ОПЕК (Організація держав — експортерів нафти) створено у 1960 році. Її заснували близькосхідні держави (та Венесуела), які володіють найбагатшими у світі родовищами нафти. Метою картелю був опір домінуванню Заходу на світових ринках цієї сировини.
Визначаючи рівень видобутку і експорту чорного золота, ОПЕК збиралася диктувати світові ціни і завдяки цьому впливати на міжнародну політику.
Наслідки цієї стратегії найбільш наочно проявились у 1973 році, коли у відповідь на західну підтримку для Ізраїлю у черговій війні з арабськими державами ОПЕК оголосила ембарго на продаж нафти і привела до небезпечного для економіки Заходу підвищення ціни цієї сировини.
ОПЕК служила також державам-організаторам як форум економічної і політичної співпраці, допомагала пом’якшувати найгостріші спори і конфлікти.
Навіть під час іраксько-іранської війни у 80-х роках чи нападу Іраку на Кувейт і першої американської інтервенції в Іраку на початку 90-х років Ель-Кувейт, Тегеран і Багдад не хотіли виходити з картелю і зривати корисну для них співпрацю у справі регулювання ціни на нафту.
Цього не зробив Ірак після повторної інтервенції США у 2003 році, хоча багато політиків у Вашингтоні натискали у цій справі на своїх протеже у Багдаді.
Діяльності картелю не перешкодили навіть десятиліття конфронтації між Саудівською Аравією та Іраном за політичне і духовне лідерство на Близькому Сході і у світі ісламу.
Значення картелю знизилося за останні роки, коли на світових нафтових ринках у ролі головних гравців знову з’явилися Сполучені Штати Америки і Росія.
Щонайменше за останні два роки світові ціни на нафту диктуються ОПЕК, але в результаті безпосередніх торгів між США, Росією і Саудівською Аравією.
В історії ОПЕК уже траплялося, коли окремі члени — Венесуела, Еквадор, Габон чи Індонезія — виходили або припиняли членство, але завжди відновлювали своє активне членство у картелі.
Також ніколи не розставався з картелем ніхто з його близькосхідних засновників (Іран, Ірак, Саудівська Аравія і Катар).
Хоча останній і приєднався до ОПЕК у 1961 році, через 12 місяців після її заснування, він також вважається однією з держав-засновниць. Тому останнє рішення Катару має символічне і політичне значення.
Катар є однією з найменших держав — членів картелю. Він видобуває приблизно 600 тисяч барелів щоденно (для порівняння: Об’єднані Арабські Емірати видобувають 3 мільйони барелів щоденно, а Саудівська Аравія — 11 мільйонів).
Вихід Катару з картелю і навіть заплановане ним збільшення видобутку нафти (тоді як картель збирається його обмежити) не вплине ні на пропозицію, ні на ціну нафти на світових ринках.
Але нині Катар — один із найбільших у світі експортерів зрідженого природного газу, завдяки чому став неймовірно багатою країною. У найближчі роки Катар збирається збільшити експорт аж наполовину.
У червні 2017 року Саудівська Аравія, ОАЕ і Бахрейн, а також Єгипет поставили Катару ультиматум — або перестане підтримувати «Братів-мусульман», відмовиться від дружби з Туреччиною й Іраном, закриє телеканал «Аль-Джазіра», або сусіди покарають його блокадою.
Катар відкинув ці пропозиції, а нав’язану йому блокаду переносить без якихось серйозних проблем. Шантаж Саудів приніс наслідки, відмінні від очікуваних.
Замість того щоб закрити турецьку військову базу, Катар запросив ще більше турецьких солдатів, а замість розриву співпраці з іранцями — відкрив посольство та збільшив кількість польотів катарських авіаліній до Тегерана, Шираза й Ісфагана.
Суперечка між Катаром і сусідами загрожує кризою і Раді співпраці держав Перської затоки, створеній Саудівською Аравією, Кувейтом, ОАЕ, Бахрейном і Оманом, щоб зрівноважити впливи політично і військово потужних Іраку й Ірану. Рада збирається без Катару, хоча його запрошують.
Сусідськими спорами на Аравійському півострові тішиться Іран: сварки і протиріччя ослаблюють його суперника — Саудівську Аравію. Аятоли розраховують, що співпраця з Катаром полегшить їм пережити американські санкції.
Виходячи з нафтового картелю, спритні катарці можуть здобути собі прихильність іншого союзника — американського президента Дональда Трампа, ворога всіх союзів, які обмежують свободу дій Америки.
Трамп не приховує, як йому дуже не подобається картель, який, вирішивши збільшити або зменшити видобуток чорного золота, ще й намагається диктувати, скільки має бути ціна на чорне золото.

Петро ПЕТРІВ