Під час дослідження було опитано майже 500 засуджених у різних областях нашої країни. Отримані дані свідчать про позитивні тенденції. Якщо до листопада 2012 року щомісяця під варту брали чотири тисячі осіб, то в перший місяць після набуття чинності новим КПК ця цифра скоротилася до тисячі. Проте з часом статистика знову погіршилася.
Методи роботи працівників міліції змінилися несуттєво. Вони знову мотивують затриманих до зізнання до початку слідства. Дві третини опитаних зіткнулися з погрозами та психологічним тиском, відвертою брехнею. Затриманим обіцяють закрити справу, пом’якшити покарання або навіть амністію, котрої, як відомо, не було вже протягом кількох років.
Нікуди не зникла корумпованість. Значна частина слідчих натякала, що можна все вирішити за гроші, деякі пропонували своїх адвокатів, які вже «точно» виграють справу в суді.
Не можна вважати безхмарною ситуацію з наданням професійного адвокатського захисту і такою дрібницею, як повідомлення затриманим про їхні права. Про те, що його поінформували, заявив лише кожен четвертий опитаний. Правда, цей показник неточний, адже більшість учасників дослідження розповіли, що їм давали підписувати якийсь папір, але вони не знають, що то було.
Між тим багато з них заявили: «Слідчий зробив усе можливе, щоб я не зустрівся з адвокатом, або умовив відмовитися від його послуг, або казав, що справа дуже проста, тому захисник не потрібен». Тож про системну гуманізацію поки що говорити зарано, підсумувала Тетяна Яблонська.
Спектр проблем, які виявили за час дії нового КПК, доволі широкий. Зокрема, Україні доводиться мати справу з таким феноменом у кримінальній юстиції, як чорна п’ятниця. Порушення карних справ, взяття під варту зазвичай відбувається в п’ятницю. Як наслідок — судові засідання відбуваються вночі, зазначає адвокат Валентина Теличенко. Вона пропонує внести доповнення до КПК, яким би такі дії були зведені до мінімуму.
На думку Теличенко, потребує корекції норма, згідно з якою процесуальні терміни відраховують із моменту вручення повідомлення про підозру. Для потерпілих це обертається великими проблемами. Скажімо, розкрадено гроші кредитної спілки, її очільники маніпулюють коштами, якими незаконно заволоділи, нерухомістю, а вкладники не можуть задовольнити свої нагальні потреби. У цей час слідство може брати «стимули» від підозрюваних і потерпілих, і таке солодке життя триває три-чотири роки.
Якщо ж вручити повідомлення про підозру одразу, то потрібно працювати, розслідувати справу у визначені законом терміни і передавати до суду. Тож у цій частині кодекс однозначно потребує поліпшення, бо інакше порушуватимуться права потерпілих.

«Документ», який неможливо оскаржити
Неоднозначним у наших реаліях є обрання запобіжного заходу для обвинуваченого. КПК зобов’язує суддю застосовувати альтернативний триманню під вартою захід — заставу. Визначаючи її величину, суддя не обґрунтовує її рівнем статків особи. Як правило, посилається на рівень завданих збитків, які можна порахувати як завгодно, а потім ще поміняти в ході слідства. Чи можна в такому випадку говорити про відсутність упередженості і наближення до європейських стандартів?
Іншу думку висловив адвокат Микола Сірий. На Заході весь бізнес легальний. Якщо хтось скоїв махінацію, то на нього накидаються півсотні органів, наділених правом контролю. Там є дієвий інструмент оцінки статків громадянина.
В Україні 50% економіки перебуває в тіні. Порушник, який оперує мільйонами, може подати офіційні документи, згідно з якими його статки більш ніж скромні. За таких умов лібералізація кримінального законодавства в цій частині неможлива. Суддя вимушений ухвалювати не зовсім розумне рішення, прив’язуючи розмір застави до суми збитків, які завдав порушник, аби таким чином гарантувати, що той не переховуватиметься від правосуддя.
Новий КПК непоганий, але практика його застосування далека від належної, і причина цього полягає у кадрах, які його виконують, наголосив чернігівський адвокат Сергій Нестеренко. Оскільки працівники міліції, за його словами, роблять усе можливе, щоб не відкривати кримінального провадження. Приміром, дільничний інспектор або оперативний працівник з цією метою пишуть ніде не передбачений папірець, в якому вказують: за заявою проведено розслідування, ніякого порушення не вбачаємо. Через те що цей «документ» поза законом, його неможливо оскаржити в суді.
Не сприяє втіленню прогресивних норм кодексу й той факт, що слідчі переважно недосвідчені, прийшли на ці посади здебільшого лише тому, що їм потрібен стаж. Критична ситуація з працівниками патрульно-постової служби, які не знають законів, тому більшість карних справ виявляється похованою на самому початку. Прокуратура, на думку Нестеренка, є повністю бездіяльною, і без її реформування неможливо вести мову про застосування нового кодексу.
Варто нагадати, що КПК і Закон «Про безоплатну правову допомогу» були ухвалені в один часовий проміжок, адже перший без другого не міг би функціонувати повноцінно. Тож проблеми застосування кодексу пов’язані з певними нюансами забезпечення захисту. А реалії такі: мінімум 15 мільйонів українців живуть у тих місцях, де неможливо розраховувати на отримання адвоката протягом трьох годин із часу затримання особи.
З іншого боку, немає так багато адвокатів, котрі погодяться виїжджати у ті віддалені місця за гроші, які платить держава (хоча побутує думка, що задіяні в цій програмі захисники отримують конкурентну оплату).
До слова, цікавим є погляд із середини адвокатського середовища: всі захисники мають пройти дуже прискіпливу атестацію, особливо ті, що прийшли в адвокатуру з міліції чи навіть із пенітенціарної системи. Йдеться не тільки про знання законів, але й про психологічну атестацію. За діяльністю адвокатів потрібен постійний психологічний контроль.
Проблеми, пов’язані із застосуванням нового КПК, цим не обмежуються. Тим більш важливо вчасно розблоковувати вузькі місця, вносити зміни, необхідність яких диктує життя, щоб потенціал цього довгоочікуваного документа був використаний сповна.

Ніна КЛИМКОВСЬКА