Отже, як стверджують дослідники, переконання, що більшовики, які силою захопили владу в Росії, нав’яжуть свою диктатуру й Україні, зробило боротьбу за вільну Україну, за звільнення її від великодержавної російської опіки, за право націй на культурне й політичне самовизначення справою життя Ісаака Мазепи.На аргументи, що окремі отамани армії або ж увійшли в союз із Червоною армією, або почали з нею переговори, заявляв, що державна політика не може бути додатком до нерозважливих рішень наївних отаманів.
Отже, як стверджують дослідники, переконання, що більшовики, які силою захопили владу в Росії, нав’яжуть свою диктатуру й Україні, зробило боротьбу за вільну Україну, за звільнення її від великодержавної російської опіки, за право націй на культурне й політичне самовизначення справою життя Ісаака Мазепи.

Звичайно ж, особливо великий вплив на хід українського національно-визвольного руху він мав, обіймаючи посади міністра внутрішніх справ Української Народної Республіки (УНР); прем’єр-міністра УНР; Голови Ради Народних Міністрів УНР у вигнанні.
У статтях про діяльність І. Мазепи його часто називають найуспішнішим міністром внутрішніх справ. Про часи, коли він обіймав цю посаду, його друг і соратник Панас Феденко (1893–1981) писав: «Грізна анархія запанувала на території, що номінально була під владою УНР, всюди ширилися безладдя, зневіра, безнадійність». Щоб подолати ці та інші негативні явища, І. Мазепа, насамперед, зайнявся створенням ефективного міліцейського апарату.
З метою виявлення і звільнення співробітників, які вороже ставляться до УНР і своїми вчинками підривають авторитет народної міліції, було ретельно вивчено весь персональний склад і проведено його чистку. Наступний крок — поліпшення матеріального становища працівників МВС. Не забув міністр і про створення механізму захисту проти диктатури міліціонерів — підзвітність місцевій владі. А згідно із затвердженими ним «Правилами щодо тимчасової організації адміністративного апарату і встановлення порядку та спокою в місцях, звільнених від більшовицької влади», сільські комісари мали призначатися за погодженням із громадою, волосні та повітові — в порозумінні з місцевими громадськими організаціями.
Зрозуміло, що, враховуючи ситуацію, одним із основних завдань керованого І. Мазепою міністерства була охорона правопорядку, захист населення від пограбувань, незаконних реквізицій на території УНР. Для його виконання, окрім іншого, міністр створив новий підрозділ — жандармерію, включивши до її складу кінну частину.
Поряд із функціями зі збереження правопорядку і суспільного спокою на міліціонерів, як стверджують науковці, покладались і деякі соціальні функції. Так, у «Короткій інструкції для міліціонера» від 18 червня 1919 року від міліціонера вимагалося «допомагати йдучим, особливо — дітям, хворим і старим, для безпечного переходу ними вулиць і майданів»; запобігати конфліктам на національному ґрунті. Міліціонери мали виконувати також деякі санітарні функції: стежити за тим, аби не продавалася неякісна продукція.
Розуміючи, що будь-які заходи по боротьбі зі злочинністю будуть неефективними, якщо до них не залучити населення, 11 червня 1919 року Рада Народних Міністрів і народний міністр внутрішніх справ видають «Наказ про народну самооборону». Згідно з цим наказом у кожному селі чи містечку організовували загони охорони.
Значну увагу І. Мазепа приділив організації внутрішнього фронту проти зовнішніх ворогів — працівників МВС почали готувати для боротьби з більшовицькою пропагандою та для інформування і підтримки тих верств населення, які спочатку ставилися прихильно або пасивно до агресії з боку Москви, а потім узялися до зброї проти більшовицького режиму.
Завдяки цим та іншим заходам на території УНР було зупинено розгул анархії, насилля, грабежів.
У матеріалах науковців і біографів про період прем’єрства Ісаака Мазепи, зокрема, наголошується, що він проводив політику компромісів, яка мала за мету залучити всіх свідомих громадян, об’єднати зусилля Наддніпрянського і Галицького урядів для боротьби за незалежність УНР. Автори також звертають увагу на те, що попри складні умови роботи, постійну загрозу життю уряд Ісаака Мазепи розробив і ухвалив низку важливих на той час документів.
Через відомі обставини Ісаак Прохорович змушений був залишити батьківщину, але і в еміграції він залишався активним борцем за консолідацію громадсько-політичних сил у боротьбі за незалежну Українську державу.
Це була людина високої честі, обов’язку і мужності. Ось кілька фактів.
...Під час грудневих боїв між силами українського національного табору Катеринослава та більшовиками І. Мазепа разом з іншими представниками українських партій у Раді робітничих та солдатських депутатів міста під кулями ходив на переговори між штабами протиборствуючих сил.
...1936 року Ісаак Прохорович відмовився прийняти чехословацьке громадянство, хоч це було конче необхідно для отримання постійної роботи. Він заявив: «Що скажуть українці, коли довідаються, що бувший прем’єр став громадянином іншої держави».
...Обіймаючи високі посади, І. Мазепа жив досить скромно, не надбав ні коштів, ні золота. Тому в еміграції, щоб заробити на життя, тривалий період працював бібліотекарем. Про це, зокрема, писав Панас Феденко: «У своїм приватнім житті І. П. Мазепа був праведником. Він не шукав ні слави, ні багатства, уникав, щоб про нього писала преса в день його народження, не хотів навіть давати своїх фотознімків до преси. Його моральна чистота і скромність, його аскетизм у приватнім житті лишаться в пам’яті всіх людей, що знали І. П. Мазепу. Ніколи не нарікав він на тяжкі обставини, гордо і незалежно переносив усі труднощі і удари, що йому не ощадила сувора доля».
Рядки з біографії. Ісаак Прохорович Мазепа народився 16 серпня 1884 року в селі Костобобрі Новгород-Сіверського повіту на Чернігівщині в сім’ї хліборобів. За наполяганням батька вступив до Духовної школи в Новгороді-Сіверському, по її закінченні — до Духовної семінарії в Чернігові. Але, зрозумівши, що пастирська діяльність — не його стезя, 1904 року вступив на факультет природничих наук Санкт-Петербурзького імператорського університету.
Ще студентом, у 1905 році, Мазепа став членом УСДРП в Петербурзі. Отримавши диплом, працював у 1911–1915 роках агрономом у земських установах Нижегородської губернії. Побував із групою молодих агрономів в Австро-Угорщині, Німеччині та Данії для ознайомлення з системами ведення сільського господарства.
1915 року повернувся в Україну, до Катеринослава (нині — Дніпропетровськ), де працював у губернському продовольчому комітеті. Паралельно налагоджував контакти з місцевою нелегальною організацією УСДРП, яка розгорнула широку антивоєнну пропаганду. За Гетьманату — співредактор газети «Наша справа». У січні 1919-го — депутат Трудового Конгресу України, а з квітня ц. р. — міністр внутрішніх справ УНР в уряді Б. Мартоса. Від 27.08.1919 до 25.05.1920 — голова Ради Народних Міністрів УНР. У травні-червні 1920-го — міністр земельних справ УНР.
Брав участь у Першому зимовому поході 1919–1920 рр. (див. Зимові походи Армії УНР 1919–1920 і 1921-го). З 1920-го жив в еміграції у Львові, де редагував газету УСДРП «Вільна Україна» та часопис «Соціалістична думка». З 1923 року перебував у Чехословаччині. З 1927-го — доцент Української господарської академії в Подєбрадах, працював в Українському інституті соціології. З 1945-го жив у Австрії та Німеччині. З жовтня 1946-го — професор Українського технічного і господарського інституту в Мюнхені.
У 1948 році виступив одним із співорганізаторів Української Національної Ради в екзилі і був обраний першим головою виконавчого органу УНР (до січня 1952-го). У 1950 році став засновником Української соціалістичної партії.
Помер Ісаак Мазепа 18 березня 1952 року у своєму помешканні в Аугсбурзі.
І. П. Мазепа — автор історичних праць і публіцистичних статей: «Більшовизм і окупація України» (1922), «Підстави нашого відродження» (1946), спогадів — «Україна в огні і бурі революції» (1941, 1950–1952) тощо.

За матеріалами української та зарубіжної преси підготувала Людмила ШЕРШЕЛЬ, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:

• ВИНАХІД, ЩО СТАВ ПОДАРУНКОМ СВІТОВІ