедури. Не всім українським парам, які б хотіли мати власну дитину, це доступно.
Для іноземців український варіант якраз найбільш прийнятний: порівняно із США він коштує набагато дешевше.
— Як сурогатне материнство вписується в чинне українське законодавство?
— Ми не маємо спеціального закону, який би регулював цю сферу репродуктивних технологій. Але ми маємо норму в Сімейному кодексі, що походження дитини, народженої за допомогою репродуктивної технології сурогатного материнства, визначається від біологічних батьків А отже, Сімейний кодекс чітко регулює правовідносини сурогатного материнства.
Згідно з даною нормою батьківські права належать подружжю, що надало згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій.
Відповідно прописано норму про реєстрацію такої дитини: батьки самостійно реєструють її після народження з належними медичними документами.
Законодавство чітко закріплює народження і походження такої дитини, але не регулює при цьому більше жодних питань. Вони регулюються нормами цивільного права, оскільки йдеться про договірні відносини. Тобто немає ніяких чітких обмежень.
Також є відповідний наказ Міністерства охорони здоров’я, який регулює цю репродуктивну технологію виключно з медичної точки зору. Але є певні речі, термінологія, які мають бути закріплені на законодавчому рівні.
Виходячи із ситуації, яка склалася сьогодні в Україні, актуальним є ухвалення спеціального закону, який би комплексно регулював питання сурогатного материнства.
— Тобто за українським законодавством сурогатні матері не мають прав на дитину, яку виносили?
— В абсолютній більшості Сімейний кодекс визначає чітко походження такої дитини від пари, яка надала біологічний матеріал. Проблеми виникають. Інколи — в правовому полі, інколи — через психологічне навантаження на сурогатних матерів.
Торік до нас звернулася сурогатна мама з Києва, яка виносила дитину до восьмого місяця вагітності, а потім відмовилась її віддавати. Вона телефонувала, що заїхала в сільську місцевість і мешкатиме там із немовлям, хоча вдома мала власну дитину.
З цією жінкою неодноразово спілкувався наш психолог. Шкода, що відповідний фахівець від самого початку не оцінив готовності жінки стати сурогатною мамою, не побачив проблем і не відреагував на них.
В іншому випадку дитина під час народження отримала серйозну травму. Біологічні батьки, які були замовниками, не відмовилися від неї і забрали, повною мірою сплатили гонорар сурогатній матері. Хоча відповідно до договору вони не мали цього робити.
Трапляються судові спори, які стосуються визнання батьківства, але рішення, про які я знаю, виносять на користь біологічних батьків у тому випадку, якщо був укладений відповідний договір.
— Які права закріплюють за сурогатною матір’ю, як вона може їх захистити і з якими ризиками найчастіше стикається?
— Усі права сурогатної мами виписують лише тристороннім договором між нею, біологічними батьками дитини та клінікою. Тут можуть бути кілька груп прав.
Це — медичні права, коли чітко прописується, які медичні огляди здійснюються, яка медична підтримка та в якому обсязі надаватиметься під час вагітності жінки тощо.
Є економічні права, які стосуються винагороди сурогатної мами, оплати її харчування, якщо необхідно — зміни місця проживання. У деяких випадках може обумовлюватися додаткова щомісячна винагорода, скажімо 300 євро.
Тому тут потрібно чітко дивитися на договір і в кожній клініці він різний. Жінка зазвичай потребує роботи з психологом, і цю психологічну підтримку також дуже часто забезпечує клініка.
Але якраз це питання є дуже проблемним. Враховуючи збільшення попиту на сурогатних матерів, клініка не оцінює дуже глибоко психологічної готовності жінки стати сурогатною мамою. І не надає належної підтримки в цьому питанні під час вагітності.
Сурогатній мамі заборонено дізнаватися, де перебуває народжена нею дитина і що з нею відбувається. Але багато жінок постійно про це думають, звертаються до психологів, у тому числі до нашої організації. Їм здається, що вони полишили дитину, тож не можуть змиритися із ситуацією. Тому якраз увага до психологічного стану жінці дуже потрібна.
— Як захищені права дітей сурогатних матерів? Чи зберігаються вони за ними в тих країнах, куди їх вивозять?
— Це — одне з найскладніших питань, яке викликає чимало дискусій. Є законодавчо закріплені права біологічних батьків. Більшменш зрозуміло з правами сурогатної мами: це її вільне волевиявлення. Мовляв, моє тіло — моє діло, що хочу, те й роблю з ним в рамках закону. А як із правами дитини?
Коли йдеться про ембріон під час пересадки, то, звісно, ми не говоримо про дитину та її права. Але коли вона народжена, то відповідно до міжнародних стандартів має право знати своє походження і батьків, від яких вона має походження.
Однак це не передбачено цією репродуктивною технологією. І оскільки свідоцтво видають виключно на біологічних батьків, зазвичай такі діти ніколи не дізнаються про своїх сурогатних матерів. Вони не мають жодних правових підстав для цього і це просто неможливо відстежити.
— Чи можна вважати сурогатне материнство проявом торгівлі людьми?
— З точки зору закону — ні, не можна. Це є видом репродуктивної технології, а не торгівлею людьми. Але разом із тим сурогатне материнство — це тонка сфера, нею можуть скористатися для зловживань.
І сурогатне материнство є одним із ризиків втягнення в ситуацію торгівлі людьми. Ми в Україні маємо випадки, коли жінкам пропонували стати сурогатними мамами і під цим виглядом змушували надавати сексуальні послуги.
— Наскільки у Вашому розумінні етичним є сурогатне материнство?
— Для мене особисто це складне питання. Відповідаючи на нього як юрист, я скажу, що це цілком законно, це є вільний вибір жінки і поки це є в рамках закону, це може бути.
Усе допустимо і в етичному плані. Але з точки зору психологічної готовності це дуже важко. Сурогатній мамі складно відсторонитися та переконати себе, що вона виношує та народжує не свою дитину. Про це говорять усі, з ким із них доводилося спілкуватись. У декого залишаються психологічні травми на тривалий час. Тому не для всіх жінок сурогатне материнство підсильне і можливе.

Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»