Відео, які побачив весь світ, показували злих, «зігуючих» чоловіків. Німецькі медіа писали про «коричневий» реванш, вибух расизму і ксенофобії.
Статистика показує, що німці зі східних земель більше схильні до насильства з расистською мотивацією. Після об’єднання Німеччини кількість таких випадків у перерахунку на 100 тисяч жителів пропорційно вища у колишній НДР, ніж на Заході.
Так, у 2015 році у Північному Рейні-Вестфалії сталося 219 нападів на будинки для біженців — це найбільше, але там проживають 18 мільйонів людей. А другою була вже Саксонія — 109 нападів, де лише 4 мільйони населення.
«Альтернатива для Німеччини» (AfD) має у східних землях 27% підтримки і випереджає ХДС. На Сході Німеччини під час парламентських виборів у 2017 році вона отримала у два рази більше голосів, ніж на Заході (22,5 і 11,1%). Якби успіх на виборах вирішували лише чоловіки зі Східної Німеччини, серед яких вона здобула 26% підтримки, то нині AfD формувала би уряд.
Канцлером був би, напевно, її голова Александер Гаугланд, який недавно заявив: «Гітлер і нацизм — це тільки пташиний послід у прекрасній тисячолітній історії Німеччини».
А міністром економіки, наприклад, Андре Поггенбург, який сказав про турків, що проживають у Німеччині: «Ці погоничі верблюдів нехай повертаються туди, де їхнє місце, тобто далеко за Босфор, до своїх мазанок».
Наприкінці Другої світової війни майже 9 мільйонів німців належали до НСДАП. Після перемоги союзників країна була поділена на чотири окупаційні зони — англійську, французьку, британську і радянську. Переможці на конференції у Потсдамі у 1945 році вирішили встановити у Німеччині демократію, провести денацифікацію та роззброїти країну.
У 1949 році у радянській зоні окупації виникла Німецька Демократична Республіка. Німеччина була розділена на дві окремі країни існування з різними політичними і економічними системами.
Із самого початку в НДР почали перекладати вину за нацистські злочини на західних німців. Натомість у Східній Німеччині жили виключно «добрі» німці: всі були в «русі опору» або його підтримували. За лекалами цієї пропаганди мешканці Федеративної Республіки Німеччина — це суцільні прихильники Гітлера і їхні нащадки.
У Західній Німеччині натомість американці і британці поставили на освіту. Були змінені всі підручники з часів націонал-соціалізму, навіть із точних наук. Офіцери британської армії засновували дискусійні клуби, вели навчання для вчителів, вихователів, спортивних тренерів і навіть жіночих організацій.
ФРН створила сильну багаторівневу модель громадянської освіти. Держава, влада федеральних земель, а також численні неурядові організації стежили, щоб програми навчання охоплювали найновішу історію: нацизм, Голокост, рівноправність, толерантність, антисемітизм, ксенофобію, правий екстремізм.
«Демократія, яка виникала, потребувала нової системи освіти у відповідності з демократичними цінностями, яка довела свою ефективність в американській практиці і теорії освіти», — написала Сьюзен Шефер у статті Amerikanische Wurzeln der politischen Bildung («Американське коріння громадянської освіти»), опублікованій у Jahresbuch Pedagogik («Педагогічний річник») у 1995 році.
Західні німці, народжені під час війни або відразу після її закінчення, отримали систему освіти, створену союзниками. Тим часом Східна Німеччина з нацистської диктатури потрапила у комуністичну. Тут не було відповідної освіти, не було також конфронтації між молоддю, народженою у 40-х роках, і поколінням батьків, не було формування нової німецької ментальності.
Разом із падінням Берлінської стіни «впала» також економіка НДР і настала глибока соціальна криза, яку за впливом на східнонімецьке населення можна порівняти лише з глобальною кризою 30-х років.
Люди почали втікати на Захід. Протягом чотирьох років після об’єднання майже півтора мільйона німців покинули територію колишньої НДР — це приблизно 10% населення.
Західна Німеччина не стала багатоетнічним суспільством після 2015 року, тобто відразу після міграційної кризи. Вона не стала ним і у 90-х роках, коли прийняла майже півмільйона воєнних втікачів із Балкан. Це почалося наприкінці 50-х років, коли німці запросили до себе гастарбайтерів із Туреччини, Італії, Португалії, Греції, Тунісу.
Протягом останніх 60 років Німеччина освоїлась із багатокультурністю. Але для багатьох громадян колишньої НДР переїзд до таких міст, як Західний Берлін, Гамбург чи Мюнхен, став шоком. Вони побачили «чужих», які багато років живуть у Німеччині набагато краще, ніж вони, «справжні» німці, протягом 40 років у НДР.
Наприкінці 90-х років еміграція зі східних земель знову посилилась і це триває донині. Втікають головним чином молоді і добре освічені люди. Передовсім — жінки. Саме втеча жінок вважається багатьма дослідниками і коментаторами однією з основних причин фрустрації і злості чоловіків у східних землях.
З дослідження Wer kommt, wer bleibt, wer geht («Хто приходить, хто залишається, хто відходить»), яке проводилося протягом семи років в Інституті Лейбніца у Технічному університеті в Дрездені, випливає, що молоді чоловіки частіше, ніж їхні подруги, покидають школу без свідоцтва про її закінчення.
80% опитаних гімназистів хочуть виїхати на Захід — здебільшого дівчата з малих містечок і сіл. Популяція великих східних міст, зокрема квітучого бенефіціанта трансформації — Лейпцига, останніми роками стрімко зростає. Натомість пустіє провінція.
Молоді жінки віком від 18 і до 30 років з округу Гьорліц, які брали участь у дослідженні, говорять, що їх не задовольняє ні публічна інфраструктура, ні культурна пропозиція, ні можливості професійного розвитку. Вони також нарікають на консерватизм батьків, еліт і керівників.
Утеча молодих жінок прискорює економічну і соціальну ерозію цих регіонів. Там виник новий суспільний прошарок, який становлять переважно чоловіки без освіти, часто без роботи і без партнерок. В Саксонії-Ангальт і у Тюрінгії майже 53% суспільства — це чоловіки, а в окрузі Вайскайсель неподалік Гьорліца на 100 чоловіків припадає лише 56 жінок.
«Життя без жінки — це життя, позбавлене значення, часом включаю телевізор, щоб послухати людського голосу», — говорять герої репортажу телебачення ZDF «Скажи мені, куди поділися жінки».
«Все, що цивілізує молодих чоловіків, — освіта, подорожі, романтичні зв’язки — в цих регіонах є майже недосяжним. Деякі села функціонують як типово чоловічі комуни, де вирішальне слово мають праві екстремісти», — заявив в інтерв’ю для німецької версії порталу HuffPost колишній діяч захисту прав людини у НДР Франк Ріхтер.
Саме так формується вибухова суміш: перевага молодих, самотніх чоловіків, без занять і освіти, плюс відсутність жінок, плюс нові «чужі» — переважно молоді, самотні біженці.
У Хемніці, де вибухнули заворушення, у 2008 році кількість іммігрантів-чоловіків у групі 18–29 років становила 4%, нині це вже 28%.
Саме ці чоловіки у 2015 році на екранах телевізорів побачили, як жінка зі сходу відкриває німецькі кордони для мільйонів чужинців. Ангела Меркель — один із найбільш ненависних політиків у східних землях. Для частини східнонімецьких чоловіків вона стала символом несправедливості та зла.

Євген ПЕТРЕНКО