Тобто ЄС відтоді складатиметься вже не з 28 країн-членів, а з 27, тому потрібно буде внести уточнення в систему договорів, на основі яких функціонує ЄС. Поки що зрозуміло, що на прикладі виходу з ЄС Великої Британії Німеччина і Франція хочуть стимулювати інші країни — члени ЄС погодитися на нове видання федералістського проекту.
Суттю запропонованої реформи є посилення наднаціональних органів влади в Євросоюзі, що стосується не тільки спільної зовнішньої політики і політики безпеки, а й фінансового сектора, спільного ринку товарів і послуг, міграційної та правової політики.
Зокрема, пропонується в повному обсязі відновити європейську політику оборони. Проти цього виступають Польща, Балтійські країни — члени ЄС. Також країни Вишеградського блоку (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина) критикують пропозиції щодо розподілу квот біженців, бо у цих країнах потужними залишаються антиемігрантські суспільні настрої.
На заваді реалізації німецько-французького проекту реформ ЄС залишається внутрішньополітична невизначеність після недавніх парламентських виборів в Італії. Взагалі слабкою ланкою ЄС є всі країни Південної Європи.
Греція продовжує вимагати від ЄС фінансової підтримки з мінімальними вимогами скорочення соціальної допомоги найбіднішим грекам. Навіть попри часткову політичну нормалізацію кризи з каталонським сепаратизмом непевним залишається економічне становище в Іспанії.
Експерти з розвитку європейської інтеграції вважають ініціацію проекту реформ запізнілою — надто мало уваги останніми роками приділялося стимулюванню розвитку економіки найбідніших країн Євросоюзу. Внаслідок цього помітно посилились європейські скептичні настрої, тому дуже складно вести мову про різні швидкості розвитку інтеграції.
Досі вважалося, що шість країн — засновниць ЄС (Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) завжди будуть оптимістично налаштованими щодо наднаціонального федералістського проекту в ЄС. Але принаймні в Італії та Нідерландах зараз склалася така внутрішньополітична кон’юнктура, за якої європейські скептики вийшли на провідні позиції.
Тому існує ризик того, що німецько-французький проект реформ створює ризики для розбалансування системи компромісів між різними інтересами країн — членів ЄС.
Андрій МАРТИНОВ
