Загалом учасниками цього зібрання стали майже 8 тисяч осіб, які й проголосили створення УГД. Для порівняння: у квітні 1917-го Національний конгрес наділив Центральну Раду всією повнотою влади лише тисячею голосів.
Чому ж зібрався з’їзд хліборобів-землевласників? Одним із досить переконливих аргументів може бути думка доктора історичних наук Юрія Терещенка:
— Проголошення Гетьманату було цілком закономірною реакцією українського суспільства на політику розпалювання класової ворожнечі й протиборства, яку провадили соціалістичні лідери Центральної Ради. Відновлення Гетьманства у цій ситуації означало врятування української державності, рішуче і безповоротне відокремлення від Росії.
Очоливши Українську державу, Павло Петрович почав відновлювати в Україні порядок, зміцнювати її міжнародні позиції, робити інші важливі кроки державотворення: повноважень у нього вистачало.
Попри всю складність ситуації, в якій перебувала Українська держава, одним із ключових питань для нього було створення боєздатного війська. Пізніше, перебуваючи в еміграції, Скоропадський писав, що без нього «Україна як суверенна держава ніколи, ні за яких умов не могла відбутись».
На відміну від своїх попередників-соціалістів, які вважали, що «Україні армія не потрібна», Скоропадський приділяв їй велику увагу з перших днів свого гетьманування. Наприклад, розпочав роботу зі створення 8 військових корпусів і 5 кінних дивізій, а загальна чисельність Українського війська у мирний час, на думку генерала Скоропадського, мала становити 310 тисяч вояків!
Зауважимо, що процес створення власної армії був складним. Насамперед через позицію Німеччини, адже вона отримувала плату за надані військові послуги. І все ж у липні-жовтні в Києві було сформовано дивізію під командуванням генерала В. Клименка, яка налічувала понад 5 тисяч осіб. Правда, до дивізії набирали представників заможного селянства і вона вважалася ледь не особистою гвардією гетьмана...
Планувалося створення мережі військових шкіл, військової академії. 24 липня з’явився закон про загальну військову повинність, який передбачав призов до війська вже у жовтні. Це дозволило б мати армію чисельністю понад 80 тисяч. У липні було сформовану Гвардійську дивізію, чисельність якої сягала 5 тисяч вояків.
Наприкінці літа у Білій Церкві було сформовано окремий загін Січових стрільців під командуванням полковника Євгена Коновальця, а у жовтні 1918-го — Особливий корпус, який підпорядковувався виключно гетьманові.
Створюючи національну армію, Скоропадський зіштовхнувся з багатьма проблемами і труднощами. Наприклад, командування австро-німецьких військ, які і забезпечили значною мірою йому прихід до влади, побоювалося боєздатної армії, на яку він міг би опиратися.
Керівництво Німеччини теж вагалось у цьому питанні, та завдяки проявленій наполегливості, дипломатичному хисту Скоропадському вдалося досягти згоди кайзера Вільгельма Другого на створення армії. Більш того, він навіть домігся від нього передачі Українській державі Чорноморського флоту, захопленого німцями у росіян!..
Проте було б великою помилкою бачити у Скоропадському такого собі солдафона, який порятунок Української держави бачив виключно у війську: він приділяв багато уваги й іншим проблемам.
Приміром, під його керівництвом був підготовлений проект аграрної реформи, який передбачав викуп державою великих земельних володінь і розподіл їх між селянами — по 25 десятин на двір.
Тривала відбудова транспортних магістралей країни. Вже в середині літа 1918 р. удалося налагодити нормальний залізничний рух, вживалися заходи і для зміцнення фінансової системи, налагоджувався грошовий обіг.
Не забував гетьман і про зовнішню політику: Україна встановила дипломатичні відносини з 12 країнами світу, а консульські установи мала ще в 22 державах.
Гетьманський уряд докладав великих зусиль для приєднання до складу України українських етнічних земель, які перебували під владою Росії, Польщі, Румунії.
А з Кримом підписали попередній договір, згідно з яким півострів на автономних засадах теж мав увійти до складу України. Сьогодні, зважаючи на зроблене гетьманом, його б назвали ефективним кризовим менеджером...
Усе перелічене було, висловлюючись сучасною термінологією, активами Скоропадського. Але, окрім досягнень, було і багато прорахунків, які, врешті-решт, виявилися для нього фатальними.
Скажімо, гетьман змушений був погоджувати свою політику з німцями, оскільки без їхньої підтримки не отримав би влади. Ну а ті почувалися в Україні господарями, відправляючи до Німеччини зерно, м’ясо, мед, що викликало незадоволення широких верств населення.
Доклали для цього зусиль і колишні власники підприємств, поміщики, намагаючись за підтримки гетьманських властей повернути втрачене майно. Селяни, звичайно, не бажали його повертати і почали чинити спротив.
Спочатку він мав ненасильницький характер: поля не оброблялися, робітники відмовлялися працювати. Але вже влітку у Київській і Чернігівській губерніях прокотилася хвиля селянських повстань, очолюваних лівими есерами та більшовиками. Іншим осередком селянського збройного опору став район с. Гуляйполе на Катеринославщині, де повстанців очолив Нестор Махно.
Проти Гетьманату виступили селянський та робітничий з’їзди, земський союз на чолі із Симоном Петлюрою, а Український національний союз, очолюваний Володимиром Винниченком, відкрито заявив про наміри усунути гетьмана від влади.
У Києві уже в середині травня виник центр опозиційного руху — Український національно-державний союз. Протистояння загострилося, коли керівництво УНДС перейняли українські соціал-демократи та есери.
Очолені Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою, вони ввійшли до складу Союзу й перейменували його на Український національний союз, проголосивши встановлення законної влади.
Дійшло до того, що у вересні 1918-го Володимир Винниченко почав вести переговори з радянською стороною, пообіцявши більшовикам... легалізувати діяльність більшовицької партії!
Зважаючи на вкрай несприятливі обставини, Скоропадський почав шукати контактів із державами Антанти — Англією і Францією. Знаючи про прихильність їх урядів до ідеї «єдиної і неподільної Росії», гетьман різко змінив ставлення до питання незалежності України. 14 листопада він видав грамоту, в якій ішлося про «відновлення великої Росії».
Мине багато років і, перебуваючи в еміграції, визнає помилковість цього рішення. А тоді, після цієї заяви, від нього відвернулося навіть найближче оточення, що і призвело його до відсторонення від влади...
Сергій ЗЯТЬЄВ
