Це особливо обурило французів, адже в ході виборчої кампанії Макрон обіцяв не фінансувати свою дружину за рахунок французьких платників податків.
Звичайно, це були лише емоційно суб’єктивні причини падіння рівня підтримки Макрона. Більш ґрунтовні фактори пов’язані зі спробами соціальних реформ, які намагається проводити президент.
Насамперед ідеться про подальшу лібералізацію ринку праці, збільшення прав роботодавців щодо звільнення найманих працівників, збільшення робочих годин упродовж тижня, обмеження прав професійних спілок.
Наприкінці минулого тижня Макрон примудрився роздратувати також французьких фермерів, закликавши їх відмовитися від аграрних субсидій від Євросоюзу.
Зазначена соціальна проблематика стає важливою для Марін Ле Пен, тому Емманюель Макрон вирішив зіграти на її полі та актуалізує питання політики щодо нелегальних мігрантів. Зокрема, нові ініціативи виконавчої влади Франції стосуються спрощення правового режиму депортації мігрантів, які скоїли злочини на території Франції.
Також пропонується ускладнити процедуру отримання права на проживання та пошук роботи. Французькі спостерігачі зазначають, що ці ініціативи дещо нагадують курс щодо мігрантів, зафіксований у поки що не затвердженій партійними з’їздами провідних партій Німеччини коаліційній угоді. Там також вводиться заборона на так зване возз’єднання родин, тобто легальне прибуття до колишнього нелегаламігранта чоловіка його родини, вводяться квоти на річний прийом біженців.
Як бачимо, фактично Франція і ФРН намагаються спочатку внести уточнення щодо міграційної політики до національного законодавства і лише після цього погоджувати міграційну політику на рівні Євросоюзу.
Однак на рівні ЄС прогнозовано виникають додаткові проблеми. Європейська комісія досі не здолала опір Польщі та Угорщини, які так само, як ще дві країни Вишеградської групи — Чехія і Словаччина, виступають проти визнання квот на прийом нелегальних біженців на європейському рівні. Внаслідок цього проблематика міграційної політики виходить за межі внутрішньополітичних суперечок на рівень Євросоюзу.
Зважаючи на це, на прикладі Франції Марін Ле Пен отримає від президента Макрона політичний пас, яким вона неодмінно скористається. Адже проблеми зі створенням «великої коаліції» у ФРН доводять, що національноконсервативні політичні сили у провідних країнах ЄС, які виступають проти обмеження національного суверенітету правовими актами Євросоюзу, знову мають нагоду на своє політичне відродження.
Тому гра Макрона на «домашньому» політичному полі Ле Пен, для якої тема мігрантів досі була ключовою, не буде «грою в одні ворота». Оскільки Марін Ле Пен готова не лише перейняти традиційний лівоцентристський порядок денний, який досі був властивий французьким соціалістам, котрі після перемоги Макрона опинилися на маргінесі політичного процесу, а й органічно доповнити його правим консерватизмом щодо міграційної політики.
Ле Пен уже критикує запропоновані урядом Франції законодавчі зміни за половинчастість, непослідовність та спроби перехопити улюблену тему Національного фронту. Тому Макрону одночасно доведеться вести запеклу боротьбу як на внутрішньому політичному фронті, так і на рівні Євросоюзу.
Поки що міграційна політика «диференціюється» на низку національних підходів, що максимально ускладнює пошук і знаходження наднаціональних компромісів щодо цього гострого питання.

Андрій МАТРИНОВ