Ішлося й про використання російських аеродромів авіацією НАТО з метою постачання угруповання Альянсу на території Афганістану. Утім, уже 2003го після введення військ США до Іраку відносини Росії з НАТО знову помітно погіршились.
Ця тенденція зберігалася й надалі під впливом подій в Україні часів Помаранчевої революції. Відтоді російські страхи щодо можливого зближення України і НАТО перетворилися на справжню фобію, яка вплинула на войовничу російську риторику щодо НАТО. Кремль гостро відреагував на приєднання до Північноатлантичного альянсу країн Балтії, Болгарії, Румунії. Коли кількість країн — членів НАТО об’єднала 28 держав, у Росії дедалі частіше почали називати НАТО ймовірним супротивником.
Російська пропаганда активно відроджувала радянські стереотипи про НАТО. Головним із них стало заперечення основної мети Північноатлантичного альянсу, покликаного зробити світ безпечнішим для демократії. Натомість кремлівські пропагандисти активно просувають тезу про загрозу НАТО безпеці не лише Росії, а й усього світу.
Усі ці стереотипи почали активно використовуватися в міру втягнення Росії в агресію в Криму та на Донбасі. Аншлюс Криму у Кремлі назвали ледь не звільненням півострова від окупації силами НАТО. На Донбасі почали маскувати російську військову присутність міфічними «снайперами НАТО». Зрозуміло, що агресивна політика Росії спровокувала відповідну реакцію Альянсу. Після анексії Криму було припинено практику проведення щорічних засідань Ради співробітництва Росії і НАТО.
Наразі здається, що особливих приводів для відновлення її роботи немає, але НАТО готується до свого варшавського саміту, запланованого на початок липня 2016 року. Ймовірніше, за його результатами 29м членом НАТО стане Чорногорія, яка від османських часів вважалася ледь не головним союзником Росії на Балканах.
Утім, Північноатлантичний альянс не зацікавлений у тому, аби вважатись ініціатором нової холодної війни з Росією — у НАТО немає консолідованої позиції щодо цього. Країни Балтії, Польща, до певної міри Болгарія і Румунія вважають, що доки Росія проводить агресивну політику щодо України, не на часі повноцінна нормалізація відносин НАТО з Росією.
Проте, здається, у НАТО, принаймні зараз, перемагає точка зору тих країн, які вважають, що змінювати ситуацію можливо лише впливаючи на неї. А впливати можна тільки в тому разі, якщо реально відбувається нехай і надзвичайно складний та суперечливий, але діалог. Тим паче, що крім українського питання, у відносинах між НАТО і Росією є інші стратегічні проблеми, які потребують постійного моніторингу.
Зокрема, цілком прогнозованим є негативне ставлення Росії до просування військової інфраструктури НАТО на Схід. Упродовж 2016 року нові бази НАТО будуть відкриті на території країн Балтії та в Польщі. Не менш складною є проблема розміщення у країнах Центральної і ПівденноЗахідної Європи передових систем базування протиракетної оборони.
Зважаючи на ці виклики, Росія фактично вийшла з режиму дотримання Договору про звичайні збройні сили в Європі 1990 року. Свідченням цього стали регулярні навчання російської армії, які у 2014–2016 роках відбуваються вздовж кордонів України. Тому навіть відновлення важкого діалогу Росії і НАТО не є свідченням кардинального поліпшення їхніх відносин та запобігання скочування Європи до ризиків нової холодної війни.
Андрій МАРТИНОВ
