Принагідно чисто випадково і спонтанно зайшов у студію і привітав телеглядачів та нагадав людям із медіа кілька банальних істин: зокрема, що вони «мають писати про те, про що люди люблять читати» і що «партійні і урядові медіа є органами партійної і урядової пропаганди, отже, мусять відображати позицію партії».
Здавалось би, таке ясне і зрозуміле послання голови держави стосовно ролі медіа повинні зрозуміти і засвоїти навіть малі діти. На жаль, уже наступного дня виявилося, що «ворог не спить» і не всі редактори дорівнюють розумом дітям. Обкладинка кантонського журналу «Нанфанг душі бао» була як ляпас партії.
Мало того, що у заголовка був підтекст «медіа називаються партією», то якраз під ним (як навмисне!) опинилась інформація про розвіяння праху місцевого мільйонера з приміткою: «його душа повернулася до моря».
Поєднання обох текстів доступне навіть не дуже успішному гімназисту: «Медіа називаються партією, їх душа повернулася до моря». Тому складно дивуватися чуткам, що головний редактор газети, його заступники і випусковий редактор зазнали відповідних покарань.
Наступне видання — цього разу поважний бізнесовоекономічний тижневик «Кейксін» (Caixin) — опублікувало на своїх шпальтах інтерв’ю з науковцем і урядовим радником Дзян Хонгом, в якому він розкрив не дуже добру атмосферу, коли радники не можуть вільно передавати свою думку щодо економічної, політичної, суспільної і культурної тематики державним органам, а також звернувся з вимогою дотримуватися свободи висловлювань.
Інтерв’ю зі звинуваченням у порушенні законодавства швидко зняли за вимогою китайської влади, однак непокірна редакція прокоментувала втручання цензури гнівним текстом, ілюстрованим красномовною фотографією заклеєних вуст. У ньому була нова заява пана Хонга, який обурився безпідставними і протиправними діями, бо, на його думку, він не сказав нічого поганого і не порушив закону. Цей текст також зник зі сторінок «Кейксіна», що нікого не здивувало... Наслідки для непокірних, гордих журналістів і самого тижневика досі публічно не оголошені.
Прагнучи захистити інші видання від проблем під час щорічного 10денного засідання китайського парламенту у березні (головне завдання депутатів — голосувати за підготовлені раніше закони тільки «за», бо в історії цієї інституції ще не було жодного негативного голосування), відділ пропаганди ЦК підготував інструкцію з 21 пункту, про що писати і як розкривати проблеми, про що взагалі не писати, а що можна цитувати за агентством Сіньхуа. Загальний клімат побажань, як завжди, один і той же — хвалити президента, оспівувати позитиви, оминати проблеми.
Проблем, які потрібно оминати, дуже багато: краще не писати про певного депутата, розпусного буддійського монаха, про криваві напади пацієнтів на лікарів, про витрати на армію, про ринок нерухомості, про біржу, про затори на дорогах, про приватні маєтки депутатів, про зміни законодавства про похорон чи про «нищення нелегальних місць культу у провінції Шеньян».
Належить також утриматися від жартів над парламентарями і їхніми висловлюваннями. Сіньхуа також традиційно «порадить», що треба думати з проблеми Тайваню, Північної Кореї, засудження корупції чи навіть значків із портретом Сі Цзіньпіна, якими оздобила свій одяг група тибетських депутатів.
Саме існування списку не є нічим дивним, бо такого роду інструкції для китайських медіа з’являються досить часто, але цього разу винятковою є її обсяг — зазвичай кількість дражливих тем не перевищувала 10, а також деталізація і мимовільний (а може — навмисний?) комізм окремих пунктів. Чи насправді такими важливими є газетні статті про нечесного монаха, значки на одязі і т. п.? А може, йдеться про щось інше? І прагнення контролювати тим більше, чим більше з’являється проблем?
В опублікованій у «Женьмінь Жибао» багатій добірці висловлювань і доручень президента Сі з навколомедійних тем опинилася не позбавлена поетичного шарму фраза: «Де б не були читачі, де не були б глядачі, там мусить сягати рука пропаганди, бо саме там є сенс і мета ідеологічних дій».
Євген ПЕТРЕНКО