Її безпосереднім вираженням після саміту в Мінську стала безпрецедентна політична (зокрема, висловлювання президента Володимира Путіна) і медійна кампанії, спрямовані проти Казахстану, з метою змусити Астану скорегувати і більше пристосувати політику до позиції Москви. Очікується продовження російського тиску, можливості протидії якому чи Білорусі, чи то Казахстану залишаються обмеженими.
Поведінка Білорусі в російсько-українському конфлікті виявила низку розбіжностей щодо дій Москви. Білоруська влада офіційно не підтримала російську політику відносно України, підтримує контакти з новою владою в Києві, неодноразово підкреслювала необхідність збереження політичної стабільності та територіальної інтегральності України.
Політичну кризу, пов’язану з агресивними діями Росії, влада в Мінську намагалася використати для досягнення власних політичних, економічних і пропагандистських цілей. Одним із головних мотивів самостійної політики Білорусі щодо конфлікту в Україні є розмороження контактів із Заходом і розширення власного поля маневру в закордонній політиці. Мінськ добре розуміє небезпеку, пов’язану з посиленням залежності від Москви у контексті агресивних дій Росії в регіоні.
Білорусь не приєдналася ні до встановлених Росією торгових обмежень щодо українських товарів, ні до ембарго на західні товари. В інтересах Мінська також підтримка дружніх економічних відносин з Україною (Київ у минулому році був другим після Росії торговим партнером Білорусі) та отримання користі шляхом збільшення експорту в Росію власних і реекспорту «маркованих» у Білорусі виробів та товарів із країн, щодо яких діє ембарго.
У зв’язку зі значною залежністю Мінська від Москви, поведінка Білорусі на тлі російсько-українського конфлікту не викликала до цього часу помітної реакції з боку Росії. Лише окремі дії Білорусі в галузі економіки під час мінського саміту викликали невдоволення Путіна, який згадував про випадки затримки «Россельхознадзором» «контрабанди» з території Білорусі західних товарів, охоплених російським ембарго.
Розбіжності Астани і Москви у ставленні до політичної еволюції Євразійського економічного союзу (ЄвразЕС) і кризи в Україні призвели до помітної кризи в російсько-казахстанських відносинах, спровокованої Москвою. Казахстан не змінив у Мінську своєї позиції щодо ЄвразЕС чи України, продовжуючи обережну політику, спрямовану на задоволення очікувань усіх сторін.
Казахстан від самого початку української кризи намагався зайняти автономну відносно Москви позицію, декларуючи, зокрема, бажання продовжити двосторонню економічну співпрацю з Україною, визнавши владу в Києві (поздоровлення Порошенку після виборів). У Мінську Назарбаєв повторив цю декларацію.
Одночасно він підтримав пропоновану Росією формулу переговорів, запропонувавши Астану як місце проведення наступної зустрічі, але, на відміну від Росії, не критикував Угоду про асоціацію між Україною і Євросоюзом. Це відповідає багатовекторній політиці Казахстану і бажанню двосторонньої співпраці з ЄС, однак викликає невдоволення Москви.
Незалежна поведінка Казахстану не відповідає інтересам Кремля, який прагне політично підпорядкувати держави ЄвразЕС: де-факто це виявилось у попередженні на адресу Астани, яке містилось у висловлюванні Путіна 29 серпня. Путін сказав, що казахстанська державність створена нинішнім президентом, а також похвалив рішення Астани залишитись у «просторі великого російського світу (русский мир)», висловлюючи надію на перебування Казахстану в ньому і в довгостроковій перспективі.
Висловлювання російського президента викривають його реальне бачення Казахстану — Путін завуальовано підкреслив, що державність Казахстану може виявитися нетривалою, а сила держави є передовсім результатом «відповідної», тобто згодної з інтересами Москви політики Назарбаєва.
Про масштаби кризи свідчить, з одного боку, мовчання офіційної Астани, а з іншого — використання Білокам’яною всієї пропагандистської махіни для посилення напруженості. Російські медіа поширювали вирване з контексту і опубліковане тижнем раніше висловлювання Назарбаєва про можливість виходу з ЄвразЕС (що також не є новизною в позиції Астани) як безпосередню і конфронтаційну відповідь на слова Путіна. Це мало підтвердити тезу ведення Казахстаном політики, яка не відповідає очікуванням Москви. Тим самим, незважаючи на ніби благосні ознаки, клімат відносин між Казахстаном і Росією нині безпрецедентно бурхливий.
Українська криза, а особливо зустріч у Мінську, унаочнила Москві необхідність приструнити союзників з ЄвразЕС. Росія вважає цей проект політичним інструментом, який має зміцнити її позицію на міжнародній арені, а конкретно — у конфлікті із Заходом через Україну. Це означає, що найближчими місяцями можна сподіватися на зростання тиску на решту членів МС з метою зближення їх позиції з російською і звуження їм поля для політичного маневру.
Тестом ефективності російської політики може бути заплановане Астаною підписання розширеного договору про співпрацю і партнерство з ЄС наприкінці нинішнього року та питання включення Вірменії до російських інтеграційних проектів, із чим не погоджується Астана.
Євген ПЕТРЕНКО