Iншi розділи
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Сiчень 23, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 28 Березень 2014 02:00

Молочна галузь України: чи можливо повернути втрачений потенціал?

Rate this item
(0 votes)

Сільське господарство є одним із провідних секторів національної економіки. Та здебільшого його успіхи пов’язують з рекордними врожаями останніх років. Результати в галузі тваринництва і, зокрема, у молочному секторі, фахівці оцінюють набагато скромніше, хоча і зазначають, що за певних обставин вони можуть кардинально поліпшитися.
Про нинішній стан у сфері виробництва молока та його перспективи говоримо з Михайлом Павличенком, координатором молочних програм Міжнародної фінансової корпорації (IFC, Група Світового банку), проект «Розвиток агрофінансування в Україні». 

— Донедавна вітчизняна тваринницька галузь перебувала на межі виживання. Катастрофічну ситуацію, в якій вона опинилася, спровокувало різке зменшення поголів’я великої рогатої худоби. Але чому воно скоротилося?


— Скорочення поголів’я було наслідком тієї кризи, в яку потрапило сільське господарство, як і вся економіка України, на перехідному етапі. Інфляція початку 90-х вимила обігові кошти з економіки — багато підприємств припинило свою діяльність. На додачу дехто ще встиг погратися із закупівельними цінами та курсами валют.
Я, наприклад, добре пам’ятаю, як щороку на початку 2000-х, у жовтні, курс долара раптово зростав удвоє (тобто, коли врожай уже зібрано і продано). Наслідки зрозумілі: той, хто скупив хліб, міг заробити вдвоє, а господарства на весну вже не мали коштів на посівну, бо ціни на паливо та насіння на той час уже відповідали новому курсу валюти.
За цих умов худоба стала своєрідною валютою. Здав свиней чи бичків — маєш гроші на посівну. А коли бичків не стало — дійшла черга й до корів. За даними статистики, у період з 1991 по 2013 р. (тобто за 22 роки) поголів’я корів у сільгосппідприємствах скоротилося з 6 млн до 570 тис., тобто, майже в 11 разів. У господарствах населення поголів’я за цей же час скоротилося незначно (від 2,2 до 2 млн). У середньому ж (по усіх типах господарств) поголів’я корів скоротилося більш як утричі (з 8,4 до 2,5 млн голів).
Інша причина скорочення виробництва молока — падіння надоїв. Так, лише за 10 років (з 1990 р. по 2000 р.) надої молока в сільгосппідприємствах упали майже вдвічі — від 3000 до 1600 кг молока на корову. Такий різкий спад також є наслідком браку коштів (менше вклали в землю — отримали менше кормів — корова дала менше молока; не купили шрот чи комбікорм — ще менше молока і т. д.). А малопродуктивна корова — це збиткова корова. Тож коло замкнулося. Зараз ми виробляємо лише половину від того обсягу молока, який мала Україна у 1990 році. Але, на щастя, гірші часи вже минули. Зараз надої молока зростають.
— А як нині виглядає ситуація в молочному секторі?
— Протягом останніх двох років виробництво молока в Україні збільшується. Продуктивність корів почала зростати ще раніше, від початку 2000-х років, а в господарствах населення — навіть від середини 90-х. Саме зростання надоїв до останнього часу значною мірою компенсувало падіння поголів’я, а зараз навіть дає приріст виробництва.
Ці позитивні зміни пов`язані лише з інтенсифікацією виробництва, що стало можливим особливо після 2007 р., коли стрибок цін на сільськогосподарську продукцію в Україні та світі дозволив нашим аграріям нарешті заробляти гроші, а не накопичувати борги. На жаль, останнє мало стосується господарств населення.
— То зараз уже все добре?
— Ні. Насамперед, основну кількість молока виробляють саме господарства населення, і з якістю цього молока є найбільше проблем. Сільгосппідприємства могли б швидко нарощувати виробництво, але для цього потрібні інвестиції. Та інвестиції у виробництво молока окупаються довго (до 10 років), тому ніхто не хоче вкладати власних коштів, а кредити є дорогими. За цих умов розвиток виробників молока йде повільними темпами, переважно за рахунок поступового розвитку наявних стад та потужностей.
— Чи можна якось прискорити процес відродження молочної галузі?
— Молочна галузь — це не лише виробництво, а й переробка молока. Зараз ідеться лише про виробництво. Державна підтримка могла б значно прискорити процес відродження цього сектора. Але потрібні прозорі правила і справді рівний доступ до фінансових ресурсів. До того ж ці правила мають бути стабільними, їх не можна змінювати під час гри.
— Чи повною мірою Україна забезпечує себе молоком і в яких регіонах його виробляється найбільше?
— Нині Україна не лише повністю забезпечує себе молоком. Вона є і одним із світових експортерів молочної продукції. Інша справа, що нині ми споживаємо молока на душу населення менше, ніж у пізній радянський період. Це означає, що за підвищення купівельної спроможності населення можливе зростання попиту на молочні продукти.
Найбільш «молочними» у нас є Центральна і Західна Україна та Харківська область. Перша п’ятірка: Вінницька, Полтавська, Львівська, Житомирська та Хмельницька області. За ними йдуть Чернігівська, Харківська, Черкаська, Київська та Волинська.
— Ефективність молочного сектора значною мірою визначає показник середньорічного надою молока на корову. Як же він виглядає в Україні і в інших країнах? Якими на цьому тлі є наші перспективи посилити свої позиції на світових ринках молока?
— Середні надої молока у світі — 2400 кг на корову за рік. На цьому тлі наші 4700 виглядають наче пристойно. Це більше, ніж у Росії, і набагато більше, ніж у колишній радянській Середній Азії та на Кавказі. Не так погано це виглядає і порівняно з колишнім соцтабором (Болгарія — 3700, Румунія — 3800, Польща — 5000).
Але порівняймо із Західною Європою (Італія — 6000, Франція — 6700, Німеччина — 7300, Голландія — 7600, Швеція — 8400). Нарешті, з Північною Америкою (Канада — 8700, США — 9700)!
Слід також узяти до уваги, що 4700 кг молока на рік — це не дуже далеко від точки беззбитковості, і ця середня цифра означає, що в Україні є як прибуткові, так і збиткові господарства. Тому важливо продовжити інтенсифікацію виробництва, бо саме це забезпечує конкурентоздатність. У іншому разі ми втратимо не лише зовнішній, а також внутрішній ринок, що донедавна поступово й відбувалося.
Враховуючи вже згадані позитивні тенденції у молочному секторі, можна сказати, що ми маємо шанси втримати свої позиції, але для їх посилення потрібні системні зміни. Ідеться не лише про більш високу продуктивність корів, а й про якість молока. Остання проблема стосується не тільки виробництва. Виробник дасть якісне молоко, якщо переробник заплатить за нього більше. Наразі не всі переробники готові до цього.
— За статистикою, середня собівартість 1 кг молока в Україні становить 2,6 грн, а його середня ціна — 2,7 грн. Чи реально за низької рентабельності, яка становить лише 2,3%, розраховувати на кардинальне поліпшення ситуації в молочному секторі?
— Це дані 2012 року. У 2013-му ціна становила вже 3,36 грн, а зараз є 3,80 грн (без ПДВ та дотацій). Відповідно і рентабельність буде іншою. Та й у попередні роки вона не завжди дорівнювала 2%. Крім того, як уже було зазначено, прибутковість є дуже різною в різних господарствах. При загалом невисокій рентабельності є й такі господарства, що мають 100% рентабельності. Але продуктивність корів у таких господарствах далеко перевищує середні по Україні 4700 кг. Тут діє класична схема: гроші — товар — гроші. Приміром, уклав гроші у годівлю — отримав більші надої. Як результат — маєш більше молока та нижчу його собівартість, тобто маєш більший прибуток. Коли отримав більше грошей — можеш їх вкладати у подальший розвиток виробництва.
Іншими словами: можливості для розвитку є вже зараз. І саме ті, хто їх знаходить і використовує, матимуть майбутнє на ринку молока.
— У Швеції понад 90% молока дають ферми, кожна з яких тримає по 20–30 корів. Подібна ситуація спостерігається і серед низки інших європейських країн. А xто в Україні найбільше виробляє молока — особисті селянські, фермерські чи великотоварні господарства?
— Майже 80% молока виробляють особисті селянські господарства (ОСГ). Але на переробку потрапляє менше третини цього молока. Сімейні ферми, більшість з яких зареєстровані як фермерські господарства, дають трохи більше 1%. Сільгосппідприємства виробляють зараз 22%. Але це молоко становить майже половину від усього обсягу його переробки.
— Але чому такою великою є різниця у структурі виробництва молока між Україною і Заходом? Де наші фермерські господарства, чому вони виробляють лише 1%?
— Західні фермерські господарства 100–150 років тому теж мали по 1–2 корови. Просто у них був час для трансформації. У нас після розвалу колгоспів люди лишилися сам на сам зі своїми проблемами. Використовуючи майже виключно ручну працю, вони не могли успішно конкурувати з більшими виробниками. Тому фермерські господарства змогли створити лише трохи більше 1% селян. Зараз таких господарств 40 тис. (при загальній кількості зареєстрованих господарств 56 тис.), але це переважно маленькі господарства, і вони виробляють лише 6% від загального обсягу сільгосппродукції.
У тваринництві частка фермерських господарств ще менша — вона становить лише 2%, а у виробництві молока, як уже зазначалося, трохи більше 1%. Це пояснюється просто: для розвитку тваринництва (а особливо для розвитку молочного тваринництва) потрібні значні інвестиції, і вони довго окупаються.
— То, може, час дрібних господарств уже минув?
— Ні, це помилковий і недержавний підхід. В українському селі зараз проживає 14 млн людей. Це близько 30% усього населення країни. Близько 70% дорослих не мають роботи. Офіційна статистика дає нам лише 7% безробіття, але ці цифри ніякого стосунку до дійсності не мають, бо статистика вважає зайнятим чи не кожного, хто продав мішок картоплі або банку молока. Така методика є правильною, але лиш для тих країн, де ОСГ давно перетворилися на сімейні ферми і займаються товарним виробництвом. У нас же вона поки що нічого не відображає.
Що робити з мільйонами незайнятих людей на селі та з їхніми дітьми? Ніяких грошей не вистачить, щоб виплачувати їм соціальну допомогу. Найдешевший спосіб вирішення проблеми — сприяти самозайнятості сільського населення. І тут держава просто зобов’язана допомогти. У чому може полягати така допомога? Для особистих селянських господарств — це підтримка кооперації та створення на їхній базі дрібних сімейних ферм. Для існуючих сімейних ферм — підтримка розвитку. Основний вид підтримки — здешевлення кредитів. Але це тема окремої розмови.
— Чому великотоварні господарства останнім часом демонструють підвищений інтерес до молочного напряму і чому фахівці майбутнє українського молочного сектора пов’язують саме з ними?
— Великі господарства справді виявляють інтерес до розвитку виробництва молока, але не всі. Лише ті, хто вже зараз уміє заробляти на цьому чи знає, як це зробити. Збиткові господарства продовжують скорочувати виробництво. Безумовно, великотоварні господарства є більш конкурентоздатними, і тому на них покладають надію.
Але з цієї ж самої причини потребують підтримки дрібні господарства. Крім того, для малих виробників поступово вимальовується зараз майже неосвоєна ніша — виробництво екологічно чистої продукції.

Микола ЛУГОВИЙ, Національний прес-клуб «Українська перспектива» 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».