Проте визначений час минув, а ООН не поспішає з парашутним десантуванням допомоги.
«Ми концентруємося на суходільних поставках», — заявив речник Генсека ООН Стефан Дюжаррік. Поставки повітрям, за його словами, менш безпечні і логістично складніші.
Найбільше скидання допомоги парашутами лобіюють Париж і Лондон. «Ставкою є уникнення гуманітарної катастрофи. Сирійський режим систематично змушує голодувати сотні тисяч цивільних і використовує їх у війні як зброю. Це військові злочини», — сказав французький представник в ООН Франсуа Делаттре, який нині головує в Раді Безпеки ООН.
Від 10 квітня ООНівська Світова продовольча програма (СПП) здійснила 44 польоти, скинувши 750 тонн продуктів для 100 тисяч людей. Скільки з них дійсно надійшло до тих, хто потребує, важко сказати, бо на місці нема працівників, які могли б це визначити.
Це тільки одна з проблем, з якими пов’язана допомога з повітря. Гуманітарні організації небезпричинно вважають такий шлях крайнім рішенням — він дорогий, що має значення при дуже обмеженому бюджеті СПП (у минулому році агенція скоротила на 30% і так досить обмежений раціон для мільйонів біженців, яким допомагає). Один суходільний конвой доставляє стільки їжі, скільки літак протягом п’ятишести тижнів.
Крім того, в зоні бойових дій польоти пов’язані з підвищеним ризиком, тому треба скидати вантажі з більшої висоти, а це зменшує точність. А в Сирії обложені міста густо населені, не завжди вдається потрапити, наприклад, на стадіон, якщо він є єдиним місцем для прийому важких ящиків, котрі падають з неба. Ніхто не хоче нікого вбити таким вантажем.
ООН і найбільші організації нині в Сирії не хочуть діяти без згоди уряду. Розлючений режим може в будьякий момент закрити доступ до будьякої частини країни, не дати дозволу на ввіз гуманітарним працівникам, неавторизований конвой може бути обстріляний.
ООН вважає, що ситуація в оточених містах не є ще настільки трагічною, щоб здійснювати негайно скидання. На думку дипломатів, Дамаск потихому попросили дати згоду на польоти, ООН чекала на відповідь уряду до 10 червня. Водночас чиниться тиск на Росію, щоб вона добилася від Асада відкриття суходільних гуманітарних коридорів там, де це необхідно. А ООНівський посланець у Сирії Стаффан де Містура ставить у залежність початок мирних переговорів від вирішення проблеми доступу до гуманітарної допомоги.
Тим часом Дамаск лавірує, намагаючись отримати для себе найбільше. Саме для цього він блокує міста — щоб мати аргументи на міжнародних торгах. Згоду на конвой до Дараї, 12 км від Дамаска, оточеної вже майже чотири роки тому, відколи у серпні 2012го посіпаки режиму вбили там кілька сотень противників режиму Асада, дав за кілька годин до завершення ультиматуму.
Три тижні раніше сирійські солдати повернули транспорт з допомогою для Дараї, бо в ньому було порошкове молоко для дітей. На цей раз не було згоди на ввезення продуктів. Голодним сирійцям з Дараї привезли шампунь проти лупи (дві пляшки на особу), тисячу сіток проти комарів (малопотрібні людям, які зі страху перед обстрілом проводять життя у пивницях) та трохи медичних засобів, ліків і дитячого харчування.
Після 10 червня сирійський уряд дозволив ООН відправити гуманітарні конвої у п’ять сирійських провінцій. Усього в оточених містах проживають до 600 тисяч людей, а більше 4,6 мільйона — у важкодоступних місцях. З великими труднощами їм почала таки надходити допомога ООН. Принагідно піаряться і росіяни, які ніби також допомагають.
Це краще, ніж нічого, але дехто вважає, що не варто було йти на таку ганебну домовленість. Це «цинічний рух, який мав дозволити уникнути скидань із повітря. Скидання дуже клопітні, дорогі й ризиковані, але вони — єдиний спосіб полегшити існування людям у багатьох оточених районах», — визнав керівник британської дипломатії Філіп Хаммонд.
Однак так не вважає Асад і ті, хто його підтримує. Для них все це — політична гра і спосіб залишитися при владі, коштом життя пересічних громадян.
Петро ПЕТРІВ