Нинішній курс Кремля описується як «твердий, але обережний, хоча в цілому продуктивний».
Беручи до уваги, що, як визнають самі автори доповіді, рівень економічного розвитку є головним показником сили і впливів у світі, одночасно це — найслабший елемент російської держави. Тому складно відмовитися від враження, що маємо справу з типовим прикладом доброї міни при поганій грі, бо у доповіді складно знайти приклади позитивного впливу закордонної політики на економічний розвиток країни.
У контексті успіхів російської політики на перший план нині висувається відбудова військової могутності. Спостерігається мілітаризація мислення російських еліт про закордонну політику, для яких війна здається не стільки продовженням політики, як її засобом.
Черговим «успіхом» Росії вважається зупинка «експансії Заходу» на пострадянському просторі. Незалежно від сумнівної достовірності цього твердження воно перебуває у суперечності із заявленим пріоритетом економічного розвитку. Результатом російської інтервенції на Сході України стало повне руйнування відносин Москви із Заходом, який є і довго ще буде безальтернативним джерелом модернізаційних ресурсів для російської економіки. Як визнають члени СВОП, «надії на серйозне надходження інвестицій із Китаю не здійснились».
Багато говорить сама мова, якою описуються сусіди Росії. Голосні декларації про «часткове гальмування і навіть припинення розпаду пострадянського і російського історичного імперського простору» у напівофіційному документі російського істеблішменту, який розробляє закордонну політику, здається, більше свідчить про безсилля, ніж про аналіз ситуації.
Найближчим до реальності здається інше твердження доповіді: «Приєднання Криму допомогло в консолідації більшості суспільства і еліти». Одночасно, беручи до уваги слабкість російської економіки і падіння рівня життя, тривалість цієї консолідації стоїть під знаком запитання. Самі ж автори визнають, що вона не проявилась у жодному проекті розвитку.
Згаданої «доброї міни при поганій грі» у доповіді значно більше. Так, самотність Росії на міжнародній арені подається як корисна, оскільки у нинішньому світі «союзи є ще менш надійними і більш коштовними, ніж колись». У свою чергу, Лілія Шевцова звертає увагу на мрійливий характер декларації про «глибоке стратегічне партнерство» Росії і Китаю та на суперечність одночасного проголошення занепаду Заходу «викриттям» його експансії і прагнення до повалення російської влади.
Доповідь СВОП характеризується типовим для широкого медійнопропагандистського поширення відносно якісним аналізом міжнародної ситуації через призму гри інтересів, поєднаних із безпорадністю і мрійним мисленням по відношенню до самої Росії і можливостей її розвитку.

Євген ПЕТРЕНКО