Як і у випадку з Маргарет Тетчер, їй довелося братися за штурвал державного корабля у скрутні буреломні часи. Адже результат референдуму про вихід з Євросоюзу знервував ринки, розколов суспільство на прихильників і супротивників європейської інтеграції, посіяв сумніви щодо міцності фундаменту будівлі самої Великої Британії.
За цих непростих обставин Терезі Мей доведеться діяти одночасно рішуче і прагматично обережно, адже кожен незграбний рух або політичне рішення може бумерангом ударити по країні. Скептики зауважують, що таке сумнівне рішення вона вже прийняла: міністром закордонних справ став колишній мер Лондона і активіст кампанії за вихід Великої Британії з Євросоюзу Борис Джонсон.
Але переговорами про умови виходу Великої Британії з Євросоюзу займатиметься спеціальне міністерство, створене якраз для вирішення цього завдання. Тим самим наперед сформовано умови для бюрократичного перетягування повноважень між двома міністерствами зі схожою сферою компетенції.
Час покаже, чи матиме це негативні наслідки. Скоріше за все, офіційний початок переговорів про вихід відбудеться вже після політичних літніх відпусток, це дає час виробити стратегію таких переговорів. Позиція британських бізнесових і політичних еліт є зрозумілою. Вони збираються домогтися таких умов виходу, які дадуть Британії всі переваги від участі у спільному ринку Євросоюзу, але позбавлять країну від усіх зобов’язань перед єдиною Європою.
Досягнення цієї мети було рожевою мрією британських еліт від часу вступу до Європейського економічного співтовариства 1 січня 1973 року. Але надалі європейська інтеграція вийшла далеко за межі британського бачення переваг винятково зони вільної торгівлі, перетворившись на політичний проект створення федеративної європейської наддержави. Тому стратегічним завданням для учасників переговорів про вихід Великої Британії з Євросоюзу буде фіксація максимально ліберальних та сприятливих для британських виробників умов торгівлі з Євросоюзом.
Натомість формування позиції Євросоюзу на переговорах щодо виходу Британії є дуже складним — немає консолідованої позиції брюссельської бюрократії та країн — членів Євросоюзу, які зацікавлені у продовженні звичайного бізнесу з Великою Британією. Виразником жорсткої позиції брюссельської бюрократії став голова Європейської комісії ЖанКлод Юнкер, який зажадав негайно розпочати переговори про вихід Британії та показово покарати англійців, аби іншим європейським скептикам надати урок.
Проте така радикальна позиція не знайшла підтримки не лише у Німеччині та Франції, а й у інших державах — членах Євросоюзу. Тому, якщо британська позиція на переговорах про вихід виглядає логічною і зрозумілою — домогтися збереження якомога більшої кількості преференцій від Євросоюзу без тягаря зобов’язань, то стратегія Євросоюзу і навіть склад делегації для цих переговорів викликають сумніви.
Відкритим залишається питання, яка стратегія буде обрана: «покарати» Велику Британію, аби запобігти подальшому розпаду Євросоюзу, або проявити гнучкість, яка має зміцнити позиції тих кіл у ЄС, які виступають за багато швидкостей європейської інтеграції.
Крім того, надто багато претендентів на посади в керівництві ЄС, аби очолити делегацію на переговорах із британцями. Це і президент Європейської ради Дональд Туск, і голова Європейської комісії ЖанКлод Юнкер, і керівник спільної зовнішньої політики ЄС Федеріка Могеріні. Скоріше за все, може бути обрано компромісний варіант з представництва в делегації ЄС усіх 27 країн — членів, які після виходу Британії залишаються в Євросоюзі.
Як бачимо, Євросоюзу доведеться вирішити ще чимало проблем, аби сформувати делегацію на переговорах із Великою Британією. Стаття 50 Лісабонського договору 2007 року відводить на такі переговори два роки. Принаймні зрозуміло, що цей час буде особливо цікавим і доленосним як для Британії, так і для Євросоюзу, зрештою, для всього світу.
Андрій МАРТИНОВ