З початком перебудови у Нагірному Карабаху вірмени завели мову про вихід зі складу Азербайджану і входження до складу Вірменії. Утім, радянська Конституція таких територіальних рокіровок не передбачала, тому правового способу врегулювання суперечки знайдено не було.
Поки на території Нагірного Карабаху перебували радянські внутрішні війська і діяв режим надзвичайного стану, вірменська та азербайджанська сторони готувалися до великої війни. На боці Азербайджану виступили турки, натомість вірмен підтримували розквартировані на території цієї колишньої республіки частини Радянської армії.
Найбільш активні бойові дії на цьому фронті відбувались уже після розпаду СРСР у 1991–1994 роках. Їхнім підсумком стала фактична поразка азербайджанської армії. Вірменська армія не лише зачистила територію Карабаху від азербайджанців, а й «пробила» сухопутний Лачинський коридор, який поєднав територію Вірменії і Карабах.
Утім, увесь Лачинський коридор складається з «корінних» азербайджанських земель. Після низки військових переворотів у Баку до влади прийшов Гейдар Алієв, який був вимушений укласти угоду про припинення бойових дій із Вірменією. Адже азербайджанська армія більше на той час не могла воювати. Однак мирний договір так і не був підписаний.
Відтоді Вірменія встигла вступити до очолюваної Росією Організації договору колективної безпеки та отримати від Кремля гарантії безпеки та російські військові бази на своїй території. Чимало змін відбулось й у Азербайджані. Після смерті Гейдара Алієва президентом Азербайджану став його син Ільхам Алієв. Він узяв курс на модернізацію азербайджанської армії, використовуючи з цією метою прибутки від експорту нафти.
Нинішня ескалація військових дій, яка є наймасштабнішою від часів офіційного припинення вогню влітку 1994 року, виявилася несподіваною. Адже на початку квітня бойові дії розпочалися ледь не синхронно із зустріччю у США між вірменським президентом Сержем Саргсяном та азербайджанським президентом Ільхамом Алієвим.
Останнім часом вірменські та азербайджанські власті перебувають під досить жорстким пресингом опозиційних сил, які активізувались як в Єревані, так і в Баку. Тож масштабні бойові дії у Лачинському коридорі розглядають як спробу Саргсяна та Алієва вирішити власні внутрішньополітичні проблеми за рахунок «маленької переможної війни». Однак, як це зазвичай буває, є великий ризик того, що війна вийде зпід контролю, як це вже було на початку 1990х років.
У такому випадку наслідки розмороження конфлікту у Карабаху є вкрай небезпечними. Насамперед буде дестабілізована й без того непроста ситуація на Кавказі. Власті Вірменії та Азербайджану несподівано для себе можуть втратити контроль над власними військовими, які неодноразово декларували намір воювати «до остаточної перемоги».
Не менше неприємностей конфлікт обіцяє й Росії. Оскільки відновлення бойових дій було представлено як неспровокований напад Азербайджану, Кремлю доведеться проводити консультації у форматі Організації договору колективної безпеки щодо допомоги Вірменії.
Інша справа, що як це вже було у сирійському випадку, навряд чи Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан матимуть велике бажання воювати з Азербайджаном на боці Вірменії. У такому разі буде доведено, що Організація договору колективної безпеки фактично існує лише на папері.
Не менше неприємностей активні бойові дії у Нагірному Карабаху обіцяють і Туреччині: Анкара ніколи не приховувала, на чийому боці її симпатії у цьому конфлікті. Активізація бойових дій може дати можливість передислокувати на кавказький фронт бойовиків «Ісламської держави», які останнім часом зазнають невдач на сирійських фронтах. Однак тоді й Вірменія не матиме стримуючих факторів у своєму ставленні до Туреччини. Зокрема, вірменськокурдський військовий союз теж може виявитися кошмаром для Анкари.
Зрозуміло, що за ситуацією у Карабаху, тобто у своєму безпосередньому прикордонні, не буде байдуже стежити Іран. Як і під час азербайджанськовірменської війни 1991–1994 років, Ірану не потрібна азербайджанська військова перемога, яка може дестабілізувати становище з іранськими азербайджанцями, які становлять найбільшу етнічну меншину в Ірані.
У контексті проблем із біженцями масштабна війна між Азербайджаном і Вірменією може стати черговим кошмаром для Європейського Союзу. Тож не дивно, що спроби локалізувати загострення протистояння мали місце одночасно з початком бойових дій.
5 квітня у Нагірному Карабаху було досягнуто двосторонню угоду про припинення вогню.
Збройні сили Азербайджану за час бойових дій у Нагірному Карабаху втратили 31 військовослужбовця, а так звана «Армія оборони Нагірного Карабаху» — 29 осіб убитими і 101 — пораненими
Про це повідомляють агентства «ІнтерфаксАзербайджан» та ТАРС.

Андрій МАРТИНОВ