Оскільки три місяці тому відбиття Пальміри у ісламістів було гучно відзначено російськими пропагандистськими засобами масової інформації.
Цього разу розставлено інші акценти: опозицію звинуватили у використанні в Алеппо хімічної зброї проти цивільних і сирійської армії. Ця інформація покликана прикрити плачевну гуманітарну ситуацію в Алеппо, адже колишня економічна столиця Сирії внаслідок чотирьох років вуличних боїв перетворилася на руїни.
Ціна взяття Алеппо виявилася досить високою як для Росії, так і для Асада: кількість офіційно визнаних Кремлем загиблих російських військових у Сирії наближається до четвертого десятка. Але навіть не це — головна неприємність для Кремля. Фактично Путін порушив власну обіцянку про те, що сирійська військова кампанія не стане для Росії «другим Афганістаном», а російська армія не воюватиме замість сирійської урядової армії.
Проте загальна кількість російських військових радників, обслуговуючого персоналу бази Хмеймім, загону Сил спеціального призначення, морських піхотинців на авіаносці «Адмірал Кузнєцов» та морської піхоти, яка його охороняє, наближається до п’ятисеми тисяч військових. За цим показником для російської армії це вже не локальна війна малої інтенсивності, а серйозний коштовний регіональний конфлікт. Причому кінця йому не видно.
Попри втрату Алеппо загони сирійської опозиції різної ідеологічної орієнтації залишаються боєздатними. Тож на сирійському фронті дефакто встановився хисткий баланс військовополітичних сил.
Поки що ані армія Башара Асада навіть за всебічної російської та іранської військової та політичнофінансової допомоги, ані загони опозиції не здатні нанести одні одним вирішальної поразки. Звичайно, чимало буде залежати від позиції нової американської адміністрації.
Нагадаємо, що новообраний президент США Дональд Трамп визначив спільну боротьбу з ісламськими радикалами пріоритетом взаємодії з Росією. Якщо така військовополітична співпраця між Росією і США на сирійському фронті стане реальністю, може настати справжній перелам ситуації не на користь поміркованої сирійської опозиції та «Ісламської держави». Але на заваді такій російськоамериканській співпраці можуть стати різні нафтові інтереси.
Адміністрація Дональда Трампа намагається грати на підвищення ціни на нафту в інтересах американських нафтовиків, хоча від цього виграє й Росія, яка днями домоглась угоди з країнами — експортерами нафти ОПЕК щодо зменшення квот видобутку нафти з метою збільшення ціни на неї.
Але збільшення цієї ціни спонукатиме до розширення видобутку сланцевої нафти у США, оскільки ціна виправдовуватиме собівартість її видобутку. Зрештою, ці економічні протиріччя між Росією і США можуть стати на заваді їхній співпраці в Сирії проти «Ісламської держави».
У будьякому випадку після взяття військами Башара Асада міста Алеппо черговий етап сирійської війни, скоріше за все, буде не менш кривавим, аніж п’ять її попередніх років. Статистика ООН свідчить, що від весни 2011го до грудня 2016 року у сирійській війні загинуло понад 470 тис. осіб.
На превеликий жаль, кінця цьому сумному мартирологу немає. Не виключено, що регіональні держави, такі як Туреччина, Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Катар, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, незалежно від позиції великих держав готові вести власну гру у цьому конфлікті.

Андрій МАРТИНОВ