Але британські європейські оптимісти не враховували чинник потужного впливу на емоційний стан співгромадян світової економічної кризи, напливу біженців до континентальної Європи та протесту проти космополітичної еліти, яка наполегливо перебирає до своїх цупких рук залишки національного суверенітету.
Тому агітаційна кампанія напередодні британського референдуму набула небувалої гостроти. Соратник Девіда Кемерона по Консервативній партії, колишній мер Лондона, Борис Джонсон очолив тих, хто виступив проти членства Великої Британії в Євросоюзі. Його політичним союзником у цьому питанні став лідер ультраправої популістської Незалежної британської партії Найджел Фарадж.
Кампанія перед референдумом коштувала життя депутату парламенту від Лейбористської партії Джо Кокс, яка виступала за членство Великої Британії в ЄС,— її вбив європейський скептик.
Жахлива дощова погода у день референдуму 23 червня 2016 року, здавалося, зменшить кількість європейських скептиків. Але така погода лише зменшила кількість європейських оптимістів із Лондона, які замість ризику промочити ноги та прийти до урн і віддати голоси за ЄС, залишились у сухих приміщеннях. У підсумку перемогли європейські скептики.
Результати референдуму схвально оцінив кандидат Республіканської партії на президентських виборах у США Дональд Трамп, перебуваючи в Шотландії. Він привітав британців із відновленням незалежності від брюссельської бюрократії.
Перша реакція європейських керівників була емоційною. Голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер зажадав негайного початку переговорів про умови виходу Великої Британії. Але прем’єр-міністр країни Девід Кемерон, заявивши про свою відставку, закликав усіх зачекати, поки у жовтні Консервативна партія обере нового лідера, який і визначатиме подальшу долю референдуму.
Символічно, що британські європейські оптимісти, які програли референдум, закликають палату громад не затверджувати його результатів, а, навпаки, провести повторний референдум, одночасно змінивши правила гри. Зокрема, пропонується, аби референдум був легітимним, визначити межу участі виборців не менш ніж 75 відсотків, з яких дві третини мають проголосувати за вихід. Тож внутрішня британська боротьба навколо впровадження в життя результату референдуму ще не завершена.
Напруженості додає й політична географія розподілу голосів «за» і «проти» членства Великої Британії в ЄС. Однозначно за членство проголосували Шотландія і Північна Ірландія. За місце Британії в Євросоюзі були й мешканці великих міст власне Англії, але несподівано проти проголосували жителі Уельсу.
Одразу шотландські націоналісти скористалися нагодою, щоб заявити про підготовку нового референдуму щодо незалежності Шотландії. Заплутаною і неоднозначною є ситуація в опозиційній Лейбористській партії. Ліберально налаштовані лейбористи, передчуваючи неминучість позачергових виборів, готові влаштувати заколот проти надмірно лівого, на їхню думку, офіційного лідера партії Джеремі Корбіна.
Найбільше неприємностей результат британського референдуму створює для Німеччини. Берліну тепер доведеться покривати британський внесок до бюджету ЄС, нести тягар утримання біженців і думати про збереження ЄС.
Найближча перспектива Євросоюзу залежить від безпомилковості рішень і дій його керівництва. Можливі декілька сценаріїв розвитку подій. За першого з них, коли буде ухвалено рішення про легітимацію результату референдуму, і швидко відбудуться переговори про умови виходу Британії з Євросоюзу, все залежатиме від спроможності німецько-французького тандему домовитися про єдність із лідерами «нової Європи», наприклад, країнами Вишеградської групи (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина) щодо перегляду Лісабонського договору 2007 року.
За другого варіанта, якщо розвиток подій буде відпущено на волю долі, не можна виключати прискорення кризи процесу європейської інтеграції.
Зрозуміло, що британський референдум разом із нідерландським прискорили кризу української європейської політики. Курс на європейську інтеграцію України потребує серйозної корекції, аби кількість європейських скептиків в Україні не зростала надто великими темпами.
Пріоритетом має стати український національний проект, адже дивно демонструвати готовність віддати більшу частину національного суверенітету наднаціональним владним органам Євросоюзу, так і не створивши ефективної власної національної еліти, здатної на рівних конкурувати з елітами наднаціональними чи то імперськими.
Андрій МАРТИНОВ
