Операція Inherent Resolve триває на повну силу. Згідно з останніми повідомленнями у другій половині грудня, а отже, вже після оголошення Дональдом Трампом «швидкого і повного виведення військ» — у Сирії здійснено 469 атак на цілі, пов’язані з ІД.
Політики також змінили риторику. Державний секретар Майк Помпео переконував у Багдаді, що курди, які воювали плічопліч з американцями, можуть розраховувати на захист з їхнього боку — слід розуміти, що перед турками.
Джон Болтон, радник Трампа з питань безпеки, заявив, що виведення військ може «тривати багато місяців». Сам Трамп написав у Твіттері, що брехливі медіа погано інтерпретують його власні висловлювання і що він не робить нічого непродуманого.
Чи Близький Схід може зітхнути з полегшенням? Гарантій нема, бо рішення президента США часом так само несподівані і змінні, як і його настрій.
Відкриті погрози президента Туреччини Ердогана рушити у наступ проти курдів відбилися луною у Вашингтоні і багатьох інших столицях.
Доля курдських жінок і дітей на територіях, які перебувають під загрозою турецької атаки, була порушена у медіа і західними політиками. Курдські політики почали на повний голос говорити про звернення за допомогою до Ірану, Сирії чи Росії.
Допомогла переконати імпульсивного Трампа і очевидна зміна співвідношення сил на Капітолії, після якої контроль за політикою президента став ще ретельнішим.
Своє значення мала і думка союзників із Близького Сходу і Європи. Здається, що (як уже не раз бувало в минулому) слова Трампа про виведення військ із Сирії прозвучали без жодних консультацій з учасниками коаліції проти ІД. Ідеться в основному про європейських членів НАТО.
Новий рік після періоду святкових роздумів про цінність і вартість союзницьких зобов’язань приніс серію телефонних переговорів по лінії Овальний кабінет — решта світу.
Розмови президента супроводжувалися поїздками Болтона і Помпео на Близький Схід. Повідомлення, які надходили після них, були вже зовсім іншими. Оточення Трампа зорієнтувалося, що відносно незначна фінансова вигода може мати гігантські негативні наслідки для позиції й довіри до Америки.
Особливо якщо врахувати, що сповільнення виведення військ — і навіть повну відмову від нього — легко можна пояснити. Найбільш правдивим, хоча і найскладнішим для Трампа, може бути те, що «Ісламська Держава» зовсім не є переможеною. За різними підрахунками, продовжують діяти від 5 до 15 тисяч бойовиків ІД, які переховуються здебільшого на сирійськоіракському прикордонні.
Зрештою, для транскордонних інтервенцій Дамаск недавно запросив іракську армію, майже повністю контрольовану американцями і ними підтримувану.
Військова присутність американців, принаймні до часу якоїсь «оборудки» з Ердоганом, також гарантує курдам захист від турецької атаки.
Найважливіше з політичної точки зору здається, однак, те, що присутність американців на сирійській землі дозволяє здійснити постійний моніторинг діяльності підтримуваних Іраном угруповань та російської активності.
Послаблення контролю за ними з боку американських супутників, літаків і дронів, які не мусили би вже підтримувати сухопутні війська, було б рівнозначне з надання противникам США більшої свободи дій.
Якщо у політичному сенсі Трамп охоче віддав би сирійську проблему на відкуп Тегерану і Москві, то і відповідальність за стратегічні наслідки він мусив би взяти на себе. Також і перед таким близьким партнером, як Ізраїль, якому багаторазово декларував свою вірність і відданість.

Петро ПЕТРІВ