Президент Макрон прийшов до влади як захисник звичайних громадян від існуючої партійної системи, яка дбала про інтереси еліт і не переймалася проблемами суспільства.
Незабаром чергові рішення Макрона і його зарозумілий стиль правління показали, що він залишився частиною відчужених від суспільства еліт. Тому дуже швидко Макрона стали називати президентом багатих.
Принциповою загрозою для французької демократії стало зростаюче розходження між політичним класом і більшістю суспільства. Це викликало спочатку розчарування традиційними політичними партіями, а тепер призвело і до низьких рейтингів самого Макрона (тільки 21% підтримки на початку грудня).
Опитування показують, що серед протестуючих приблизно 40% є прихильниками радикальної правиці, потім 20% — радикальної лівиці, а значна частина інших — це особи, які розчарувались у системі і які не беруть участі у голосуваннях.
Не менше 70% усіх французів підтримують протестуючих. Це показує масштаб фрустрації суспільства і радикалізацію настроїв.
Політична система у Франції має певні олігархічні тенденції, які коригуються не виборчими інституціями, а радше циклічними соціальними протестами. Але нав’язувана згори політика — найчастіше через бюджетні обмеження або європейські правила — все менше подобається виборцям.
Саме тому однією з вимог «жовтих жилетів» було запровадження ініціативи референдуму знизу, яка вже набрала 700 тисяч підписів. Нині уряд поставився до цієї пропозиції стримано.
Поглиблюється недовіра до традиційних медіа. Результати соціологічних опитувань із цих питань підтверджують, зокрема, зменшення кількості осіб, які користуються провідними газетами чи їхніми інтернетвиданнями.
Замість цього зростає зацікавленість новими засобами електронної інформації, які у деяких випадках переважають традиційні видання. Якраз нові інформаційні портали, а також суспільні мережі стали головними інструментами мобілізації останніх протестів проти влади.
Таким чином, твориться паралельний обіг інформації, як це було в окремих країнах так званого табору соціалізму. Є офіційний, близький ліберальним елітам, та інший, який руйнує політичну коректність і нерідко є антисистемним.
Проблеми французької демократії складно пояснювати впливами ззовні. Головною причиною цих проблем є радше стагнація доходів середнього і нижчого класу — починаючи від часу економічної кризи 2008 року.
За даними досліджень Європейської комісії, у 2012 році доходи цих прошарків населення почали падати. В результаті сильно скоротилася кількість середнього класу, який становить основу здорової демократії. У Франції також збільшується різниця в доходах громадян.
Найбільш відчутно криза вдарила по молодих людях, серед яких безробіття перевищує 20% і останнім часом зростає. З цієї точки зору фундамент нових демократій в Європі є значно перспективнішим, ніж у Франції.
Згідно з даними Єврокомісії середній клас у цих країнах зростає, а також уже багато років зростають його доходи. Молодь має небезпідставні надії досягти вищого статусу, ніж батьки. Такого оптимізму бракує все частіше молодим людям у Франції.
У цій ситуації анемічний темп економічного зростання не обіцяє зміни ситуації. Всі попередники нинішнього президента — принаймні протягом останньої чверті століття — мусили відмовитися від реформ під впливом вулиці. Ця закономірність стосується також, як видно, нинішнього господаря Єлисейського палацу.
Проблема полягає в тому, що зона євро протягом тривалого часу гамує рівень економічного зростання над Сеною, а також публічні і приватні інвестиції. Останнім шансом змінити цю ситуацію мусили реформи Макрона, як внутрішні, так і в самій зоні євро.
План президента Франції полягав спочатку в тому, щоб здійснити радикальні зміни у країні для здобуття довіри інших членів валютного союзу і спонукати їх до реформ на європейському рівні. Тепер така аргументація не буде переконливою.
Протестуючі змусили Макрона відмовитися від деяких податків, а також збільшити дотації з державного бюджету. Через це Франція вчергове за останні роки не зупиниться на порозі, нижчому від 3%го дефіциту державного бюджету, як це вимагається нормами ЄС.
Єврокомісія з розумінням підійшла до порушення Парижем цього фіскального критерію. Брюссель знову поставився до Франції поблажливо, зваживши, наскільки гострою була реакція ЄС на брак дисципліни з боку євроскептичного уряду Італії.
Політики з цієї країни почали домагатися рівного ставлення. Це привело до зменшення тиску на Італію і полюбовного завершення спору при незначних поступках Риму.
Як сказав один із високопоставлених чиновників Єврокомісії — у цій ситуації Комісія не захотіла загострювати спір і створювати зайву нагоду для збільшення популярності євроскептичних партій на Апеннінському півострові.
Французький приклад заохотив також інші держави Південної Європи: соціалістичний уряд Іспанії прийняв рішення про найбільше за останні 40 років підвищення мінімальної зарплати.
Останні рішення французького, італійського й іспанського урядів суперечать постановам грудневого саміту зони євро, які спрямовані на зміцнення фіскальної дисципліни. Отже, вимальовується поглиблення розбіжностей між Парижем і Берліном відносно політики у валютному союзі.
Ще напередодні останньої хвилі протестів у Франції реформи зони євро, запропоновані Макроном, блокувалися Нідерландами, Німеччиною та іншими державами Північної Європи.
На думку багатьох економістів, зона євро залишається вразливою до чергової кризи, а вона може настати вже у 2019 році. Франція не в стані ні реформувати себе, ні затягнути паски відповідно до вимог зони євро. Чергова криза безумовно додатково загострить соціальні і політичні проблеми.
Запитання, які все частіше ставлять експерти, стосуються того, хто прийде до влади після Макрона. Так само цікаво, як продовження економічної стагнації чи навіть чергова рецесія вплинуть на демократію над Сеною.
Евген ПЕТРЕНКО
