Незважаючи на політичні впливи, контроль за апаратом держави, величезні фінансові ресурси, медійні активи та особисті амбіції, Влад Плахотнюк не може правити Молдовою самостійно. Ключовою перешкодою для запровадження авторитарної моделі правління є мінімальна суспільна підтримка для нього і його партії.
Плахотнюку довіряють лише 1–2% громадян, а бажання голосувати за PDM мають менше 5% виборців. У таких умовах він не може захопити повну владу у країні і відкинути демократичну модель, бо зустріне масштабний опір із боку суспільства.
Такий сценарій також неможливий з огляду на позицію західних партнерів, які підтримують Молдову фінансово і політично. Плахотнюк — номінально проєвропейський політик — мусить на це зважати. Щоб утримати владу, олігарх повинен зберігати ознаки демократичності і співпрацювати з Ігорем Додоном, який має найбільшу популярність у суспільстві, та підтримуваною ним Соціалістичною партією.
Нинішній розклад — хоча й короткочасно корисний для Додона і Плахотнюка — не задовольняє повністю жодного з них. Кінцевою метою олігарха є здобуття повного контролю за молдавською політичною сценою, а амбіцією Додона є поступове розширення своїх впливів у рамках існуючої системи, а у подальшій перспективі — підпорядкування або витіснення Плахотнюка з політичного та бізнесового середовища.
Нинішній політичний розклад між Плахотнюком і Додоном, хоча ефективний і корисний для обох сторін, залишається вкрай нестабільним. Лідер PDM переважає президента за масштабом впливів і фінансових ресурсів та, очевидно, володіє компроматом проти Додона, бо усвідомлює загрозу з боку цього амбітного політика.
Плахотнюк, хоча і змушений до співпраці з Додоном, здійснює дії, спрямовані на обмеження його повноважень і поля маневру: у грудні 2016 року Демократична партія відібрала у президента контроль за головною розвідувальною установою країни — Службою інформації і безпеки (SIS).
Плахотнюку вдалося поставити свою людину на ключову посаду генерального прокурора, а у жовтні 2017 року контрольований Плахотнюком Конституційний Суд дозволив тимчасово припиняти повноваження президента у ситуації, коли він відмовляється призначати на посади міністрів, проголосованих парламентом, або коли двічі відмовить підписання прийнятих депутатами законів.
Роль президента до моменту підписання спірного закону тоді бере на себе прем’єр або голова парламенту (обидва є довіреними особами Плахотнюка).
Утім, тимчасове позбавлення президента повноважень не тільки дозволяє приймати закони чи кадрові зміни, невигідні для президента, а й робить неможливою процедуру імпічменту, оскільки відкликання президента вимагає проведення референдуму, а це дозволить залишитися йому на посаді і зміцнить легітимність.
Ігор Додон, крім відкритої критики уряду і PDM (але — що симптоматично — не самого Плахотнюка), не організовує, наприклад, масових акцій протесту та жодних інших спроб опору. Навпаки, він регулярно підкреслює, що винні у неконституційних діях особи будуть покарані вже після парламентських виборів.
Додон вважає себе жертвою олігархічного апарату влади та пояснює власну неефективність відсутністю можливостей діяти.
Пасивність президента вказує на існування тимчасових домовленостей між ним і Плахотнюком: Ігор Додон не хоче кидати виклик олігарху, а очікує передовсім результатів парламентських виборів.
Крім обговорених вище політичних дій, Влад Плахотнюк веде інтенсивну іміджеву кампанію з метою поліпшити рейтинги PDM та свої власні. Наприкінці 2016 року він офіційно зайняв посаду голови партії (раніше обмежувався посадою заступника голови).
Одночасно, користуючись новою посадою, почав набагато частіше, ніж раніше, брати участь в офіційних урядових закордонних делегаціях (зокрема, до Брюсселя, Страсбурга, Вашингтона). Телеканали, які належать олігарху, описують, як його приймають закордонні високопоставлені політики та зображають його державним мужем.
Плахотнюк усе частіше виступає публічно у самій Молдові, особисто ініціює нові реформи, визначає напрямки політики, оголошує кадрові зміни в уряді або повідомляє про популярні в народі заходи.
Активізувалися підпорядковані йому антикорупційні органи: регулярними стали арешти високопоставлених чиновників та молдавських політиків (що раніше було рідкістю). Залежні від влади медіа розглядають це як прояв санації політичної системи, хоча насправді ці дії мають на меті, крім суспільного резонансу, усунення політичних конкурентів.
Для формування позиції за кордоном Плахотнюк користується послугами щонайменше трьох лобістських фірм, які організовують йому офіційні зустрічі з представниками американської влади у Вашингтоні.
Олігарх прагне переконати ЄС і США, що залишився єдиним серйозним гравцем на молдавській політичній сцені, здатним стримати прихід до влади проросійських сил.
З цією метою також регулярно публікуються статті у відомих міжнародних медіа, у яких високі чиновники, прем’єр чи голова парламенту, переконують у зростаючій загрозі з боку Москви і необхідності надання Молдові західної підтримки з метою збереження проєвропейського курсу.
Діюча у Молдові система нагадує добре відрежисований політичний театр, у якому провідні актори грають перед національною і міжнародною публікою ролі, жодним чином не пов’язані з автентичними переконаннями і поглядами. З огляду на напругу між головними постатями (Плахотнюком і Додоном) ця модель є тимчасовою.
Вирішальним моментом, який визначить її подальший формат, будуть парламентські вибори. Враховуючи їх значення для Плахотнюка та можливе зміцнення позиції Додона, вибори стануть одними з найбільш нетранспарентних і маніпульованих після 1991 року.
Найближчі місяці будуть вирішальними для форматування молдавської політичної сцени. Майбутнє олігарха та сконструйованої ним системи є непевним і залежить рівною мірою від результатів парламентських виборів і складного для однозначної оцінки рівня впливу олігарха на президента Додона.
Пето ПЕТРІВ
